"Бога ділити гріх"
Щоб познайомитися з життям сільської православної громади кореспондент газети "День" побувала в одному із сіл Київської області. Село було обране "методом рулетки" - олівцем тицьнули навмання у карту області.
Це привело мене до Ново-Петрівців - де живе понад 12 тисяч мешканців і де діє одночасно дві церкви, одна - Київського, друга - Московського патріархату. Цікава прикмета часу розколів - обидві церкви присвячені Св.Покрові Богоматері. Однак знайомство, навіть побіжне, з життям двох парафіяльних громад села дає підстави твердити, що драматичні релігійні розколи українського православ'я досить мало торкнулися жителів села.
Поширена думка, що релігійне життя у країні відзначається напруженою конфліктністю, головне - через втрату єдності у православ'ї. Деякі церковні політики подають справу так, переважна більшість населення церковно активна і найближчим часом чи не дійде "до небезпечних і непередбачених наслідків", читай - до релігійних війн. На Заході ситуація, безумовно, складніша. Що ж до інших регіонів, то тут конфронтаційна напруженість, така виразна на вищих щаблях церковної ієрархії, майже затухає на парафіяльному рівні. До низу, до мирян доходять тільки слабкі деформовані відлуння сутичок нагорі. Розмови з кількома десятками людей на вулицях села засвідчили, що більшість жителів належить до Покровської церкви Київського патріархату (КП). За словами настоятеля цієї церкви отця Олександра, його парафіянами є 90% віруючих села. Це можна було б трактувати, як підтримку селом церкви національно-державного спрямування. Виявилося, що це не зовсім так, хоча кілька жінок і пояснили свій вибір тим, що о.Олександр править службу українською мовою. Більшість, однак, обрала церкву КП з тої причини, що до неї належить великий красивий храм - "правдива церква, а не хата, у якій знаходиться російська церква Св.Покрови".
Храм у селі Ново-Петрівці справді гарний. Збудований у 1903-1910 роках, він і сьогодні залишається найзначнішою і найвищою будівлею села, яку помічаєш ще здалеку.
Із сучасною ситуацією у православ'ї жителі більш-менш (радше менш) обізнані й твердо стоять на тому, "що Бога ділити гріх". Щодо недавньої анафеми, якій піддали їхнього патріарха, то далеко не всі розуміють її значення, а обізнані люди посилаються на Святе Письмо, яке "забороняє класти клятву". Дуже привабливим у церковному житті села є той факт, що, попри поділ, суперництво та анафему, настоятелі двох храмів Покрови не ворогують між собою, принаймі відкрито, - зберігають нормальні стосунки. А люди з однаковою охотою вказували мені шлях до обох храмів.
Така терпимість, можливо, є слідством того, що в основному люди є досить байдужими до церкви. Отець Олександр розповів, що до звичайної недільної служби приходить 5-10 парафіян. Храм не може конкурувати з необхідністю їхати на базар до Києва, аби продавати сир, сметану, ягоди, які не можуть чекати.
Ще одну причину навела старенька, очевидно, не дуже заможна жінка - "До церкви соромно йти з порожньою кишенею, адже треба й свічечку купити, й грамотку, й на храм пожертву дати. А де ж взяти кожної неділі? Хоча батюшка у нас добрий - ніколи не нагадує".
Тільки два рази на рік - на Пасху та Різдво - паства дійсно наповнює церкву - збирається до 2000 селян. А ще православні Ново-Петрівців вважають за обов'язок спілкуватися з Богом у церкві тричі у своєму житті - під час хрещення, вінчання та ще поховання.
Індиферентність села до віри яскраво виявляється також у ставленні до храму, який потребує реставрації, ремонту та розписів. Цим займається майже виключно церковна рада та отець Олександр, який вважає відновлення храму у його первісній красі метою свого життя. Сільська рада згадує про церкву тільки перед черговими виборами. Хоча в селі не бракує заможних людей, судячи з численних палаців a la Ластів'яче гніздо, вони досі не дали жодної копійки.
Знайомство з церковним життям села дозволило ще раз засумніватися у "вагомості" деяких аргументі, які використовуються у змаганннях церков за вплив. Одним із найважливіших є кількість парафій. Дві парафії двох різних церков у Ново-Петрівцях нагадали мені чичиковських "крестьян на вывод" - вони існують тільки на папері. І хто може тут що змінити, як не сама церква? Але тільки тоді, коли покінчить ворогувати сама з собою.
Ново-Петрівці - Київ
