Чому наш парламент не схожий на Конгрес?
«Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
Якщо нинішня влада переконана (як колись КПРС), що народ і влада – єдині (як колись «народ і партія») в усьому, то це вже щось інше, а не демократія. Щоб випередити можливі запитання, скажу відверто – я не запеклий противник референдуму. Мені, як, гадаю, і більшості громадян України, деколи бридко спостерігати за дійствами у Верховній Раді. Вважаю, що так званої «недоторканності», напевно, забагато, та й самих нардепів забагато, може, справді, вистачить і триста.
Але я категорично проти «будівництва» двопалатного парламенту. Чому? Читаймо знову Конституцію України: «Стаття 2. Україна є унітарною державою». І відразу виникає запитання: для чого нам потрібна «верхня» палата, яка нібито буде представляти виключно інтереси регіонів (областей)? А кого і що представляють нинішні народні депутати, які обирались у цих же регіонах?! Зрештою, Україна не є федерацією чи конфедерацією, і тут «світовий досвід» (чи то пак російський), ну, абсолютно ні до чого. Але якщо ми таки сотворимо цю «верхню палату», то загроза «роздерти» Україну на шматки – реальна. Закрадається така думка: говорячи про світовий досвід, ми хилимось (не приведи, Господи) до «досвіду» пострадянських держав – Білорусі, Туркменії, Узбекистану. Не виключено, що це і є чи не основною причиною закриття дверей в Європу – введення візового в'їзду. Наша «багатовекторність» у зовнішній політиці також є не що інше, як хитання з боку в бік. Нам загрожує спроба фактично перекроїти Конституцію. Насамкінець хотів би навести цитату з промови Леоніда Даниловича Кучми при складанні присяги на вірність Україні і її народу 30 листопада 1999 року: «Час зрозуміти: вибори закінчилися. А отже, треба закопати вигострену у передвиборних баталіях зброю, відмовитись від налаштованості на конфлікт, на перманентну боротьбу і взятися за спільну працю в ім'я свого народу». Таки справді час. Час шукати між гілками влади шляхи для співпраці, а не до розбрату. Всім, може, слід скористатися тим самим американським досвідом – де Президент «просить» Конгрес, а не «махає сокирою». Може, не варто нині створювати прецедент з нібито народним волевиявленням, бо не виключено, що ще хтось схоче щось вчинити з нашою державою, підлаштувавшись під ситуацію. Результати президентських виборів, особливо після першого туру – не такі, як комусь хотілось. Тож декому варто задуматись. Як не прикро, але, здається, розхитування ситуації, від імені знекровленого і ожебраченого власного народу, стає вельми небезпечним кроком.
