Атака на «розпад СРСР»

Після окупації Криму, російські політики, схоже, окрилилися. Вже відома думка Володимира Путіна, що Україна вийшла з СРСР не зовсім законно, і ми знаємо про офіційне звернення одіозного Володимира Жириновського до Польщі, Угорщини, Румунії з пропозицією розділити територію України. Тепер депутати Держдуми вимагають судити Михайла Горбачова за причетність до розвалу Радянського Союзу.

Як пишуть «Известия», представники різних фракцій підготували запит на ім’я Генпрокурора Юрія Чайки. Вони вважають, що потрібно провести прокурорську перевірку подій, що відбувалися в період розпаду СРСР. Парламентарі розраховують, що за результатами перевірки будуть порушені кримінальні справи, у тому числі й щодо останнього радянського керівника.

Сам Горбачов у інтерв’ю «Інтерфаксу» назвав заклики деяких депутатів Держдуми повним безглуздям і прагненням до особистого піару. «Їм подобається, що про них говорять, називають їхні імена, але заклик абсолютно непродуманий і з точки зору історичних фактів необґрунтований. А про те, що я комусь заважаю, говорить той факт, що протягом останніх 20 днів кілька разів повідомляли про те, що я вже помер. Совісті немає у цих людей», — сказав екс-президент.

Для чого знадобилася подібна ініціатива російських депутатів? Про що вона свідчить? Цікаво, а що б сказав про це Герхард Шредер, який протягом багатьох років тісно співпрацює з Кремлем?

«ЦЕ ЧАСТКОВО ПОВ’ЯЗАНО З НЕ РЕАЛІЗОВАНИМИ ПЛАНАМИ СТВОРЕННЯ ЄВРАЗІЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА ЯК КВАЗІСОЮЗУ»

Віктор МИРОНЕНКО, провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН, історик, державний і громадський діяч України та Росії:

— Коментувати цих панів-депутатів мені складно, бо я історик, а не психоаналітик. Інакше ніж дурістю назвати це я не можу. А якщо по суті питання, то Михайло Горбачов був для пострадянської еліти дуже потрібною людиною. Усі свої дурощі, а подеколи й злочини, зокрема й знищення союзної держави, що перебувала в процесі необхідної глибокої трансформації, завжди можна було «звалити» на Горбачова, що вони активно й робили. Горбачов, як її глава, формально відповідає за все. Це так. Він цього й сам не заперечує. Але він не винен. Ні в розвалі СРСР, ні тим паче в тому, що відбувалося потім — небачене в людській історії розграбування загального спадку під виглядом приватизації. Ті, хто звинувачує його в цьому, забувають, що не всі свідки того, що тоді відбувалося насправді, померли. Я, наприклад, ще живий і готовий свідчити перед будь-яким судом, а найголовніше перед судом історії, про те, що саме російська «номенклатура» несе левову частку відповідальності за все це. Не зайве нагадати панам-депутатам, що це їхні попередники у ВР РРФСР практично одностайно (за семи, якщо не помиляюся, проти) проголосували за розпуск СРСР!

Чому зараз у панів-депутатів відбувається загострення? Думаю, це частково пов’язано з не реалізованими планами створення Євразійського співтовариства як квазісоюзу. Україна, як відомо, відмовилася в цьому брати участь. У Кремлі це сприйняли дуже болісно, бо змінюється масштаб проекту — без України це швидше азіо-європейський, ніж євразійський союз. Та й економічна вага буде зовсім іншою.

Абсолютно недоречні претензії на роль єдиного спадкоємця СРСР, на яку претендують російські депутати. Незалежно від того, визнають це чи ні, спадкоємцями Радянського Союзу є всі колишні союзні республіки. Але Радянський Союз був різним у різний час! Спадкоємцем Радянського Союзу епохи перебудови, коли кілька років ми шукали виходу з безвиході (ідейної, політичної, економічної), в якій опинилися, на сьогоднішній день є лише Україна, можливо частково Грузія. У прибалтійських країнах абсолютно інша ситуація, вони потрапили до Європейського Союзу, та й Захід ніколи не визнавав їх частиною СРСР, швидше окупованими територіями. Україна ж, по суті, в її важкому, драматичному пошуку свого шляху в майбутнє як вільної демократичної й правової держави є спадкоємцем Радянського Союзу часів перебудови.

Спадкоємцями якого Радянського Союзу вважають себе ці депутати? Думаю, точно не горбачовського. Їхнє звернення — це ще й ностальгічна реакція. Думаю, вона невиправдана. Можна по-різному ставитися до ролі Михайла Сергійовича в нашій новітній історії, але це один з найвизначніших політичних діячів, з яким пов’язані зміни, розчарування тощо. Тим паче, сьогодні він тяжко хворий, тому навіть просто по-людськи це хамський вчинок, що характеризує не Горбачова, а людей, які подібні речі роблять.

«ПОГОДЖУВАЛЬНА ПОЗИЦІЯ ЧАСТИНИ НІМЕЦЬКОГО ПОЛІТИКУМУ ПІДБУРЮЄ РОСІЮ ДО КОНФРОНТАЦІЇ»

Андреас УМЛАНД, кандидат історичних наук (Dr. phil. FU Berlin), кандидат політичних наук (Ph. D. Cambridge), доцент кафедри політології Києво-могилянської академії:

— Причина дій російського керівництва в зовнішній політиці диктується станом економіки в країні. Вона пішла на спад, Путін не може впоратися з одвічною проблемою корупції. У таких умовах йому треба знайти нову базу легітимізації свого авторитарного режиму. Оскільки режим не може бути легітимізований через вільні вибори, він шукає інших варіантів. До недавнього часу легітимізацією було економічне зростання — соціальні плати, економічний успіх, що базувався на зростанні цін на енергоносії. Коли цей тимчасовий економічний успіх закінчився, він почав шукати інші способи — конфронтація із Заходом, окупація Криму, прагнення відтворити Радянський Союз.

Це небезпечно, оскільки порушує не лише суверенітет України, а й усю архітектуру світового порядку та безпеки, що виникла після закінчення «холодної війни». Це порушує й режим нерозповсюдження ядерної зброї. Був відомий меморандум 1994 року. Ціна цієї зміни — висока для України, Європи й усього світу. Думаю, зрештою для Росії будуть серйозніші санкції з боку Заходу, тоді для Путіна все це обернеться в негативний бік.

Що ж до співпраці пана Шредера з російським керівництвом. Я не можу знайти виправдання таким вчинкам. У якомусь сенсі це корупція. Пан Шредер, коли ще був канцлером, проклав шлях до будівництва Північного потоку, а після того, як пішов з політики, став головою комітету акціонерів Nord Stream AG. Тепер він підтримує Путіна, це продовжують робити й інші представники Соціал-демократичної партії Німеччини. Можливо, це пов’язано ще й з тим, що люди просто бояться нової війни й хочуть налагодити відносини з Росією. Частина німецької громадської думки, політикум вважає, що треба вести переговори з Росією, слухати її, залучати її до всіх процесів української європейської інтеграції, щоб не розсердити Росію. З другого боку, така погоджувальна позиція якраз і підбурює до конфронтації.