Анатолій Москаленко: "Пресу можуть згубити непрофесіонали"

Завжди і скрізь інтерес до преси підвищується в період передвиборного ажіотажу. Бо мас-медіа в стислі терміни можуть створити умови для нового ставлення людини до проблем вибору. В амплітуді від істеричного "тільки так" до байдужого "ніяк". Зараз не тільки теорія, але й "практика гри" вітчизняних ЗМІ стає актуальною для нашого суспільства. Нинішню ситуацію в українських виданнях і участь преси в передвиборному марафоні оцінює директор Інституту журналістики Анатолій Захарович Москаленко.

- Аналітики кажуть: свобода преси є гарантом свободи вибору. Але наша сьогоднішня преса не відповідає трьом класичним позиціям:

а) інтересам виборців - електорату;

б) інтересам самої преси, яка прагне до самовираження;

в) інтересам кандидатів у депутати.

На жаль, сьогодні електорат в переважній більшості не одержує тієї об'єктивної інформації, яка може сприяти вільному виборові. Преса заангажована, вона стала не "другою найстародавнішою" професією, а першою: плодить героїв та антигероїв, віру в месіанство, займається кілерством та хабарництвом. "Журналістика чекової книжки", вона ніби розіп'ята між бажанням підняти тираж, масовість і необхідністю все ж не забувати про журналістську етику. Наша біда в тому, що ми занадто багато займаємось викриваннями - виразками, болячками, брудом, компроматом. Преса відбиває ту ситуацію, яка є в суспільстві: йде клан на клан, - значить, йде газета на газету.

У всьому світі є масова та елітарна преса; у нас - тільки "гарна і погана". Перша - та, що підтримує партії та владу, друга - уся інша. Вільної преси у нас немає: .такої, яка б показувала механізми виходу з кризової ситуації. Світ врятує не краса, а інформація. А от нас можуть згубити непрофесіонали.

- Декілька слів щодо ролі телебачення в протиборстві свободи слова та виборів.

- "Блакитний спрут", власне, виграє вибори. Поки що наше телебачення допомагає показувати "дурь каждого". Щастя пересічних виборців у тому, що телевізор зараз - як мікроскоп - демонструє вбогість тих, хто рветься в депутати. Коли намагаються усіма силами створити образ "прекрасної людини", котра з екрану нічого не може запропонувати - тоді спрацьовує "ефект бумеранга" і виявляється стійкий спротив глядачів до цієї персони. За тоталітарного періоду союз партії та журналістів був як образ вершника з конем, а зараз - ставлення змінилось. Телебачення використовують, але дуже грубо. Для того, щоб стати президентом, приміром, США, треба забезпечити дві позиції:

а) максимальну поінформованість населення про цю людину;

б) створення такого іміджу, який би відповідав бажанням найбільшої кількості людей.

А у нас багато хто думає: куплю декілька хвилин, заплачу за статті - та й усе, справу зроблено.

Як на мене, класичний зразок ведення політреклами - це канал "Інтер". Те, що вони зараз роблять, як подають, наприклад, імідж СДПУ (о) - може увійти в підручники. Це - справжній професіоналізм, котрий уміє "гратися" з формою, від чого виграє зміст. І, навпаки, я проти таврування людини, проти того, щоб навмисно виставляти її на посміховисько, як це робить "5 на 5" ("1+1").

- Як ви ставитеся до участі релігійних діячів у виборах?

- Нам треба думати про "духовний меч", як казав Сковорода. Мені дуже болить серце, коли конфесії чубляться, а батюшки йдуть у владу. Зараз балотується у Верховну Раду 21 панотець! Єпископи повинні бути біля людей, відпускати гріхи, а не сидіти у законодавчому органі. Церковність нині - як передвиборний трюк. У нас є ХДПУ, яка хоче консолідувати усі конфесії, ставлячи питання їх об'єднання. Цього достатньо. А от іти на амвон, використовувати релігійні почуття заради власної політичної кар'єри - це неподобство.

- Якою вам бачиться роль преси в об'єднанні народу на засадах прагматичної мети - скорішого виходу з кризи, побудови сильної держави, котра здатна належним чином захистити права кожної людини?

- На жаль, українці завжди розділялись - на захід та схід, конфесійно, мовно і таке інше. У нас немає "герметичного суспільства", в якому нація розвивається монолітно. Ми ніби в космосі - і "розгерметизовані". Звідки стільки бажання лідерства, вождизму? Чому весь час бажають влади, але не хочуть взяти на себе відповідальність? Якби в Україні зібрались найкращі сили журналістики в елітні видання, де б без скандалів працювали над викоріненням наших "комплексів" - тоді можна було б говорити про участь преси.

Наш "комплекс меншовартості" у тому, що ми чекаємо на когось, хто б нам розповів нашу ж історію. Ми провінціали, бо ідея самодостатньої цінності людської особистості для нас - не аксіома. І не складова національної ідеї, як це є у європейському розумінні. Нам потрібно виховувати державність в людині. Не палаци вибудовувати, а середній клас, свого виробника. На УТ-1 "Доброго ранку, Україно!" починається з новин: де Кучма, куди поїхав. А в Італії, приміром, - з пропаганди власних, італійських товарів: збираються в студії, і розповідають, що зробили нового, доброго.

Маю надію, що наша преса буде розвиватись не лише в межах справжньої демократії, але й у руслі самоаналізу та самокритики.