Чи збереже Україна «номенклатуру»?

Останніми роками в різних міністерствах було звільнено з посад десятки заступників міністрів. З них після позову Реви «вчинив опір» лише колишній заступник міністра юстиції Микола Полуденний: він подавав позов до Президента України про відновлення на роботі. Судовий процес між Ревою та Мінтрансом став прецедентом. Раніше не було жодного позову про відновлення на роботі керівника такого рангу (який призначається указом Президента).

Історія зі звільненням Реви з посади майже детективна. Вранці 7 травня 1997 року, увійшовши до свого кабінету, він виявив на робочому столі чистий аркуш паперу. Перевернувши його, прочитав копію указу Президента Леоніда Кучми, датованого 6 травня: звільнити з посади заступника міністра транспорту в зв’язку з виходом на пенсію. Копію указу було підкинуто в кабінет анонімно.

Заяву про вихід на пенсію Рева не подавав: до 60 років залишалося 10 місяців. Стягнень не мав. Не було й розмов про звільнення, які зазвичай напередодні витають у кабінетах. Неважко уявити стан людини, котра несподівано дістає таку інформацію.

Тогочасний міністр транспорту Іван Данькевич, котрий підписав наказ про звільнення Реви з 8 травня 1997 року, намагався пояснити своєму колишньому заступникові його звільнення оголошеною Президентом «ротацією кадрів».

Нічого не з’ясував Рева й у Кабінеті Міністрів. До того ж на день підписання Президентом указу Рева мав законодавчий «імунітет» проти звільнення (як колишній народний депутат). Крім того, він також «чорнобилець», котрий увійшов в історію ліквідації наслідків аварії як організатор транспортної евакуації населення мiста Прип’ятi.

Рева звертається до суду з позовом. У серпні 1997 року Дарницький районний суд Києва приймає рішення про відновлення його на посаді й виплату йому 1742 грн. зарплати за вимушений прогул. Стягнення адресне — за рахунок колишнього міністра транспорту Данькевича, котрого було знято з посади указом Президента через кілька днів після звільнення Реви. У своєму рішенні суд наказує новому міністру транспорту Валерію Черепу не займати вакантну посаду заступника міністра й інформує про це Кабінет Міністрів.

Череп рішення суду не виконує й на заяву Реви не відповідає. На лист прем’єр-міністру Валерію Пустовойтенку відповіді також не було. Рева домагається прийому в першого віце-прем’єра Анатолія Голубченка. Той обіцяв йому порадитися з прем’єр-міністром і повідомити про результат. І знову мовчання.

Мінтранс оскаржує рішення Дарницького районного суду в міському суді з мотивуванням: ми тут ні при чому, оскільки Реву звільнив Президент своїм указом. Міський суд залишає рішення в силі. Мінтранс знову отримує виконавчий лист, але міністр Череп його не виконує й повторно оскаржує рішення в Міському суді.

У результаті після п’яти судових засідань за позовом Реви Київський міський суд приймає рішення, яке виводить Президента з-під «юридичного удару»: виходячи з формулювання його указу (в ньому не вказано дату звільнення Реви з посади), вважати його звільненим не з 8 травня 1998 року, а через 10 місяців — пiсля досягнення пенсійного віку.

У цій історії цікавий і такий факт. Указом від 14 серпня 1997 року Президент Кучма нагороджує недавно звільненого ним Реву орденом «За заслуги» III ступеня. При врученні нагороди Рева просить Леоніда Даниловича прийняти його з особистого питання. Президент дає згоду. Протягом трьох місяців дзвінки першому помічнику Президента Володимиру Литвину з приводу аудієнції результатів не дали.

Судові розгляди у справі Реви оголили суперечності в нашому законодавстві. Одна з них: чи мають право посадові особи, котрі призначаються указами Президента, оскаржувати в суді зняття з посади таким самим шляхом (стаття 43 Конституції стверджує — «громадянам гарантується захист від незаконного звільнення»)? Коли мають, то підтверджується факт ліквідації колишньої практики «цековської номенклатури», яка була уособленням керівної ролі компартії: на неї не поширювалися вимоги КЗПП у частині порядку звільнення.

Леонід Кучма, як відомо, звернувся до Конституційного суду з проханням дати тлумачення частин 2 і 3 статті 124 Конституції України. Поставлене питання: чи мають суди загальної юрисдикції право приймати до розгляду позовні заяви про відновлення на роботі посадових осіб, котрих призначає на посаду Президент чи Верховна Рада?

Є думка, що посади заступників міністрів повинні стати номенклатурою Кабінету Міністрів за поданням галузевих міністрів. До речі, у статті 106 Конституції України записано, що Президент призначає на посади за поданням прем’єр-міністра «керівників центральних органів виконавчої влади і припиняє їхні повноваження на цих постах», проте не сказано про заступників керівників цих органів.

Рішення про стягнення з Мінтрансу значної суми має нюанс. Вона дорівнює місячному фонду зарплати 4 працівників апарату міністерства, яка виділяється з бюджету. Інших джерел покриття зарплати за вимушений прогул Реви Мінтранс не має. На момент завершення судового процесу Данькевича знову було призначено міністром транспорту. Апаратники чекають, яке ж рішення прийме їхній міністр у частині покриття таких видатків?

№244 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»