«Что им стоит дом построить? Нарисуют — будут жить»

Майстри будують на міцному фундаменті, діти — на піску, а мрійники — в своїй уяві. Чим більш невдало наш незлагідний Президент керує реальною країною, тим миліша йому країна уявна, з вигаданим двопалатним парламентом. І свій убогий і безправний народ він також намагається запевнити, що немає справи важливішої.

Те, що двопалатність — це відволікаючий маневр, зрозуміло, але не тільки відволікаючий! Кучмі потрібен парламент не стільки двопалатний, скільки кишеньковий, ось він і хоче, надбудувавши верхню палату, наповнити її... ним же призначеними губернаторами. Його мовою це називається «розширенням прав регіонів».

Було б що розширювати! Владу в регіонах мають не обрані ради, а призначені держадміністрації. Тому дійсним розширенням прав регіонів стало б право місцеву владу обирати. Кучма ж збирається призначати не тільки керівників, а й представників від областей до парламенту, тобто має намір зачепити права регіонів подвійно.

В антиутопії Оруелла «1984» установа, що розпалює війни, називається Міністерством миру, що поширює брехню — Міністерством правди й далі в тому ж роді. Мову цю названо «новомовою». Новомовою Кучми відповідну установу слід назвати Міністерством подвійної правди.

Якщо уявних депутатів нинішній Президент бажає призначати, то реальних — звільняти. Ні, не тих міністрів і губернаторів, які, зневажаючи Закон, не поспішають здавати депутатські мандати. Чим, до речі, краще за всякі слова оцінюють шанси Президента-кандидата. А тих народних депутатів, які не погоджуються бути його маріонетками. На щастя для України, таких більшість, тому гарант Конституції не проти розігнати весь парламент.

Зондаж проводився на грунті відставки Кабміну. Кожного разу постановка цього питання в Верховній Раді супроводилася погрозами з Банкової: дивіться, щоб урядова криза не переросла в кризу парламентську!

Нікуди від правди подітися, спокій Кабміну тільки сниться. За п’ять років чотири склади: Масола, Марчука, Лазаренка, Пустовойтенка. Й під час міжсезоння немає передиху. Наприклад, у нинішньому Кабміні на чотирьох віце-прем’єрів — чотири відставки. Та ось незадача, вся ця коловерть — справа рук особисто Президента, так що розігнати він мав би самого себе.

Кожний знає, як позбуваються неугодних: якщо згідно із законом їх не можна звільнити — затівають реорганізацію. Формування нового, слухняного парламенту передбачає розпуск парламенту діючого, незалежного. Немає незалежних депутатів — немає проблем.

Чи не правда, вагомі підстави для пропаганди двопалатності? Вагомі, та не останні. Домагаючись підтримки губернаторів на виборах, Президент сигналить: якщо виграю — станете сенаторами.

Проте чи не надто у губернаторів непередбачуваний і мінливий начальник? Число звільнених ним керівників областей і районів таке велике, що підраховувати впору астрономам. Куди укладачі Книги рекордів Гіннесса дивляться?

Наступна причина — невгамовна перебудовна сверблячка вічного експерименту. Декретотворчість, указотворчість, кадрова чехарда, словом, доки правитиме Кучма, буде нестабільність, лихоманка, перебудова. Це не примха, це — вдача, неприборкна вдача вічного шукача.

Ось через що гармидер, шум-гуркіт неймовірний. Зі сторінок газет, з радіо й телевізора, зверху і з усіх боків обрушився на країну потік двопалатної маніловщини. В країні, в мирний час доведеній до стану, порівняного з повоєнним, напередодні президентських виборів немає теми важливішої, ніж обговорювати повітряні палати?!

Залишається додати, що явна несвоєчасність ідеї двопалатності порівнянна лише з її повною непридатністю.

По-перше, витівка ця влетить державі в копійчину й чималу. Як всіляка реорганізація, тим більше така, що роздуває штати. Але якби ж витрати в ім’я майбутніх прибутків, а то — в ім’я майбутніх збитків. Федералістська двопалатна схема для унітарної, але дуже неоднорідної країни годиться тільки тоді, коли цю країну хочуть розвалити.

По-друге, рахівники від Кучми, мабуть, вважають, що Україні нікуди подіти не тільки гроші, але й час. План їхній не тільки коштовний і руйнівний, але й довгограючий. Чого вартий навіть перший крок — зміна Конституції!

Наша Конституція має недоліки, але є у неї й переваги. Зокрема, її непогано захищено від поквапливого дилетантського виправлення. У чому легко пересвідчитися, прочитавши відповідний розділ Конституції.

Ще до винесення законопроекту про зміни до Конституції на референдум або для ухвалення Верховною Радою, неминуча його експертиза Конституційним судом і попереднє схвалення парламентом. Далі — більше. Одним словом — «скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться».

Або на Банковій сподіваються спритно провести референдум на кшталт: «Ви за двопалатний парламент або за те, щоб зарплату не платили?» А потім палацові умільці розпишуть і яким бути парламенту, і кому бути в парламенті.

Та лихо не без добра і коли б не нещастя, не було б і щастя. Химерна двопалатна ідея дала виборцям чіткі орієнтири на майбутніх виборах.

Хто свято вірить у дива й хоче жити в надхмарному замку, тепер точно знає, за кого йому голосувати. Для тих же, хто нестерпно втомився від дилетантських експериментів і пустих обіцянок, хто хоче знайти надію не в хмарах, а тут, на землі, у виборчому бюлетені одним прізвищем стало менше.