«Червоні лінії» для всіх нас

Перед самою зустріччю президента України Володимира Зеленського в Парижі в форматі нормандської четвірки, напередодні в Києві та інших містах країни відбулись акції під гаслом «Не дозволимо переступити червоні лінії». Мета акції з одного боку протестна – на Майдані Незалежності зібрались в основному ті хто проти взагалі такого формату, а тим більше проти будь-яких перемовин з Путіним. З іншого боку головні учасники заходу, який зібрав кілька тисяч людей, виступали не проти політики самого президента, а начебто давали йому поради. Так би мовити намагались підтримати та застерегти його перед «боєм». Серед присутніх навіть пролунало гасло «після Парижу, або в Київ, або в Ростов», натякаючи на долю президента-втікача Януковича, який зрадив національні інтереси. Таким чином абсолютно заполітизований захід (над натовпом майоріло безліч партійних прапорів серед яких національні прапори навіть якось губились) демонстрував начебто конструктивні державницькі позиції.

Звичайно особливою темою заходу став виступ екс-президента України Петра Порошенка. Натовп, який знаходився біля трибуни в основній масі підтримував Порошенка і вигукував привітні слова на його адресу. Що правда варто було відійти подалі від сцени, то відчутне було роздратування тим, що колишній голова держави явно використовує ситуацію з метою власного піару. Можливо такого роздратування і не було б, якби люди, які підтримували протест, але при цьому намагались бути подалі від сцени і пафосу подібних заходів, не пам’ятали хто саме погодився на умови нормандського формату, участь в якому тепер доводиться брати Володимиру Зеленському. Більш того, саме заполітизованість цього заходу відштовхувала від нього багатьох з тих хто по суті підтримував перелік «червоних ліній», які були оголошені зі сцени.  Серед них – неприпустимість відмови від курсу на ЄС та НАТО, чітка позиція щодо стосунків з Росією, збереження територіального устрою, підтримка армії, захист української мови і зрештою продовження декомунізації.

Згадані вимоги є не лише справедливими, але й принциповими для розвитку країни. І ніякі тимчасові настрої в суспільстві, яке начебто «втомилось від війни» та «хоче миру» (наче від нас цей мир залежить, а не від того хто на нас напав) не можуть стати виправданням для того, щоб колихнути обраний країною курс. А це вже «червоні лінії» не лише для президента як у внутрішній політиці, так і у зовнішніх відносинах  та переговорах. Це «червоні лінії» в тому числі і для всіх українців.