Приборкати агресора

Поки світ спостерігає за мундіалем у Росії, в тюремних казематах продовжують голодувати українські політв’язні. Днями The New York Times у редакційній статті написав, що український режисер Олег Сенцов заслуговує на повну підтримку міжнародного співтовариства.

«У розпал футбольної феєрії Чемпіонату світу останнє, на що Володимир Путін хотів би звертати увагу, — це права людини, Крим або Україна. ЧС-2018 є доброю можливістю, щоб згадати про справу українського режисера Олега Сенцова, який уже понад місяць голодує у віддаленій сибірській колонії, й нагадати президентові РФ, що його дороге спортивне шоу не виправдовує злочину уряду. Сенцова у найкращих традиціях радянської епохи засудили до 20 років ув’язнення за звинуваченнями, які вибивали з нього й свідків тортурами», — говориться у статті.

«Кремль, як завжди, все заперечує. Контрольовані Москвою медіа заявили, що таким чином Захід хоче підірвати успіх проведення у РФ чемпіонату світу з футболу, — пише видання. — Ні, ні і ще раз ні! Режим Путіна безпосередньо несе відповідальність за напад на Україну, тортури і сфабрикований суд проти Сенцова. Український режисер ризикує своїм життям, привертаючи увагу світу до всього того, що коїть Росія. Він, а також правда, яку він відстоює, заслуговують на повну підтримку Заходу, незалежно від того, що відбувається на російських стадіонах...»

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Політв’язень радянських часів, а нині — народний депутат, один із лідерів кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв підкреслює, що «проведення якихось міжнародних олімпіад, фестивалів, чемпіонатів і міжнародних конференцій на території цієї країни не є діями в потрібному напрямку». При цьому він говорить, що чинні санкції проти Росії все одно призведуть до «масштабного підривання її економіки». Подробиці — в інтерв’ю Мустафи Джемілєва газеті «День».

«КРАЩЕ НА СВОБОДІ ЗДІЙСНЮВАТИ АКТИВНІ ДІЇ З ВИМОГАМИ ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ»

— Зараз у російських в’язницях голодують уже чотири українські політв’язні, в цілому в казематах Кремля сидить близько 70 наших людей, половина яких кримські татари. Ви як політв’язень радянських часів, який голодував рекордні 303 дні, що б сьогодні порадили нашим хлопцям? І взагалі — наскільки ефективним є метод голодування, чи може він вплинути на нинішній політичний режим у Росії? На вашу думку, що може зрушити ситуацію з місця?

— Голодування в місцях позбавлення волі досить часто відбуваються в тих країнах, де режими не багато в чому відрізняються від радянського. Тобто в тих країнах, де грубо зневажаються права людини. У місцях позбавлення волі голодування оголошуються переважно на знак протесту проти явно незаконних вироків, але досить часто оголошуються й на знак протесту проти грубого порушення правил утримання в’язнів. Наприклад, знущання наглядачів, огидна й непридатна до вживання їжа, дуже холодно в камері, довго не водять до лазні тощо Вважається, що це крайній захід захисту своїх прав, але досить часто практикується також демонстративне перерізання собі вен. При мені були випадки навіть  перерізання собі горла, розпорювання собі живота,  тобто свого роду тюремні харакірі.

Але політичні голодування, тобто для досягнення якихось цілей не для себе особисто, а для країни, співтовариства, єдиновірців, однодумців — це особлива категорія. Що стосується можливості задоволення вимог голодувальників, то тут однозначної відповіді немає. Частіше задовольняються певною мірою вимоги побутового характеру, але ніяк не політичні. Утім, і люди, що оголошують політичні голодування, зовсім не розраховують на задоволення своїх вимог, вони лише хочуть зробити свій внесок у загальну справу. І в цьому плані вони, безумовно, досягають своєї мети. Давати поради голодувальникам припинити свою акцію на тій підставі, що це підриває здоров’я й загрожують їхньому життю, марно — вони про це й самі чудово знають. Краще на волі чинити якісь активні дії на підтримку їхніх вимог і з вимогами їх негайного звільнення. Людина зазвичай припиняє голодування, коли бачить, що своєю акцією чогось досягла.

«ПІСЛЯ ЧЕМПІОНАТУ РОСІЯ МОЖЕ ПІДСИЛИТИ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ»

— Активізація Росії в акваторії Азовського моря: проводяться навчання на воді, відбувається постійний рух військ у прибережній зоні, зупиняються для перевірки українські кораблі, не кажучи вже про збитки від побудови Керченського моста. Як ви оцінюєте такі дії, чи варто Україні чекати посилення агресії після Чемпіонату світу з футболу?

— Якщо зважити на те, що після зимових Олімпійських ігор у Сочі в лютому 2014 року агресивність Росії різко посилилася, відбулася окупація Криму, а вже в квітні і вторгнення на Донбас, то, мабуть, можна передбачити, що після чемпіонату теж може статися щось подібне, передусім, зрозуміло, проти України. Так було й за радянської влади — деяке ослаблення репресій перед різними фестивалями, олімпіадами й іншими міжнародними заходами, а потім різке їх посилення. Але слід зважити на те, що зараз уже не 2014 рік, коли Україна практично не мала своїх Збройних сил, зараз Збройні сили України за рейтингом журналу Newsweek перебувають у низці найкращих армій у світі. Тому перш ніж зважитися на якісь різкі рухи в напрямку України, в Росії будуть, вочевидь, міркувати скільки своїх «вантажів 200» доведеться вивозити з України назад, якою буде реакція у світі й у самій Росії.

МАЛЮНОК НІКІТИ ТІТОВА

«РОСІЯ ТРАДИЦІЙНО ПРОДОВЖУЄ ІГНОРУВАТИ РІШЕННЯ Й ЗАКЛИКИ ПРАКТИЧНО ВСІХ МІЖНАРОДНИХ СТРУКТУР»

— В окупованому Криму українськими й міжнародними організаціями постійно фіксуються порушення прав людини. Наприкінці минулого року Генасамблея ООН навіть ухвалила резолюцію, в якій засудила цей факт і закликала Росію повністю і негайно вжити всіх необхідних заходів, щоб покласти край порушенням і утискам прав людини щодо жителів Криму. Чи змінилася ситуація відтоді? Як змусити Кремль виконувати резолюцію?

— Росія традиційно продовжує ігнорувати рішення й заклики практично всіх міжнародних структур, зокрема Генасамблеї ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, Європарламенту, Міжнародного суду ООН у Гаазі тощо. Але це аж ніяк не означає, що всі ці резолюції, заклики й рішення виявилися даремними. Повне ігнорування Росією міжнародних правил поведінки у цивілізованому світі сприяє посиленню санкцій проти неї й подальшій ізоляції цієї країни від цивілізованого світу, масштабному підриванню її економіки. А якими можуть бути кінцеві наслідки всього цього, добре показав досвід колишнього СРСР.

«ЗАТВЕРДЖЕНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СТРАТЕГІЇ Й ПРОГРАМИ ПОВЕРНЕННЯ  КРИМУ ПОКИ НЕМАЄ...»

— Дискусії з приводу необхідності мати стратегію дій щодо окупованого Криму ведуться постійно. Що вам відомо про це? Чи існує такий план дій у влади? Можливо громадськість підготувала свою версію?

— Затвердженої державної стратегії та програми повернення  Криму дійсно поки немає, бо в держави поки що немає достатніх важелів і ресурсів для їх реалізації самостійно. Розрахунок поки здебільшого на те, що системні заходи західних країн, передусім ефективні економічні й політичні санкції проти агресора й окупанта, приведуть зрештою до відновлення територіальної цілісності України.  Але міркувань, бачень, проектів і пропозицій щодо повернення Криму від різних аналітиків, політиків  і громадських організацій вистачає. Одні взагалі виключають військовий аспект, інші вважають можливими військові дії, якщо будуть вичерпані всі інші засоби, а треті кажуть, що без військових дій узагалі ніяк не обійтися. Причому майже всі цілком обгрунтовано приділяють особливу увагу кримськотатарському чиннику, виходячи з того, що кримські татари — це корінний народ Криму, й вони зараз є основним осередком опору окупантам у Криму. У цьому плані вважається вельми доцільним привести статус Криму у відповідність до міжнародного права корінних народів на самовизначення, тобто конституційно перетворити нинішню територіальну в національно-територіальну автономію в рамках єдиної унітарної української держави. Це значною мірою підсилить у кримських татар  мотивацію до опору окупантам і дасть Україні додатковий правовий козир своєї територіальної цілісності.

«УСІ ЦІ «ПОТОКИ» та ІНШІ ПРОЕКТИ ЗА УЧАСТЮ РОСІЇ НЕ Є ДІЯМИ В ПОТРІБНОМУ НАПРЯМКУ»

— «Північний потік-2» та «Південний потік», які просуває Росія не лише задля економічної вигоди, а й з політичних мотивів, підтримуються Німеччиною й Туреччиною відповідно. Зацікавлені в цьому й інші країни. Також ми спостерігаємо певне потепління у ставленні до Путіна президента Франції Еммануеля Макрона, перед цим до президента Росії приїжджала канцлер Німеччини Ангела Меркель. Чи не означають усі ці факти зміну політики щодо Росії? Як це може позначитися на Україні?

— У тому, що з окупацією Криму ніколи не погодиться переважна кількість цивілізованих країн, звичайно, немає жодного сумніву. Інша річ, наскільки активними й ефективними будуть їхні дії у приборканні агресора й відновленні верховенства міжнародного права. Усі ці «потоки» й інші економічні проекти за участю Росії, запрошення на форуми пристойних країн, проведення якихось міжнародних олімпіад, фестивалів, чемпіонатів і міжнародних конференцій на території цієї країни не є, на наш погляд, діями в потрібному напрямку. Але слід зважити на те, що кожна країна, живе перш за все, власними й актуальними на сьогоднішній день інтересами. На жаль, без достатнього прогнозування можливої ситуації на завтра, якщо не відповідати швидко й жорстко на агресію та окупацію чужих територій.