Чому урядовці не бояться ухвал Європейського суду

Як і передбачалося, Україна з тріском програла в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) 211 справ. Найбільш резонансною є ухвала за скаргою ув’язнених в’язниці міста Ізяславль, які звинувачували українську владу в тортурах і різних порушеннях прав людини в період їх утримання під вартою. За даним позовом ЄСПЛ зобов’язав українську сторону виплатити кожному з ув’язнених як компенсацію по 25 тисяч євро, а також 10 тисяч євро одному з них як компенсація судових витрат.

Що ж, у черговий раз Україна з’явилася у вигляді країни, в якій не дотримуються прав людини. Але цього разу це не лише доповіді і повідомлення вітчизняних та іноземних правозахисних організацій, а ухвала шанованої і авторитетної судової інстанції. До речі, згідно з українським законодавством, її ухвали є обов’язковими до виконання. А то, що держава Україна, як заявив в ефірі телеканалу ТВi суддя Європейського суду Станіслав Шевчук, не виконала 95% ухвал цього суду, викликає відповідне ставлення і наступні судові ухвали. «Якщо подивитися статистику Комітету міністрів Ради Європи... Це орган, який спостерігає і контролює виконанням ухвал Європейського суду, — йдеться про посутні ухвали, judgments, прийняті, — Комітет міністрів стежить за їх виконанням Україною. І доки це не буде знято з контролю, ухвали вважають невиконаним. Так от, статистика: 900 ухвал по суті продовжують перебувати на контролі. З них 736 ухвал — на «посиленому контролі».

В цілому за задоволеними позовами з державного бюджету має бути виплачено понад 1 млн. євро лише за згаданими 211 справами. З урахуванням раніше прийнятих ухвал ЄСПЛ і не виконаних державою сума фактично подвоюється і це за найскромнішими підрахунками. Точнішу не знає навіть міністр юстиції Олександр Лавринович, оскільки, за його словами, вона постійно змінюється. Судячи з того, що відбувається, лише в бік збільшення.

Такий вал задоволених позовів викликав вельми своєрідні коментарі урядовців найвищого рангу. Хоча в коментарі газеті «Известия в Украине» Голова Верховної Ради Володимир Рибак, торкнувся справи Тимошенко, але вона теж розглядається в ЄСПЛ і, можливо, ухвалу щодо неї Україні теж доведеться виконувати. «До того ж у самій Європі вже посадили у в’язницю сім або вісім прем’єр-міністрів, чому ж ви, європейці, не вважаєте, що вони засуджені за політику? Чому в Грузії щодня саджають урядовця, але про них Європа жодного слова не говорить. Україна надала європейцям усі документи в справі Тимошенко. Будь ласка, прийміть ухвалу! Або, наприклад, у США засудили нашого співвітчизника, нещодавно лишень його термін ув’язнення закінчився. Дайте нам його сюди, ми його в Трускавці лікуватимемо».

Мабуть, Голова ВР мав на увазі Павла Лазаренка. Перекручування фактів — давно відома риса політиків-регіоналів. Павло Лазаренко знову не засуджений американським судом, а звинувачується відповідними службами в незаконному в’їзді до США і зараз перебуває під вартою в очікуванні ухвали Міністерства юстиції.

Але особливий подив викликає заява міністра Лавриновича. За його словами, українці так часто звертаються до Європейського суду з прав людини, бо «Ми добре працюємо в тому плані, що в Україні дуже добре поставлено правову освіту в частині діяльності Європейського суду з прав людини».

І це при тому, що всі кому не лінь скаржаться на правову неписьменність переважної більшості наших громадян. Логіку міністра зрозуміти неможливо. Адже європейці набагато більш юридично підготовані. Таке там життя, де все доводиться робити згідно із законом, а, значить, часто звертатися до судів. За Лавриновичем якраз із країн Старого Світу мало б бути найбільше число звернень до ЄСПЛ. Спостерігається ж прямо протилежне. Якісь звернення є, і в цілому з європейських країн їх набереться достатньо, але щоб так багато з однієї країни, то цього і близько немає.

Наші громадяни звертаються до ЄСПЛ зі зв’язаних між собою причин. По-перше, вони не можуть домогтися захисту своїх прав в українських судах, оскільки судова система наскрізь корумпована і підлягає не реформуванню, а тотальній заміні. І це стосується в тому числі й прокуратури. І, по-друге, навіть отримавши позитивну ухвалу суду, часто неможливо домогтися її виконання. І не лише через злу волю відповідних урядовців, а через загальну політику держави. Типовий приклад. Відповідно до закону «Про соціальний захист дітей війни» мають здійснюватися пільгові виплати громадянам, на яких поширюється його дія. Є ухвали судів, у тому числі апеляційних, щодо обов’язкової виплати. І що ж? А нічого! У Пенсійному фонді одна відповідь: грошей немає, оскільки їх виділення не передбачене в бюджеті. Це яку потрібно мати юридичну підготовку, щоб додуматися до простої істини: держава не збирається виконувати свої зобов’язання і єдиний вихід змусити її зробити це — звернення з позовом до ЄСПЛ.

По-третє. І це — найголовніше! Порушення прав людини в Україні носять тотальний характер. Правова система в принципі не спрямована на захист прав і свобод людини, а навпаки, на їх придушення і пригноблення. Ось у чому головна проблема. І розв’язання її влада не бачить, більше того, робити в цьому напрямку нічого не хоче, оскільки в цьому полягає для неї головна небезпека.

При цьому вона сама собі створює труднощі і не сказати, що успішно їх долає. Перший віце-прем’єр-міністр Сергій Арбузов і міністр фінансів Юрій Колобов поїхали до США у пошуках інвестицій. Скоріше за все, нічого істотного привезти не вдалося. Інакше була б піднята інформаційна хвиля мінімум у 9 балів. І це не випадково, а закономірно. Хто ж при повному глузді і твердій пам’яті вкладатиме свої кровні в державі, де навіть ухвали ЄСПЛ виконувати не квапляться? Підозрюємо, що й не збираються виконувати в повному обсязі. Таких любителів гострих відчуттів серед ділових людей на Заході немає і бути не може. Та і як можна довіряти словам цих високопосадовців, якщо щодня приходять повідомлення про рейдерські захоплення. І не лише кіосків чи маленьких заводиків, а про наїзди на олігархів. Якщо немає незалежних від влади судів, і, тим більше, якщо ігноруються ухвали ЄСПЛ, то й на інвестиції чекати не випадає.

І ще одне. Чому за кричущі порушення прав людини, підтверджені ухвалами ЄСПЛ, ніхто не несе відповідальності. У першу чергу, за розтрату бюджетних коштів і прямі фінансові збитки державі. Причому в особливо великих розмірах. Чому цей факт випадає з поля зору прокуратури і відповідних органів. Чи їм ніколи такими «дрібницями» займатися.

Але це все наслідки економічні, фінансові і юридичні. Набагато важливіше за наших умов і для влади в першу чергу, результати ухвал ЄСПЛ у політичній площині.

Європейський суд з прав людини 9 січня зобов’язав Україну відновити Олександра Волкова на посаді судді Верховного суду України. У цій ухвалі ЄСПЛ встановив, зокрема, порушення статті 6 Конвенції з прав людини (право на чесне (судове. — Авт.) провадження) через те, що частина депутатів ВР України голосувала за інших, відсутніх на момент голосування в залі ВР.

Це навіть не міна сповільненої дії, а бомба величезної бризантної сили. Ми ж прекрасно знаємо, що переважна частина законів і ухвал ВР приймається з порушенням цієї норми. Тому їх легітимність може бути поставлено під сумнів. А це загрожує найбільш непередбачуваними політичними наслідками для влади. Опозиціонери вже почали подавати відповідні позови до судів, наразі національних. Але до Страсбурга не так вже й далеко в часі.

Звичайно, панове «регіонали» тут же заявили про потребу зміни конституційної норми, яка дозволить за прикладом американських конгресменів голосувати прямо зі свого офісу. За наших умов — це легалізація кнопкодавства. Порівняння з американським конгресом некоректне. Будь-який конгресмен або сенатор, викритий навіть пресою, в голосуванні за «того хлопця» просто на вулицю вийти не зможе. У нас же депутат-регіонал Володимир Олійник перед телекамерою каналу «1+1» зізнається в порушенні закону і не дуже цього соромиться.

Член правління Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський вважає, що ситуація з невиконанням ухвал ЄСПЛ формується свідомо. «Це фінансова піраміда, організована державою. Наприклад, ухвалюється закон про пільги матерям, але їм платять менше. Лише невелика частина з них піде до суду. З тих, хто виграє суд, але не отримує грошей, лише частина подає до ЄСПЛ... Ось держава і думає, що легше заплатити небагатьом і потім, аніж усім і відразу».

Як показує практика, фінансові піраміди річ дуже нестійка. Врешті-решт, вони мають властивість обрушуватися і найчастіше можуть поховати під уламками своїх творців.

«УСІ РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ МАЮТЬ ОБОВ’ЯЗКОВО ВИКОНУВАТИ»

«День» має власний досвід пошуку справедливості в європейському правосудді. 2005 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення за заявою видавця газети «День», АТЗТ «Українська прес-група», яким визнав державу Україна винною в порушенні права на свободу слова. А мова тоді йшла про оскарження рішень українських судів, які визнали нашу газету винною в заподіянні шкоди честі та гідності Наталії Вітренко та Петра Симоненка — кандидатів у президенти на виборах 1999 року. Своїм рішенням Європейський суд, власне, ще раз підтвердив загальноєвропейську практику: оціночні судження не можна кваліфікувати як факти, а будь-який політик має бути готовий до посиленої критики на свою адресу. Але те, що було аксіомою для європейських судів, стало відкриттям для політиків. Як бачимо, до сьогодні вітчизняна судова система фактично змушує наших громадян шукати справедливості в Європейському суді. Програш держави Україна, хоча, напевно, правильніше буде сказати, нинішніх керівників, по рекордним 211-м справам свідчить, що висновки не зроблено. До речі, ми звернулися за коментарем до уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської. Керівник прес-служби омбудсмана Тетяна Лупова нам відповіла: «Валерія Володимирівна займається правами людини на території України. Але з цього приводу у нас завжди коментар один — всі рішення Європейського суду мають обов’язково виконуватися».