Чи кожен президент заслуговує на свою опозицію?

Повернувшись із Москви, Леонід Кучма порадував журналістів таким пасажем: "Немає чіткої опозиції. А те, що є, я опозицією вважати не можу. Це просто політична боротьба з усіх боків: справа, зліва і з центру".

У цій фразі, можливо, сам того не підозрюючи, Президент дав містку характеристику нашої політики - як її суті, так і поточного стану. Справді, що таке опозиція? Відомо, що це будь-яка політична сила, яка не перебуває в цей момент при владі. Вона може критикувати владу або ніжно її любити, - це не має значення, - така сила перебуває в опозиції за визначенням. Однак тут і виникають труднощі. Хто в нас "у позиції", тобто при владі? Спитайте комуністів - вони скажуть "рухівці", спитайте "рухівців" - вони скажуть "комуністи", і всі разом міркуватимуть про те, що при владі клани, мафія тощо. Може, при владі НДП, член якої очолює уряд? Але тоді як пояснити присутність у тому ж уряді міністра економіки пана Суслова, який бере участь у партійному списку соціалістів? Може, в нас коаліційний уряд? Та ні, адже соціалісти в опозиції... Для такого стану, коли всі трохи при влади, вітчизняна словесність створила дивний термін "конструктивна опозиція", вельми показовий своїм безглуздям.

Отже, певною мірою Президент правий. Не правий же він передусім у тому, що не став (і не стане) центром політичної кристалізації, адже саме стосовно нього будують свою політику партії. А як її будувати, якщо сам Президент безпартійний?

Зверніть також увагу на таку конструкцію: "те, що є, - не опозиція, а політична боротьба". Крім чисто логічної суперечності (опозиція просто зобов'язує до політичної боротьби), в цій конструкції відбивається вельми поширене старече уявлення про те, що політика має бути "мирною" і навіть "доброю". При цьому, коли у вустах домогосподарки такі речі звучать природно, то від наділених владою мужів - щонайменше, лицемірно.

І, нарешті, останнє. Фраза Президента відображає модну тенденцію передвиборної "опозиційності". При цьому Президент робить спритний психологічний хід. Він не заперечує своїм опонентам по суті. Він просто не вважає їх опонентами. Заочний діалог Кучми та його критиків виглядає досить кумедно. Критики: "Ми опозиція. Нам не подобається правлячий режим тому, що (називаються 64 причини, чому режим не подобається). Ми хочемо його замінити". Кучма: "Це ви опозиція? Та ви на себе поглянете! А ще в окулярах!"

У будь-якому випадку, можна тільки порадуватися за Президента. Він висловлюється майже афоризмами, принаймні його фраза набагато коротша за викладений вище коментар.

Кореспондент "Дня" спробувала з'ясувати, що все-таки думають із цього приводу представники різних політичних сил, які досі називали себе опозицією.

Богдан Ярошинський, лідер Республіканської партії:

Пан Кучма частково правий, що опозиції немає. Правильність його твердження полягає в тому, що опозиція лівих насправді антидержавна. І Кучма розуміє, що така опозиція можлива настільки, наскільки можливе розхитування держави. З іншого боку, Президент правий і в тому, що немає єдиної правої опозиції, а знайдена так звана конструктивна опозиція вигідна більшості партій.

В'ячеслав Чорновіл, лідер Руху:

Опозиції не буде доти, доки Президент не стане партійним. Тільки коли в державі і Президент, і уряд належатимуть до якоїсь конкретної політичної сили, а не до клану, коли в парламенті буде чітка політична більшість і меншість. І коли більшість впливатиме на формування уряду, тільки тоді можна говорити про класичну опозицію. Якщо Президент мав на увазі це, коли казав, що в нас опозиції немає, то він був правий. Наша партія є опозицією через те, що ми не при владі. Просто наша опозиція нетипова.

Іван Чиж, один із лідерів Соціалістичної партії:

Думаю, Президент скаже, що в Україні є опозиція тоді, коли він призначить її своїм указом. А такий його вислів - то цілковитий абсурд. Опозиція є фактично. Існує опозиція, яка із самого початку мала рацію, стверджуючи, що реформи Кучми призведуть до катастрофи нашої країни, - це опозиція мудрості. І є опозиція кон'юнктурна, яку можна взяти в лапки, карикатурна опозиція, яка чіпляє собі на шию "Ярослава Мудрого".

Сьогодні в опозиції до цієї влади: і до уряду, і до Президента, і до парламенту - весь народ. Це непорушна істина.