Богдан ГУБСЬКИЙ: «Жодна технологія в світі не замінить духовності»
Ігор МІТЮКОВ:
— Ще кілька років тому ми й гадки не мали, що в Україні може бути створений громадський фонд на кшталт «Україна — ХХI століття», котрий вшановуватиме видатних і талановитих людей нашої держави. Крім того, вишукуватиме кошти на цю благородну справу самотужки, не прохаючи з бюджету ані копійки. Гадаю, така ініціатива є цінною і заслуговує на всіляку підтримку. Адже це — приклад громадської позиції людей, котрі в своєму житті досягли певного становища і які хочуть, аби їхні ідеї, їхні, не побоюся цього слова, гроші слугували не лише їм, а й тим, хто приніс нашій Батьківщині славу, хто протягом усього життя дбав про її добробут, але, може, свого часу не отримав від неї того, на що по праву заслуговував.
Богдан ГУБСЬКИЙ:
— Надзавданням нашого фонду є дві мети. Перша: створити умови, які дали б широкі можливості фахівцям — вченим, виробничникам, хліборобам, митцям, а можливо, й цілим колективам творити, підкреслюю, насамперед, творити на шляху вирішення важливих завдань, які стоять сьогодні перед нашою державою. З іншого боку, маємо намір розвивати духовність. Ми просто мусимо це робити. Адже відомо: лише завдяки розвитку інтелекту та духовності нація може досягти дійсно цивілізованого рівня. Тут не допоможуть самі по собі новітні технології, сучасні механізми, будівництво фабрик та заводів. Жодна технологія в світі не замінить духовності. Усе це має закладатися в дитинстві, під час навчання в школі, інституті, університеті. Адже саме там людина всотує найбільше знань. І дуже важливо, щоб у цей період поруч були досвідчені педагоги, мудрі вчителі. Мені здається, ця премія символізує перехід від тієї суспільної оцінки інтелекту, яку ми маємо сьогодні в Україні, до тієї, яка забезпечить державі нові економічні й духовні висоти в майбутньому.
Володимир МАКЕЄНКО:
— Гадаю, діяльність Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» стане добрим прикладом для інших людей, котрі мають змогу організовувати подібні акції. Це наші традиції, традиції нашого народу, меценатів багатьох поколінь. І ми зобов’язані їх відновити. Оцінюючи внесок сьогоднішніх лауреатів та стипендіатів у розвиток інтелекту та духовності нашої держави, ми дбаємо насамперед про те, щоб розквітала Україна, щоб діячі науки, виробництва, культури та мистецтва, молодь могли сповна віддавати свій інтелект, талант, уміння на благо держави.
Ніна МАТВІЄНКО:
— Я трохи додам. На мою думку, сьогоднішнє свято влаштували розумні хлопці. Вони були і є хорошими учнями, вдячними дітьми.
Богдан ГУБСЬКИЙ:
— Через те, що школа в нашій країні була непогана. Школа й система освіти в цілому. Я вже не кажу про освічених інтелектуальних педагогів.
Ніна МАТВІЄНКО:
— Маєте рацію, пане Богдане. Доказом є те, що наших дітей тепер приймають в усьому світі — в університети, в інститути… Але, все ж таки, найкращі діти залишилися в Україні, чи не так? І вони вдячні тому поколінню, яке виростило їх. Я сиділа на церемонії вручення премій вашого Фонду і була така рада, така рада за всіх, особливо, за патріархів. Коли на сцену зійшов майже столітній Антон Гнатович Штепа, народний майстер з Чернігівщини, різбяр по дереву. Коли нагороду отримував Микола Андрійович Стороженко, народний художник, професор Української академії мистецтв. Штепа так і сказав: я ще стану козаком. А Стороженко? Це ж така цікава людина. Він нічим не живе — тільки тим, аби щось створити, відродити, аби щось залишити після себе учням, наступним поколінням. У нього одна молитва — Україна. Все-таки сьогоднішня церемонія — хвилююча подія. Так калатає серце! Ми вже в зеніті своєї творчості, й коли нас гідно поціновують — додається сили й натхнення. Я неначе помолодшала. Я сьогодні навіть одяглася не так, як завжди…
