20 років: незасвоєний урок скандалу

За ці 20 років вже стільки наговорено і написано з приводу зроблених ексмайором держохорони Миколою Мельниченком записах в президентському кабінеті, що цих слів вистачило б на тривалий телесеріал і великий стос книг. Причому основним постачальником матеріалу є самі головні «герої», точніше навіть головний «герой» цих плівок, який робить все аби відповіді на поставлене запитання в підзаголовку ніколи не було. Або було, тільки перевівши стрілки на інших людей. На жаль, їм в цьому допомагають різні люди — політики, активісти, експерти і що найбільш сумно — журналісти. Хтось через гроші, хтось заради кар’єри, а хтось просто через дурість і недалекоглядність. 

Ось і до 20-ї річниці «касетного скандалу» (плівки були оприлюднені у Верховній Раді Олександром Морозом та Юрієм Луценком 28 листопада 2000 року) з’явилися нові «продукти». По-перше, серія інтерв’ю в інтернет-виданні «Страна.ua» з Володимиром Литвином, Олександром Морозом та самим Миколою Мельниченком. Перший розповів, що він постійно відчуває «тягар справи Ґонґадзе», в якій «стирчать великі вуха — настільки великі, що не вистачає сміливості їх смикнути, можливо, тому, що вони проросли з України за її межі». За його словами, Леоніда Кучму він «постійно і наполегливо закликав: поки ви президент — вимагайте, щоб ця справа була розслідувана і істина була встановлена в трагедії з журналістом».

Другий, відповідаючи на питання — чому досі замовники злочину проти Гонгадзе не понесли відповідальності, каже, що «суть системи державного управління (після Кучми. — Ред.) не змінилася». «Тим людям, які замовчували ситуацію, скажімо так, компенсували всі потреби. А журналістів «підгодовували» близькі до Кучми олігархи. ... Переконаний: він — початок і причина багатьох бід України», — додає він. Разом з тим, в тому ж інтерв’ю Мороз розповідає як через місяць після оприлюднення записів він разом із Кучмою на дачі пили горілку. «Я сказав Кучмі все, що думав. Він сказав: «Ти віриш, що це я міг віддати такий наказ»?», — каже Мороз.

Третій розповів як він записував президентський кабінет протягом двох років, мотивуючи це тим, що почута ним інформація «перевернула мою свідомість повністю: я зрозумів, у кого я служу і хто грабує країну». «Я б хотів, щоб ті злочини, які були скоєні проти держави Україна, були розслідувані. І щоб ті десятки мільярдів доларів, які були вкрадені з бюджету (і це зафіксовано на моїх записах), повернулися в бюджет України. В першу чергу повинен бути покараний Кучма. Він створив корумповану державу. Кучма почав сам красти з бюджету і дозволив красти всім іншим», — заявив Мельниченко.

По-друге, на заснованому Гонгадзе інтернет-сайті «Українська правда» вирішили підійти креативно і запропонували текст з п’яти п’єс із супроводжуючими коментарями «Хронікера Із Майбутнього». Серед всього написаного, видання, зокрема, робить і правильні висновки. Наприклад: «За епізоди з «плівок Мельниченка» він (Кучма. — Ред.) не поніс не лише юридичної, а й політичної відповідальності. Згодом руку Кучмі буде з посмішкою тиснути навіть Юрій Луценко — колишній борець з другим президентом. Така недоторканість виглядає як негласний політичний консенсус — «не чіпати» старця». Однак, з використанням допоміжних коментарів УП вибудовує свою лінію з відповідними натяками. Наприклад: «Людина, схожа на майора Мельниченка, лізе під диван замінити касету. Якщо простежити поглядом за проводами прослушки, можна побачити на фоні Марчука, який у навушниках прислуховується до таємних розмов».

Паралельно на структурному підрозділі УП — «Українська правда. Життя» з’явилася новина про те, що у річницю «касетного скандалу» українські журналісти запустили мультимедіа проєкт  «Справа Ґонґадзе як дзеркало епохи», до якого, головним чином, увійшов документальний фільм «Вбивство Ґонґадзе: 20 років у пошуках правди», який, насправді, вже був презентований і  продемонстрований на телеканалі UA: ПЕРШИЙ ще у вересні місяці до річниці викрадення і вбивства журналіста.

Лицемірство насправді полягає в тому, що частина журналістів, зокрема колег загиблого журналіста, начебто і закликають поставити крапку в цій резонансній справі, згадуючи Кучму. Але паралельно вони з штучною серйозністю, зарозумністю, скорботою і пафосом товчуть всіляку неправду і другорядні речі. Про що вони завжди говорять? 

* це все Росія, вона через свої спецслужби організувала вбивство журналіста і підставила «світоча стабільності» і «євроатлантиста» Кучму;

* це Євген Марчук, Олександр Мороз і ще там хтось знали і мовчали, та ще і використали все у власних цілях;

* це все настільки утаємничено і покрито мороком, що ми ніколи не дізнаємося правди.

Навіть, якщо припустити, що подібне має місце... Але ж як бути з суттю «плівок Мельниченка»? До нього можна ставитися по-різному, проте його записи — це не тільки епізод по Ґонґадзе, там десятки епізодів з реалій української політики і злочинів. Тому «казки» про те, що Георгія вбили під плівки — це в ніякі ворота. А злочин проти народного депутата II та III скликань Олександра Єльяшкевича? А злочин проти громадського діяча Олексія Подольського?..

Більш того, в 2011-му для того, щоб врятувати Кучму від відкритої кримінальної справи, його родина через Валерія Хорошковського (тодішнього голову СБУ) подала звернення до КСУ, який визнав записи такими, що не можуть бути доказом, бо виявляється вони зроблені незаконно. Вловили суть? Тобто за логікою головного «героя» плівок і суду, вони просто зроблені незаконним шляхом, але ж виходить, що все-таки справжні.

Так може насамперед і нарешті потрібно дати оцінку наговореному на плівках, де другий президент наказував що потрібно зробити з Ґонґадзе, і хто його до цього підбурював?.. Скільки можна розводити безкінечні розмови і вводити в оману (20 років!), особливо колишнім колегам Георгія і активним учасникам акції «Україна без Кучми», країну і світ?

Хай суд дасть оцінку — хто віддав наказ (доказів, насправді, вистачає окрім самих плівок)? І припинить нарешті цю ганьбу (до речі, Україна не виконує свої міжнародні зобов’язання з розслідування злочинів проти Єльяшкевича, Подольського, Ґонґадзе). А потім вже чи паралельно (ніхто ж не забороняє) розібратися в тому, хто і як використав цей привід (справу), який дав Кучма.

Головне — першопричина.

І ще. Було б правильно назвати поіменно тих, хто брехав, розміщував замовні статті, направляв слідство хибним шляхом.., тобто фальсифікував і допомагав фальсифікувати, фактично ставши співучасником злочину.