Анатолій КІНАХ: «Шахматки» і телефонне право розбещують, а потім «вбивають» підприємця

подано досить жорстку оцінку ситуації. Ми поділяємо ту тривогу і ті персональні висновки, які зроблено в доповідній записці РНБО України. При цьому ми виходимо з того, що всі питання повинні розглядатися з урахуванням значення енергетики для національної безпеки.

Другий висновок полягає в тому, що неможливо створити ефективний енергоринок шляхом знищення власників. Це надто небезпечний напрям, який веде у безвихідь. Держава має формувати такі правила гри, за яких власники, підприємці, котрі працюють на енергоринку, оптимально поєднували державні та комерційні інтереси, виконували свої зобов’язання. Особливо небезпечно, коли з’ясовують між собою стосунки фінансові і політичні групи, які вже сформувалися навколо цього ринку. Внаслідок їхнього протистояння енергоринок ніколи не стане прозорим і цивілізованим. Перемога однієї групи над іншою означатиме лише черговий етап грубого перерозподілу.

Окрім того, не можна не враховувати ситуацію на зовнішньому ринку, котра складається сьогодні не на користь України. Останнім часом Росія зробила багато сильних ходів, спрямованих на монополізацію енергоринку в СНД. Зокрема, вона створює з Казахстаном спільне підприємство із видобутку і транспортування природного газу, причому до нього підключаються Узбекистан і Туркменістан. Російський «Газпром» уклав з Узбекистаном договір на постачання 5 млрд. куб природного газу і з Туркменістаном — на 50 млрд. куб. Це практично усі ресурси цих країн. Тим самим Україну поставлено у ще більш жорстку залежність. Тому недопустимо, щоб захист наших інтересів на зовнішньому просторі вівся експромтом, навіть якщо це виходить від найбільш високих посадових осіб.

Ситуація в енергетиці кризова, вона вимагає жорстких адекватних кроків, переходу до режиму узгодженої, системної роботи по всій вертикалі — парламент, уряд, регіони. Енергетика вже стає некерованою: масово відключаються ті, хто платить.

— Чи слідує з цього висновок про необхідність кадрових змін в уряді?

— Ситуація, яка виникла на енергоринку, не повинна розглядатися через призму кадрових рішень. Хоча факт неузгоджених дій уряду, віце- прем’єра ПЕК, керівництва Мінпаливенерго, Мінекономіки і практично повного ігнорування зворотного зв’язку з регіонами, фахівцями галузі, свідчить не на користь нинішнього складу уряду. Вирішити проблеми можна тільки комплексно. Якщо для цього будуть потрібні кадрові рокіровки, їх треба провести. Однак, підкреслюю, якщо кадрові рішення прийматимуться безсистемно, то це нічого не дасть.

— Чи є, нарівні з енергетикою, й інші чинники, які можуть завадити роботі уряду?

— Починаючи з 2001 року, розпочнеться зростання політизації суспільного життя в країні. Процес посилиться в 2003—2004 роках. При цьому збільшуватиметься негативний вплив політизації суспільства. Отож уже тепер в процесі структурних ринкових реформ необхідно розпочинати такі безповоротні позитивні процеси, які робили б і людей, і ринкові структури готовими до сприйняття негативу. Ми дуже сподівалися, що програма уряду буде близькою до цих вимог, однак, як засвідчила практика, вона виявилася досить декларативною. Однак я дуже не хотів би, щоб Україна потрапила в черговий період перманентних урядових криз. Тому я хотів би побажати уряду вистояти, стати командою. Його відставка в жодному разі не стане благом для України.

ПІД «ПАТРОНАТОМ» КРЕДИТОРІВ

— Більше місяця тому мені як громадянинові України було неприємно почути від міністра фінансів Польщі Бальцеровича, що він бачить Україну такою, якою була Польща 1989 року. Він чітко визначив наше відставання на 10 років.

— Ви згодні з цим твердженням?

— Так, це так і, на жаль, ця дистанція має тенденцію до збільшення. Звичайно, коли ми презентуємо нашу державу за кордоном, то повідомляємо такі дані: загальна площа — на рівні Франції, населення — до 50 млн. чоловік, 30% світових чорноземів тощо. Але коли нас запитують, який в Україні валовий внутрішній продукт чи який зовнішньоторговельний обіг, відповідати дуже складно. Наприклад, нещодавно ми були у Бельгії, там 10,5 млн. населення, немає нафти, газу і чорнозему, а ВВП минулого року — понад 0 млрд., експорт — 0 млрд., імпорт — 0 млрд. Порівняємо з Україною: ВВП, щонайбільше, —28 млрд., зовнішньоторговельний обіг — —33 млрд. Як бути? З’їзд УСПП, який нещодавно закінчився, вважає, що ми не маємо іншого виходу, окрім як зробити все можливе для інтеграції економіки країни в міжнародну систему розподілу праці, у світову спільноту. Ця мета не має альтернативи. Але при цьому, звичайно, не можна забувати про наші національні інтереси. На жаль, багато наших кроків, у тому числі умови, на яких ми погоджуємося співробітничати з міжнародними кредиторами, не відповідають цій вимозі.

— Президент України на з’їзді УСПП промовив цікаву і водночас загадкову фразу про те, що нікому не дозволено ганьбити імідж України. Як ви розумієте це висловлювання?

— Це було сказано саме з урахуванням нашої позиції. Якщо ми покірливо погоджуємося на ті умови, які неадекватні інтересам економіки, інтересам національної безпеки держави, то в цьому є елементи приниження країни. На жаль, такі приклади є. Під тиском міжнародних кредиторів сьогодні істотно ослаблені можливості просування української продукції і послуг у зовнішньоекономічному просторі. Його розширення неможливо досягнути тільки методами ринкового саморегулювання. Цього не змогла добитися жодна держава у світі. Тут потрібна дуже чітка, системна, довгострокова державна політика. Однак нас «ведуть» дещо іншим шляхом. Під прапором адміністративної реформи по суті анульовано основні функції колишніх Мінпромполітіки і Мінзовнішекономторгу, і натомість не сформовано нічого ефективнішого. Водночас структура економіки України все більше викривляється. За даними, за перший квартал частка енергоємних, ресурсоємних, екологічно шкідливих галузей у ВВП (зараз — близько 60%) істотно збільшилася. Вони зросли більше, ніж на 1,5%, а 1,5% ВВП — це дуже багато. При нашій енергетичній залежності і екологічних проблемах вимальовується дуже небезпечний сценарій розвитку, що створює передумови для економіки сировинного типу, котра слугуватиме нашим сусідам своєрідним полігоном для виробництва екологічно шкідливої і енергоємної продукції. Окрім цього, виникає політична залежність імпорту енергоресурсів.

У розріз із національними інтересами часто йдуть і кроки уряду. Наприклад, ми згодні собі на збиток завантажувати сировиною переробну промисловість Східної Європи і Туреччину, ми сміливо відкриваємо наш внутрішній ринок перед імпортом тощо. І Президент передусім мав на увазі те, що на всіх переговорах головне — це захист національних інтересів.

— Наш уряд зараз не справляється із завданням захисту національних інтересів?

— Однозначно так сказати, звичайно, не можна. Але, на мою думку (і її підтверджують наші експерти), в питаннях зміни податкової політики 2000 року, і в питаннях бюджетно-фінансової політики ухвалені рішення не відповідають національним інтересам. На жаль, вони багато в чому продиктовані вимогами міжнародних кредиторів, механічно скопійовані з підготовлених за рубежем документів. Зокрема, однією з вимог до бюджетної політики було сконцентрувати в центральному бюджеті 100% податку на прибуток. Внаслідок цього, 25 регіонів із 27 перетворилися на дотаційні. Інша виконана нами вимога — про бездефіцитний бюджет. Звучить непогано. Але в результаті ми отримали штучний профіцит бюджету, досягнутий не за рахунок підвищення ефективності еконо

— У цьому плані, на вашу думку, те, що міністр економіки Сергій Тигипко пішов з уряду, — свідчення того, що він не вірить у кабінет реформаторів чи він має свої погляди, які не можуть там реалізуватися?

— Тигипко — один із членів уряду, які працюють в ньому досить довго. Він є одним із авторів так званої адміністративної реформи й останнього варіанту програми діяльності Кабміну. На ньому дуже висока відповідальність. Я вважаю, що в нього були серйозні приводи для прийняття такого рішення. Адже в цьому випадку йдеться не про якісь особистісні наслідки. Міністерство економіки — це величезний і слабо керований монстр, що включає в себе й промислову політику, й зовнішньоекономічну діяльність. Очевидно, до такого рішення С. Тигипка підштовхнула відсутність в уряді злагодженої команди.

— Отже, Сергій Тигипко не повернеться в уряд. Дуже популярною є версія про те, що відставка Юлії Тимошенко — справа часу. Чи будете ви, якщо буде потрібно, висувати на ці посади кандидатури від УСПП? (Інтерв’ю відбувалося до того, як стало відомо, що у відставку подав С.Тулуб. — Ред. )

— Гадаю, що відставка уряду або зміна окремих його членів не повинні бути самоціллю. Але якщо робиться такий крок, то має бути впевненість у тому, що новий варіант дійсно, ефективніший за попередній. У нас просто немає запасу часу й соціально-економічної міцності, щоб проводити експерименти.

Ми вже минули період, коли проблеми розв’язувалися методом шокової терапії. 92-го, 93-го й навіть ще 94-го це було можливо, сьогодні — ні. Потрібні чіткі, системні, основані на найвищому професіоналізмі та ринковому мисленні дії. Ті, хто обіцяє негайне економічне диво, щонайменше лукавлять. Якщо такі наші вимоги будуть враховуватися, то УСПП готовий брати участь у формуванні структури виконавчої влади.

«П’ЯТДЕСЯТ ЗА ДЕСЯТЬ». У БЛОЦІ

— Чи візьмете ви участь у парламентських виборах?

— Через вибори до парламенту я проходив уже двічі, й обидва рази в мажоритарному округу. А 1994 року мені довелося балотуватися як губернатору області, що ще складніше. Для мене це дуже актуальне питання. Я б дуже хотів, щоб за ті 1,5—2 роки, що залишилися до виборів, той найвищий рівень політизації країни, який прогнозується перед виборами в майбутній парламент, мінімально позначився на розвитку нашої економіки. Якщо ми цього не зробимо, можливе відкочування, можлива ситуація, коли найдобріші наміри в економіці стануть у черговий раз жертвою політичної конфронтації.

— Анатолію Кириловичу, ми хочемо поздоровити вас із недавнім народженням дочки, а у зв’язку з цим запитати як молодого батька: що означає гасло, висунуте вашою партією, — «п’ятдесят за десять»?

— Народження дочки — це найбільша перемога в моєму житті. І вона збіглася в часі з утворенням Партії промисловців і підприємців. Що стосується нашого гасла, то воно пояснюється так. Україна сьогодні відстала від Польщі на 10 років, а від провідних країн світу — років на п’ятдесят. Розрахунки свідчать, що в нас немає іншого вибору, як впродовж наступних 10 років зробити ривок і наздогнати. В іншому випадку світова спільнота піде ще далі й буде поза межами нашої досяжності. А особисто мені не хотілося б, щоб мої діти жили в країні, яка «укріпилася» на задвірках світової цивілізації. При цьому треба розуміти, що ми живемо у світі, де всім править жорстка конкуренція. Всі наші партнери водночас є й нашими конкурентами. Тому я хотів би, щоб пошук національної ідеї в нашій країні завершився б такою формулою: тільки конкурентоспроможна економіка може забезпечити гідний рівень життя громадян. Але ще хочу додати: національну ідею я розумію не як гасло, а як спосіб мислення кожного громадянина, вектор його прагнень. Народні депутати, наприклад, повинні розуміти: якщо Росії раніше за нас вдасться прийняти прогресивне податкове законодавство, то це означає, що вона не тільки зменшила податковий прес, а й виривається вперед у конкуренції на світовому ринку — її товари будуть дешевшими. Чим раніше ми це зрозуміємо, тим успішніше будемо конкурувати...

— Яку нішу сподівається зайняти ваша партія, й чи не зайнята вона вже іншими партіями, які теж ратують і за ринкову економіку, і за прозорість правил гри тощо? З ким ви маєте намір блокуватися?

— Я хотів би, щоб реформаторські сили мали в парламенті не ситуативну, основану на інстинкті самозбереження, а стійку, постійну більшість. Окремій партії цього сьогодні в Україні не добитися. І ми, звичайно, будемо блокуватися з тими, хто стоїть на досить жорстких соціально- ринкових державних позиціях, спрямованих на створення в Україні громадянського суспільства. Це може бути НДП, об’єднані соціал-демократи, інші об’єднання та партії. Але чітких пріоритетів поки що немає. Йде переговорний процес, багато чого перевіряється на практиці. Але блоку нам не уникнути.

СУСПІЛЬСТВО Й БІЗНЕС: ПОРУШНИКІВ — З «ПОЛЯ»

— Чи не вбачаєте ви небезпеки в тому, що до влади нерідко йде й приходить великий бізнес, інтереси якого зовсім не обов’язково збігаються з національними інтересами країни? Адже він, як правило, зацікавлений у приватизації держави для захисту свого становища на ринку.

— Це дуже важливе питання й воно непокоїть. Я дуже не хотів би, щоб правила гри визначали не параметри й функції держави, а фінансові інтереси насамперед великих комерційних структур. Такого допустити не можна. Завдання полягає в тому, щоб алгоритм розвитку економіки визначався не як складова вузьких групових інтересів, а як результат реалізації світового досвіду, основаного на знанні об’єктивних законів, в поєднанні з нашими національними пріоритетами. Держава при цьому не має права знищувати ті чи інші комерційні структури, вона повинна створювати рівні для всіх умови, що дозволяють бізнесу вільно конкурувати, працювати в прозорому режимі, поєднуючи комерційні та державні інтереси. Перспективу повинні мати ті структури, які дотримуються цих правил не лише на економічному, а й на політичному просторі.

— Чи не здається вам, що заклик до створення та дотримання цивілізованих правил гри є ні чим іншим, як своєрідним ринковим романтизмом?

— Я так не вважаю. Ми бачимо розв’язання цієї проблеми не через заклики й декларації, а шляхом наполегливої законотворчої діяльності. Ми сповідуємо жорсткий прагматизм і прагнемо до того, щоб невиконання прийнятих у суспільстві умов просто відтісняло порушника за межі «ігрового» поля. Наскільки швидко нам вдасться досягти своїх цілей, покаже час.

— Ще порівняно недавно директорів підприємств називали «червоними». Працюючи в УСПП, ви особисто знаєте багатьох директорів. Як змінилися за останні роки їхні мислення, стиль керівництва, професіоналізм?

— Директори вже зовсім не ті, якими вони були в 91—92 роках. І вже майже стерся розподіл на промисловців і підприємців. Сьогодні директор будь-якого великого державного або акціонерного підприємства не зможе керувати їм, не маючи рис, знань і навичок підприємця, менеджера, не маючи знань у сфері маркетингу. Люди міняються. Вони вже не озираються назад, згадуючи Держплан, Держпостачання, фіксовані ціни, гарантований збут продукції тощо. Вони розуміють безповоротність ринкової економіки й все впевненіше діють в умовах жорсткої конкуренції. Зміни в мисленні, я упевнений, також безповоротні. Наприклад, якщо директор найбільшого в Україні Новокраматорського машинобудівного заводу близько 70% продукції постачає на експорт, то це означає, що він успішно конкурує із західними фірмами. Я можу навести безліч інших прикладів. Усі ці люди вийшли зі старого директорату, але сьогодні мислять уже категоріями ринку. За всіх наших проблем Україна наближається до тієї позитивної критичної маси підприємців, яка змінить обличчя країни. Інша річ, що держава, створюючи конкурентне середовище, має активніше сприяти кристалізації цієї суспільної сили. А «шахматки» й телефонне право знищують ініціативу, атрофують функції, що дозволяють перемагати в конкуренції. Вони спочатку розбещують, а потім і «вбивають» підприємця. міки, зростання надходжень до бюджету в реальному вимірюванні, а за рахунок недофінансування тих чи інших статей витрат.

Або візьмемо болючу для усіх сфер (особливо для енергетики) проблему платіжної кризи. Звучать переможні прогнози у зв’язку із забороною бартеру і взаємозаліків. Але одночасно помітно заглиблюється платіжна криза, що відображає неефективність податкової політики, серйозні недоліки в грошово-кредитній сфері (наприклад, ізоляція конкурентноздатних підприємств від кредитних ресурсів), неконкурентноздатність наших підприємств тощо. Коли рівень бартеризації в Україні знизився з 34% у першому кварталі 1999 року до 19% у січні-березні 2000 року, то одночасно було зафіксовано приріст дебеторської і кредиторської заборгованості, причому темпами, яких не було у нас за останні роки (тільки у березні дебеторська заборгованість підприємств збільшилася на 4,8 млрд. грн., а кредиторська — майже на 12,5 млрд. грн., і на кінець березня відповідно становили 185 млрд. грн. і 255,5 млрд. грн.). Недоплата з платежів у держбюджет з початку року вже зросла на 1,5 млрд. грн., тоді як за весь минулий рік було 2 млрд. У енергетиці за п’ять місяців цього року приріст заборгованості становив майже 0 млн., тоді як на 1 січня було 0 млн. боргу. Усе це дає серйозний негативний ефект як для економіки загалом, так і для окремих підприємств.

Співробітничати із Заходом, безумовно, треба: це кроки з інтеграції України у міжнародну фінансову систему, це хороший знаковий показник для інвесторів. Але ці кроки мають спиратися не тільки на досвід світової цивілізації, але й на національні інтереси і об’єктивні, ринкові закони.

НЕКЕРОВАНИЙ РОМАНТИЗМ

— Прем’єр-міністр часто говорить про те, що його завдання полягає лише у створенні правил і що він не має наміру безпосередньо брати участь в управлінні тими чи іншими секторами економіки. У принципі це правильно, та чи може зараз дати результат такий стиль керівництва?

— Я би не хотів, щоб ми ставилися до ролі держави в житті суспільства дуже романтично. Не можна сподіватися, що ринок сам розробить для нас оптимальну модель. Навпаки, держава має брати діяльну участь у процесах ринкової саморегуляції. Тим більше, що ми живемо в період структурного перетворення економіки.

— Ви вже торкнулися проблем енергетики. Як ви оцінюєте дії уряду на енергоринку? Чи дійсно Україні загрожує енергетичний колапс?

— З цього приводу УСПП було зроблено ще 18 травня заяву, в якій