Чим загрожує «come-back» Лазаренка?

ЦИТАТА «Дня»

Арсеній ЯЦЕНЮК: Це був перший український олігарх

В ефірі телеканалу «Житомир» А. Яценюк зазначив, що Л.Кучма «почав будувати країну, і йому в цьому треба віддати належне — він почав формувати державницькі позиції». Разом з тим, наголосив А. Яценюк, в той же час «і сформувалися олігархи», які «його, до речі, й з’їли». Він нагадав, що був «такий олігарх Лазаренко». «Це був перший український олігарх», — зазначив він. За словами А. Яценюка, коли був звільнений з посади прем’єр-міністра України Павло Лазаренко, то Л. Кучма «в результаті отримав «Україну без Кучми». «А хто очолив рух «Україна без Кучми»? Тимошенко. Це — партнер Павла Лазаренка», — додав А. Яценюк. Говорячи про Президента України Віктора Ющенка, А. Яценюк зазначив, що тому «не вдалося переламати олігархічну систему, яка склалася на момент його інавгурації». «Третього Президента система зламала. Вона його з’їла», — додав політик.

У Дніпропетровську знову обговорюють тему «повернення Лазаренка». Цього разу приводом стало рішення каліфорнійського суду, який зменшив термін перебування екс-прем’єра під вартою. Тривалість його «відсидки» за хорошу поведінку скоротили з 108 до 97 місяців, тобто майже на рік. Адвокат екс-прем’єра Марина Долгопола стверджує, що з урахуванням фактичного перебування в неволі, її клієнт уже відбув покарання й протягом трьох місяців буде вирішено питання про його звільнення. В той же час, інший адвокат — Борис Філатов, який тривалий час намагається позбавити П.Лазаренка статусу депутата Дніпропетровської облради, вважає, що соратники екс-прем’єра видають бажане за дійсність. За його інформацією, американський суддя не зарахував до загального терміну підсудному перебування під домашнім арештом, а тому Павлу Івановичу доведеться сидіти ще більш як чотири роки. Цю інформацію минулої п’ятниці на прес-конференції в Дніпропетровську підтвердили американські адвокати Джин Берд і Брюс Маркс, уточнивши, що якщо буде застосовано так званий «кредит довіри», то П.Лазаренка теоретично можуть звільнити й дещо раніше — через 32-35 місяців. На їхню думку, екс-прем’єра депортують із США прямо до України. Проте, хоч би як там було, про швидке звільнення поки не йдеться. Тим часом, П.Лазаренко, за повідомленнями американських ЗМІ, запевняв суд у тому, що «сам себе вже покарав» і обіцяв, що коли повернеться на батьківщину, буде «чесно й тяжко працювати, щоб очистити своє ім’я». Щоправда, в щире розкаяння опального екс-прем’єра вірять далеко не всі, особливо в Україні. Адже навіть перебуваючи в неволі, він вів активну діяльність і готував свій реванш. Через це існує побоювання, що повернення П.Лазаренка може стати початком нової кримінальної епопеї. І не лише тому, що з боку правоохоронних органів України неодноразово лунали на його адресу звинувачення в причетності до масштабних розкрадань і замовних вбивств. За час вимушеної відсутності колишнього «хазяїна» Дніпропетровщини його партнери й земляки спробували «увести» не лише лазаренківський бізнес, а й, схоже, політичний бренд партії «Громада». Поява П.Лазаренка може обернутися для них «судним днем». Отже, на рідній землі екс-прем’єра навряд чи чекає теплий і привітний прийом — підстав так думати, більше ніж достатньо.

Примітно, що в недавньому інтерв’ю агентству ЛігаБізнесІнформ П.Лазаренко вперше публічно спробував пояснити, звідки в нього з’явилися чималі капітали. Він стверджує, що «почав займатися бізнесом ще за часів горбачовської перебудови». «Після розпаду СРСР, — відверто каже екс-прем’єр, у мене був легальний і досить ефективний особистий бізнес. Але коли став держчиновником, то як пасивний акціонер передав належні мені корпоративні права в управління моїм бізнес-партнерам». Подібні зізнання в дніпропетровців, які за колишніх часів непогано знали Павла Івановича, викликають лише подив. Адже в роки «перебудови» П.Лазаренко працював главою управління сільського господарства (потім облАПО), і заступником голови обласної ради. У березні 1992 року президент Л.Кравчук призначив його своїм представником у Дніпропетровській області. З цієї посади Лазаренко перебрався в уряд, а потім повернувся в крісло голови обласної ради. Виходить, що Павло Іванович, якщо врахувати ще й депутатство у Верховній Раді, державну службу ніколи не полишав, аж до втечі за океан. Тому його посилання на «загальновизнану світову практику» ведення бізнесу виглядають досить кумедно. Незважаючи на це, екс-прем’єр скаржиться, що цей нажитий непосильною працею «легальний бізнес» сьогодні нахабно віднімають рейдери. Називає він і «кривдників» — близького до групи «Приват» бізнесмена Геннадія Корбана та «його людей». Для того, щоб повернути майно, до боротьби з «приватівцями» нещодавно підключили відомого американського адвоката Мартіна Гарбуза. Він прибув до Києва, аби захистити права свого клієнта, а заразом і порушити питання про погане ставлення до «іноземних інвесторів» в Україні. Адвокат заявляє, що рейдери підробили доручення на право управління об’єктами компанії «Кепітел Інвестментс Груп Інк.». У результаті громадянин з Миколаєва зовсім недавно через суд добився відчуження двох будівель у центрі Дніпропетровська за адресою вул. Комсомольська, 58 і просп. Пушкіна, 55. Для необізнаних варто пояснити, що колись обидва об’єкти — колишній Будинок політосвіти й будівля облкомунгоспу — числилися в комунальній власності, проте при перебуванні П.Лазаренка головою обласної ради вони опинилися в руках заморських компаній. У жовтні новий власник за допомогою силових структур захопив колишній Будинок політосвіти. Ця доля тепер загрожує й іншій будівлі на проспекті Пушкіна. У ньому знаходиться головне «гніздо» лазаренківців — структури, що управляють майном, офіс «Громади», а також ЗМІ. Опинитися на вулиці для соратників колишнього «хазяїна» Дніпропетровщини було б украй принизливо, адже на карту поставлено не лише майно, а й політичний престиж. Обізнані люди стверджують, що підібратися до цих та інших об’єктів «приватівцям» допоміг конфлікт між колишніми й нинішніми соратниками П.Лазаренка, а також представниками першої й другої сім’ї. Саме так рейдерам удалося відкупити частину майнових прав на будівлі в центрі Дніпропетровська, а потім і здійснити їхній захват. У програші залишилася згадана компанія, за якою, як подейкують, стоять не «іноземні інвестори», а молода дружина екс-прем’єра — Оксана Цикова. Якщо врахувати, що в США паралельно розглядається справа й про конфіскацію лазаренківських активів, а одним з позивачів є російський «Газпром», який прагне погасити давні газові борги, то ситуація виглядає не дуже добре. У результаті «каліфорнійський в’язень» може вийти на волю не лише з «чистою совістю», а й з порожніми кишенями.

Тим часом, у Дніпропетровську багато хто вважає, що конфлікт з «Приватом» не був неминучим. Більш того, на початку 90-х губернатор П.Лазаренко сам сприяв становленню цієї групи, і, як розповідають, головний офіс відомого банку розмістився в будівлі, що належала йому. Протистояння почалося, коли 2006 року після чергових виборів до обласної ради блок Лазаренка вирішив створити коаліцію з Партією регіонів. Унаслідок замість «приватівської» кандидатури Миколи Швеця від НСНУ, на посаду голови облради було обрано «регіонала» Юрія Вілкула. У відповідь ображена сторона вчинила спробу розколоти фракцію блоку Лазаренка, а коли вона не вдалася, самого Павла Івановича постаралися позбавити депутатського мандата. Відповідний позов до Жовтневого суду Дніпропетровська подав адвокат Борис Філатов — діловий партнер Геннадія Корбана. Після того як нове керівництво обласної ради усунуло приватівського «кризового менеджера» В’ячеслава Брагінського від керівництва облводоканалом і облкомунгоспом, розгорнулися повномасштабні «бойові дії». Адвокат Б.Філатов вирушив до США, аби, за чутками, допомогти американському правосуддю засадити за грати «каліфорнійського в’язня». Дещо пізніше на сцені з’явилися згадані американські адвокати Джин Берд і Брюс Маркс, які своєї співпраці з Г.Корбаном не заперечують. Вони заявляють, що не лише були присутні на судових засіданнях, що вирішували долю П.Лазаренка, а й передали заокеанській Феміді низку документів про його комерційну діяльність. У самому Дніпропетровську для масового читача з’явилася викривальна книжка про оборудки Павла Івановича, а «приватівський» 9-й телеканал став приділяти персоні екс-прем’єра особливу увагу. Адвокат Б.Філатов у ролі ведучого щотижневої програми «Губернські хроніки», практично в кожній передачі поминав П.Лазаренка всує. Проте найголовніше — його противники зазіхнули на «святе» — об’єкти нерухомості. Посильну допомогу «приватівцям» надавали колишні соратники Павла Івановича, які сиділи в облраді, але позбулися за його примхою теплих місць. Одними з перших «наліво» пішли готель «Центральний» і універмаг «Дитячий світ». Нові господарі терміново їх знесли й почали будувати на цьому місці торгівельно-розважальний центр. Іще раніше до «великого перерозподілу» потрапив найрозкішніший у місті «п’ятизірковий» готель «Україна». «Приватівці» відкупили частину її акцій у колишнього «фінансового радника» Павла Івановича — Майкла Шахара. Незважаючи на зміну керівництва, заволодіти цим готелем повністю завадило те, що частина акцій належить Дніпропетровській міськраді, де лазаренківці входять до депутатської більшості. Зате влітку нинішнього року гладко пройшла операція із захоплення двох інших готелів — «Асторії-Люкс» та «Європейського», за якими наглядала кума екс-прем’єра. У цій історії активну роль зіграв партнер Г.Корбана і Б.Філатова — В’ячеслав Брагінський, який нещодавно загинув у результаті замовного вбивства. Не встигли лазаренківці оговтатися, як слідом позбулися контролю над будівлею костелу на проспекті Карла Маркса й Будинком політосвіти. Колишні активи екс-прем’єра в Дніпропетровську меншають, мов «шагренева шкіра», хоча ще недавно, як говорять, він опосередковано контролював більш як півсотні великих об’єктів, розташованих у центрі міста. Само собою, структури, близькі до П.Лазаренка, поступатися конкурентам не збираються. У судах різних інстанцій триває напружена боротьба з метою повернення втрачених об’єктів. Подеколи ворогуючі сторони обмінюються в ЗМІ взаємними звинуваченнями, вельми схожими на погрози. Хоч би як там було, але молодший брат екс-прем’єра — Іван Лазаренко нещодавно попросив у міліції особисту охорону. Подібні запобіжні заходи глава МВС Юрій Луценко зайвими, схоже, не вважає. Більше того, він припускає, що загроза може бути пов’язана з «розслідуванням кримінальної справи про замовне вбивство підприємця В.Брагінського». Такі пристрасті спостерігалися в Дніпропетровську лише наприкінці 90-х, коли П.Лазаренко намагався затвердити в області свій контроль. Щоправда, ця боротьба закінчилася для нього сумно, й він був змушений шукати притулку за кордоном. За ціле десятиліття, що минуло відтоді, Дніпропетровщина дуже змінилася.

Цікаво, що на будівлі Центрального універмагу, де під час минулих виборів висів величезний портрет лідера «Громади», сьогодні можна побачити зображення іншого відомого дніпропетровця — кандидата в президенти й засновника «Приватбанку» Сергія Тігіпка. Така метаморфоза, вважають місцеві оглядачі, аж ніяк не випадкова. Слідом за переділом власності в Дніпропетровську відбуваються переміщення й в місцевому політикумі. Ще 2007 року лідер блоку Лазаренка в міськраді Загід Краснов заснував громадську організацію «Громадська сила», покликану мобілізувати дніпропетровців на вирішення міських проблем. Політологи розцінили цей маневр не лише як підготовку З.Краснова до боротьби за крісло мера, а і як спробу м’яко дистанціюватися від партії «Громада», переманивши при цьому її прибічників. Підозріння в «рейдерському захопленні» електорату зміцніли, коли на нинішніх президентських виборах З.Краснов вирішив підтримати кандидатуру С.Тігіпка. Молодший брат П.Лазаренка — Іван Іванович, який очолює блок Лазаренка в обласній раді, не вбачив у цьому нічого тривожного. Оскільки, за його словами, партія «Громада» жодного офіційного рішення про підтримку кандидатів на посаду президента України не приймала. Це пояснення можна було б вважати переконливим, якби слідом в Україні не з’явилася партія «Громадська сила». Саме таку назву отримав Соціал-демократичний союз, що брав участь у минулих парламентських виборах у складі блоку Лазаренка. Тепер справа може обернутися зовсім інакше. Як відомо, до стратегічних планів С.Тігіпка входить створення власної політичної сили, про що недавно він заявив у Дніпропетровську. У зв’язку з цим не можна повністю виключити, що електорат «Громади», керуючись регіональним патріотизмом, повністю може переорієнтовуватися на нового лідера. До речі, не зовсім чужого групі «Приват». Якщо врахувати, що вибори до місцевих органів влади й парламенту не за горами, то П.Лазаренко може запізнитися назавжди. До свого повернення він ризикує залишитися не лише без власності, а й без традиційного партійного електорату. Виводи соціологів для нього виглядають аж ніяк не втішно, оскільки багато хто з них вважає, що рейтинг «Громадської сили» зростає, а сила «Громади» — тане. Неодноразові обіцянки П.Лазаренка розповісти після повернення «всю правду» нікого не лякають — навіть Юлію Тимошенко, яку з Павлом Івановичем пов’язують не лише спільні спогади. Проте підвищену увагу земляків привернула заява екс-прем’єра про те, що «хоч би скільки часу не минуло, власність, врешті-решт, буде повернута законному власникові». Ці слова, швидше за все, не пустий звук, оскільки недооцінювати амбіції Лазаренка не можна. Крім того, в Дніпропетровську ще не забули жорстоку боротьбу групи «Приват» за контроль над «Озеркою», під час якої не обійшлося без жертв. Повернення П.Лазаренка може означати новий раунд у боротьбі за переділ активів. Можливо, тому головний міліціонер країни — Юрій Луценко пригрозив надіти йому наручники просто в аеропорту. Ця обіцянка, якщо пригадати долю ще одного «іноземного інвестора» — Максима Курочкіна, який претендував на «Озерку», прозвучала вельми двозначно. Щоправда, Лазаренко аж ніяк не Курочкін, а набагато солідніша «птиця». Незважаючи на те, що його неабияк «обскубли», за ним поки залишається підтримка певних сил. Демонстрацією цього стало відоме рішення Дніпропетровської міськради, яка звернулася до своїх колег з обласної ради з проханням присвоїти Павлу Івановичу звання почесного громадянина Дніпропетровської області. При цьому рішення американського суду, що визнав П.Лазаренка кримінальним злочинцем, для них не указ. Адже Україна — не Америка.

ДО РЕЧI

Правосуддя за Єрмолаєвим

(Коментарі до статті «Грім без блискавки» в номері від 13.10.09)

У статті, присвяченій Лазаренку П.І., наводиться вислів політолога Андрія Єрмолаєва, який рекомендує «владі не ворушити справу» екс-прем’єра, який попався на крадіжках. При цьому своє ангельське всепрощення він мотивує, по-перше, чинником часу, а по-друге, тим, що, мовляв, таких випадків, як із Лазаренком, у нас був добрий десяток. Виходячи з цього, відомий політолог пропонує відмовитися від принципу невідворотності покарання, який, як відомо, сповідується правосуддям усього цивілізованого світу. Проте запропонована Єрмолаєвим безкарність уже давно є національним лихом України і, по суті, породжує правове беззаконня, що панує в країні, про яке згадує і сам Єрмолаєв. У зв’язку з цим йому було б корисно прочитати опубліковану в газеті «День» від 17.10.09 статтю під назвою «Сутінки французької аристократії», в якій розповідається, що сьогодні для французького правосуддя не існує терміну давності або імунітету від судового переслідування міністрів, прем’єр-міністрів і навіть президентів країни. Щодо Лазаренка, то він виявився єдиним «пташеням гнізда кучмова», стосовно якого дійсно було реалізоване гасло Ющенка: «Бандити повинні сидіти в тюрмах!» Проте в цьому заслуга Феміди заокеанської держави. Наші ж оскандалені високопоставлені чинуші рятуються від правосуддя вільно залишаючи країну, а дехто навіть відправляючись в «інший світ». Між іншим, нашого пересічного громадянина, вимушеного при виїзді за кордон долати всі «круги пекла», дивує та легкість, з якою «дуже важливі персони», які ухиляються від правосуддя, тікають через наш державний кордон. Можна навести й інші волаючі приклади. Газета «День» писала про глибоку виразку, нанесену репутації України багатолітнім злочинним саботажем процесу розслідування вбивства Георгія Гонгадзе. Адже Президент Ющенко заявляв, що «розслідування цього злочину є сенсом мого президентства». Проте він до цих пір не добився розшифровки диктофонних плівок, що проливають світло на цей злочин, у той час, коли фрагменти цих записів уже давно стали надбанням гласності. Мабуть, дійсно, фігурантами в цій справі є високопоставлені й «недоторканні» особи. Ще приклади. Багато років безуспішно ведуться пошуки отруйників глави держави. Далі. Невідомо, чим закінчилося розслідування «любовних турів», що ЗДІЙСНЮВАЛИСЯ ЗА КАЗЕННИЙ РАХУНОК МІНІСТРОМ Рудьковським? Спочатку він позував перед камерами в інвалідній колясці, а сьогодні вже коментує на «5 каналі» вернісаж мод. А де зараз перебуває міністр Цушко, звинувачений в організації атаки на Генпрокуратуру? За традицією, він сховався в стінах Феофанії, відлякнувши слідство версією про злодійський замах на його дорогоцінне життя. А як примиритися із засиллям на дорогах так званих мажорів на батьківських іномарках, які піддають смертельній небезпеці оточуючих. Ось вони плоди атмосфери тотальної безкарності, що запанувала в країні. Мета наступного сюжету Єрмолаєва не зовсім зрозуміла. Мабуть, політолог, натхненний прикладом Президента, який використовує кожну можливість, щоб звести черговий наклеп на прем’єр-міністра, витягає на світло божий зліплену свого часу Кучмою версію про нібито існуючі зв’язки своєї нещадної викривачки Тимошенко з махінаціями Лазаренка. Проте, як же бути при цьому з презумпцією невинності. Адже суспільство пам’ятає, що ця груба фальшивка розвалилася навіть не дійшовши до суду. Щоправда, на відміну від президента, який свої ескапади розцвічує вуличною лайкою, політолог, щоб якось оживити цей до дір затяганий сюжет, діє тонше. Він вносить до нього елемент містики, стверджуючи, що нібито «Тимошенко дуже майстерно реалізувала образ грішниці, яка розкаялася» (!). Непогано придумане, і повністю в дусі часу. Повернімося до статті про французьку аристократію. Як і всі публікації газети «День», ця стаття надзвичайно актуальна для сьогоднішньої України. Вона направлена «у самісіньке око» нашій володарюючій еліті, якій слід регулярно читати цю газету. Із статті зрозуміло, що у Франції інструментом у боротьбі зі зловживаннями владної еліти є інтернет. Блогери — ось головні «розгрібники бруду». Вони необтяжені традиційним пієтетом до сильних світу цього, а відкритий інформаційний простір усе наполегливіше проникає в донедавна закритий світ «придворних» таємниць і норовів, виносячи їх на суд всієї нації. І еліта прагне уникати скандалів в інтернеті. Так, Саркозі, остерігаючись звинувачень в аморальності і непотизмі, вимушений був одружитися на своїй коханці, колишній манекенниці, а свого 22-річного досить амбітного сина відрадив від прагнень обійняти дуже престижну посаду. Українські блогери поки що не мають такого впливу. Проте, завдяки інтернету нація дізналася про культурний рівень нашої еліти: про ненормативну лексику, що безсоромно вживається нашими президентами, про безграмотні риторичні ляпсуси головного кандидата в президенти. Проте українська еліта, на жаль, як і раніше залишається наглухо закритою для суспільства. Наприклад, нещодавно блогери поставили Януковичу запитання: «В якому ВНЗ, ви, відповідно до існуючого положення про професуру, здійснюєте свою викладацьку та наукову діяльність?» Чіткої відповіді не було. Очевидно, українська еліта не дозріла для цивілізованої відвертості. Можливо, подібні публікації їй у цьому допоможуть.