Чужого не треба, свого не віддамо

У профільний комітет парламенту надійшов проект закону «Про Кабінет Міністрів», підготовлений Президентом. Таким чином, нині в розпорядженні народних обранців є одразу два законопроекти, завдання яких — врегулювати діяльність уряду та по поличках розкласти всі права й обов’язки співробітників будівлі, розташованої на вулиці Садовій у Києві. Нагадаю, один із варіантів через два тижні був поданий Кабінетом Міністрів. Із проектів виходить, що в уряді та президентському Секретаріаті по-різному трактують питання розподілу владних повноважень.

Однак різні погляди в кінцевому результаті зводяться до однієї «мішені».

І президентська, і прем’єрська канцелярії намагаються відрізати кожна для себе найситніший шматок від принадного пирога владних повноважень.

Законопроект глави держави обсягом 52 сторінки складається з семи розділів і 88-ми статей. Президент пропонує народним обранцям розглянути цей законопроект як невідкладний. Разом із тим, відправляючи на розгляд Ради через два тижні свій проект «міністерського» закону, представники уряду, зокрема заступник міністра Кабінету Міністрів Олександр Лавринович також робив акцент на необхідності якнайшвидше розглянути документ.

Заступник голови Секретаріату Президента Арсен Яценюк наголошує, що Президент, створюючи законопроект, не виходив із того, хто які посади займає тепер, а дивився в майбутнє. За словами пана Яценюка, цей законопроект є суттєвим кроком назустріч адміністративній реформі в державі, що встановлює новий порядок управління органами виконавчої влади.

Заступник глави СП також зазначає, що в законопроекті внесені зміни в системі управління як у самому Кабінеті Міністрів, так і в міністерствах та державних комітетах. Другий важливий акцент, поставлений у законопроекті, це питання державної служби. Як зазначив Арсен Яценюк, постійна зміна керівників міністерств призводить до постійної зміни апарату міністерств. «Ми цим знищили систему державної служби як таку», — сказав він. За його словами, глава держави пропонує також ввести посаду державного секретаря.

«Президент вважає, що цей законопроект не є догмою, і майданчик для дискусії залишається відкритим», — резюмував пан Яценюк. Тим часом в уряді думають трохи інакше з приводу і форми, і змісту президентського проекту.

«Президентський варіант законопроекту «Про Кабінет Міністрів України» спрямований на те, щоб мінімізувати можливість Кабміну самостійно реалізовувати свої конституційні повноваження», — каже перший заступник міністра Кабінету Міністрів Олександр Лавринович.

Стаття 11 президентського законопроекту, зазначає він, передбачає схвалення програми діяльності Кабміну законом: «Це положення ставить програму Кабінету Міністрів у повну залежність від волі Президента, який у разі прийняття програми у формі закону, зможе накладати на неї вето. Таким чином заперечується виняткове конституційне повноваження Верховної Ради, закріплене у статті 85 Конституції, на прийняття рішення з приводу урядової програми!»

Представник уряду також привернув увагу до статті 27 «Відносини Кабінету Міністрів України з Президентом України», якою уповноважує Кабмін скеровувати та координувати діяльність органів виконавчої влади, щоб сприяти Президенту в здійсненні повноважень. «Ця стаття законопроекту вступає в прямий конфлікт із Конституцією України, що визначає Кабінет Міністрів вищим органом виконавчої влади та зобов’язує уряд не сприяти Президенту України в здійсненні ним повноважень, а керувати виконавчою владою в країні», — парирує пан Лавринович.

Пан Лавринович також висловлює здивування статтею 19 законопроекту, який визначає, що до компетенції Кабміну належить реалізація політики інтеграції України в Європейський Союз. «Незрозуміло, як у статутному акті, яким є Закон «Про Кабінет Міністрів», може декларуватися один з елементів зовнішньополітичного курсу держави», — заявив він.

Представник уряду не оминув увагою і специфічний, на його погляд, характер контрасигнації, закріплений у законопроекті: «Пропонується встановити фактично примусову норму, що акти глави держави невідкладно скріплюються підписами прем’єр-міністра України та міністра. Тобто, законопроектом повністю нівелюється положення Конституції про необхідність скріплення підписами прем’єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання, окремих актів Президента України. У такому зобов’язуючому варіанті конституційна процедура просто втрачає сенс».

«Складається враження, що цей законопроект готувався не для схвалення, а для протидії прийняттю урядового законопроекту», — резюмує перший заступник міністра КМ України.

Слід зазначити, що загалом обидва варіанти засновані на новій редакції Конституції, а також мають приблизно схожу структуру та зміст. Головні відмінності законопроектів у тому, що їх розробники по-різному, звісно, кожен на свою користь, трактують питання розділення повноважень між Президентом і Кабінетом Міністрів.

Законопроект Секретаріату Президента має ширшу сферу регулювання та визначає не лише організацію роботи Кабінету Міністрів, а й безпосередньо механізми взаємовідносин міністерств з іншими центральними органами виконавчої влади. У законопроекті Віктора Ющенка також більш чітко визначені функції та повноваження уряду, тоді як урядовий проект закону переважно дублює положення Основного закону. Ще одна відмінність полягає в тому, що Кабінет Міністрів і Президент по-різному дивляться на процедуру призначення міністрів на посади, зокрема тих міністрів, яких призначає парламент за так званою квотою Президента (міністрів закордонних справ та оборони). Віктор Ющенко, наприклад, вважає, що визначати кандидатів за своєю квотою він повинен самостійно. Водночас в урядовому законопроекті закладена інша ідея — кандидатури міністрів закордонних справ та оборони має визначати парламентська коаліція, а роль Президента в процесі призначення зводиться лише до декорації, а саме — внесення запропонованих коаліцією кандидатур для остаточного затвердження у ВР.

Ще одна принципова відмінність між президентським та урядовим проектами закону «Про Кабінет Міністрів» — процедура підготовки законопроектів, які гарант Конституції вносить на розгляд парламенту. Глава держави вважає, що правову експертизу таких законопроектів треба проводити в надрах Секретаріату. Суть же урядової позиції зводиться до того, що відповідну експертизу повинен проводити Кабінет Міністрів.

У президентському варіанті міністерської «Біблії» передбачається відновлення інституту державних секретарів. У проекті пропонується, щоб держсекретарі керували всією поточною роботою міністерств і уряду. А призначати на ці посади їх повинен глава держави. Члени ж уряду виступають категорично проти відродження вже призабутої інституції.

Очевидно, що в цьому вигляді президентський проект парламентська більшість однозначно не підтримає. А урядовий проект не менш однозначно отримає підтримку необхідних 226 депутатів, але в нинішньому варіанті за жодних обставин не буде підписаний главою держави.

Так що, судячи з усього, багатостраждальний закон про Кабінет Міністрів, проекти якого свого часу аж вісім разів ветував тогочасний президент Леонід Кучма, і цього разу буде підрізаний під корінь. Утім, перспектива, хоч і туманна, але все ж є. Якщо представникам Секретаріату Президента й уряду вдасться згладити найгостріші кути обох проектів, тоді прийняття компромісного варіанта закону не має такого вже безперспективного вигляду.

Однак нині можливості знаходження консенсусу в такому болісному для обох сторін питанні мають вельми примарний вигляд. Адже важко уявити, як радіє, скажімо, Віктор Янукович, від ідеї введення посад «президентських» держсекретарів, які де-факто підмінятимуть коаліційних членів уряду. У свою чергу глава держави також настирливо демонструє своє небажання обточити гострі кути у своєму проекті. У принципі, Віктора Андрійовича можна зрозуміти: в умовах парламентсько-президентської моделі правління роль гаранта Конституції суттєво втрачає у вазі. А якщо ж Віктор Ющенко «зламається» та поступиться в найпринциповіших питаннях свого проекту закону «Про Кабінет Міністрів», це означає, що він остаточно здасть і без того не вельми потужні важелі впливу на виконавчу владу.