Чому Iзраїлю вдалося, а Україні – поки ні?

...Пригадую, як одного разу під час поїздки до Львова в потязі мав цікавого співбесідника — молодого хлопця, який повертався на Батьківщину в Стрий з Ізраїлю. У нього там вже багато років живе тітка, яка постійно запрошувала його до себе в гості. І от він нарешті наважився. Та так сталося, що його гостини поступово переросли в кількамісячне перебування в цій країні. А отже у нього склалися свої враження. Найперше, що його вразило, наскільки ізраїльтяни цінують свою державу, яку вони побудували фактично в пустелі. Звичайно, є певні проблеми, але відданість, відповідальність і любов до своєї країни, за його словами, відчувається на кожному кроці.

Окреме питання — безпека. У зв’язку з постійною загрозою терактів і навіть можливої війни євреї завжди напоготові. Вишкіл в цій країні мають як чоловіки, так і жінки. Як свого часу казав один з творців держави Ізраїль Давид Бен-Гуріон: «Без громадянина немає армії, а без армії немає народу».

Звичайно, враження мого співбесідника — це лише один з побутових прикладів... Про досягнення Ізраїлю сказано і написано дуже багато. На сьогоднішній день — це один з успішних прикладів у світі з побудови успішної держави. Виникає питання: чому власне Ізраїлю вдалося, переживши велику трагедію Голокосту під час Другої світової війни, побудувати сильну державу, а нашій країні, яка також пережила подібну трагедію Голодомору-геноциду 1932—1933 рр., цього поки не вдається зробити? Відмінність навіть в тому, що ті євреї, які народилися в України, але потім емігрували до Ізраїлю (Голда Меїр, Володимир Жаботинський...), також стали прикладом успішності. Подібних же прикладів євреїв в Україні (йдеться саме про державників) навести складно. 

На початку 1990-х Україна відновила свою незалежність і мала шанс зайнятися побудовою успішної держави, але українські політики зайнялися іншим — власними інтересами. Як результат, країна пережила два майдани і опинилася у війні, втративши тисячі життів і територію. Саме в таких реаліях ми живемо і досі. Отже, в чому відмінність між Ізраїлем і Україною на державотворчому шляху?

«ЯКЩО НАМ ВДАСТЬСЯ СФОРМУВАТИ ПОЛІТИЧНУ НАЦІЮ, ТО МИ СТАНЕМО ПРОЦВІТАЮЧОЮ КРАЇНОЮ»

Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Iзраїлі (1992—1994 рр.), публіцист:       

— Я довго міркував над феноменом Ізраїлю, який гідний наслідування. Справа в тому, що Ізраїль формувався як винятково ідеологічна держава. Перш за все був сформований національно-демократичний рух — це сіоністській націоналістичний рух ізраїльського народу, але він був досить демократичний, куди входили і праві, й ліві. Євреї почали виїжджати до Ізраїлю десь ще в 20 рр. XX ст. Свого часу я якраз дізнався про таку досить дивну річ, що коли ніби чекістами в Києві була викрита організація єврейських націоналістів, їх покарали тим, що вислали за межі Радянського Союзу. Тоді всі вони поїхали до Ізраїлю. Коли я працював послом в Ізраїлі, СБУ передала мені справи цих людей, які я віддав нащадкам перших фундаторів Ізраїлю.

Хтось навіть сказав таку жартівливу фразу, що ідейні євреї, які хотіли будувати свою державу, йшли на великі страждання, але вони стали будівничими Ізраїлю. А інші пішли в Компартію і органи безпеки Радянського Союзу. Це, звичайно, умовний розподіл, бо було багато нормальних людей, які залишилися в СРСР. Але все ж таки ми мали справу не з ідеалістами в середині Радянського Союзу, коли тут формувалися антисемітські міфи про те, що євреї боягузи, що вони не хотіли відстоювати радянську батьківщину під час Другої світової війни. Звичайно, все це брехня, тому що було багато сміливих людей серед єврейського народу, було багато героїв Радянського Союзу.

Коли я почав вивчати це питання, то побачив, що Ізраїль будувався на ідеологічних засадах. Він не будувався як Радянська Україна — для всіх, де, вибачте мені, було повно сміття, яке ненавиділо навіть слово «Україна». В Ізраїлі такого не було, тому що вони оголосили своєю місією — захист єврейського народу. Цю функцію вони виконують до сьогоднішнього дня. Я пригадую як великий державний діяч Ізраїлю, вже покійний Шимон Перес казав мені: «Ми не ліземо в загальні геополітичні справи, ми тільки там, де порушуються права євреїв». Після катастрофи Голокосту питання — чому Бог відвернувся від обраного народу, — стало для євреїв великою темою для обговорення і філософії. І вони таки знайшли в собі сили, зокрема ті, хто вижив у Другій світовій війні, хто вижив після Голокосту, боронити свою державу, щоб будувати і утверджувати її.

Ми ж тільки зараз підходимо до цього питання. На фоні Євромайдану і російської агресії ми бачимо, як українці організовуються, як віддають своє життя за Батьківщину. Але сказати, що у нас весь народ такий патріотичний, ми ніяк не можемо. І це наша величезна проблема. Давайте подивимося на нашу політичну історію, на той панівний продажний клас за рахунок російських газових і нафтових грошей, які їздили в Кремль і повзали на колінах, щоб сподобатися тамтешнім господарям, які обов’язково проходили кастинг в Москві, коли висувалися тут у нас на керівні посади. Це люди, яких елементарно вербували і саджали на гачок російські спецслужби. Зараз же ми переживаємо час народження нації, але це дуже непростий час.

Ще один фактор — неймовірна підтримка Ізраїлю з боку США. 3—4 млрд доларів на рік американської допомоги ця країна отримує стабільно вже протягом багатьох років, також це найсучасніша зброя, самі євреї мали і мають вишкіл в американських військових академіях і т.ін. Я був майже на всіх оборонних підприємствах Ізраїлю, вже тоді, в 1993 році, я бачив дрони, які зараз стали хітом нового часу в обороні.

Дехто пише статті, мовляв, невірно порівнювати Україну з Ізраїлем. Таких людей, які хочу принизити подвиг українських військових, не треба слухати. Ми виходимо на дорогу, якою пішов Ізраїль, тільки у нас шлях набагато болісніший і довший. Ми — українці — формуємо політичну націю, але українську, а не уражену російськими імперськими інтересами. Якщо нам вдасться сформувати таку політичну націю, то ми станемо процвітаючою країною.

Треба також усвідомлювати, що більш ніж півмільйона українських євреїв виїхали в Ізраїль. Далеко не всі з них там знайшли своє успішне майбутнє, а частина з них навіть повернулася назад. Багато українських євреїв показали себе блискучими синами своєї Вітчизни, в тому числі з тих, хто пішов до українських добровольчих формувань. Ми повинні це цінити і шанувати. Я переконаний, що український народ цінує це, і у нас немає ніякого антисемітизму. Українці розуміють, що євреям вдалося створити мудру і сильну державу — нам треба вивчати цей досвід. При цьому ми повинні спиратися на національні цінності й відкинути інтернаціональну труху про те, що українці є одним народом з росіянами. Українці — це окремий народ зі своїми національними інтересами. Ці інтереси близькі, як для росіян, так і для євреїв, які живуть в Україні. І роль оборони та Збройних сил в цьому плані дуже важлива.

«КЛЮЧЕМ ДО УСПІХУ ІЗРАЇЛЮ СТАЛО РОЗУМІННЯ ТОГО, ЩО НАШЕ ЄДИНЕ БАГАТСТВО — ЦЕ ЛЮДИ»

Елі БЄЛОЦЕРКОВСЬКI, Посол Держави Iзраїль в Україні:

— Я вважаю, ключем до успіху Ізраїлю стало те, що з дня заснування держави і до сьогодні всі ізраїльські уряди і вся політична влада розуміли, що наше єдине багатство — це люди. І це наш найголовніший ресурс. А в кожен ресурс треба інвестувати, аби він давав плоди, аби його можна було максимально використовувати. І тому мета держави — максимально реалізувати потенціал кожного члена суспільства. Чи, інакше кажучи, потрібно створити всі умови задля того, щоб кожен член суспільства міг максимально реалізувати себе. Реалізація цього принципу — це всі наші досягнення. Вкладання в людей, в освіту, медицину, охорону здоров’я, безпеку, інфраструктуру створює своєрідний соціальний контракт між індивідуумом і державою. Індивідуум готовий вкладати в державу, інколи навіть ризикувати своїм життям в армії, коли він знає, що держава зробить усе задля того, щоб допомогти йому реалізувати свій потенціал. Цей зв’язок, на мою думку, є однією з основних причин, аби коротко охарактеризувати наші досягнення.

Щодо ролі еліти у становленні Держави Ізраїль. От саме хатина Бен Гуріона, першого очільника ізраїльського уряду, демонструє, що еліта в Ізраїлі — це більш інтелектуальне поняття, ніж матеріальне. Бен Гуріона мешкав дуже просто, і те, що він був прем’єром, ніяк не позначалося на його економічній ситуації. Багатство його абсолютно не цікавило. І така традиція триває нині. Для нашого керівництва, лідерів і уряду зв’язок між людиною і державою полягає в тому, аби держава не була якимсь абстрактним поняттям, а чимось реальним, що дає змогу кожному членові суспільства розраховувати на допомогу держави. Не те, що ми цього досягли, але тенденція полягає в тому, щоб держава допомагала процвітати кожному членові суспільства.

Чому Україні, яка пережила схожу трагедію — Голодомор, досі не вдалося побудувати сильну державу? Я не є експертом щодо України, але коротко можу сказати, що тут, на мій погляд, є велетенський потенціал. Людський ресурс в Україні — дуже значний. І тому у вашій країні треба використовувати тенденцію щодо реалізації цього ресурсу.

Інколи мене запитують: які уроки Україна може винести з ізраїльського досвіду? Я завжди казав, що таке питання треба ставити нашим українським друзям. Наша справа — ділитися своїм досвідом. Що з цього підходить Україні, вирішувати вам.

Я гадаю, що останні події у вашій країні — не лише війна, а і європейський вибір України, — дуже зблизили наші держави.