CУМЛIННЯ як політичний доказ
Штрихи історіїЗрештою, в історії кожної країни є люди, що можуть вважатися «совістю нації», це ще один термін, теж корисний для політичної імідж- інформації. Їхнi імена стають своєрідним національним міфом, прикладом для світу чеснот всього народу.
Варто пригадати Мохандаса Ганді, прозваного в Індії Махатмою («Велика душа»), що розробив тактику ненасильницької боротьби за незалежність, виступав проти індо – мусульманських погромів і був вбитий шовіністами. З його іменем й досі пов’язана вся державничька політика цієї країни. Ще один приклад – Нельсон Мандела, засуджений у 1964 році на довічне ув’язнення , звільнений за підтримки світової громадськості в 1990 році, президент Африканського національного конгресу в 1991 р., борець за права «Чорного континенту», екс-президенту ПАР. Мабуть, слід згадати й одного з найвидатніших вчених XX століття Андрія Дмитровича Сахарова, що майже все своє життя сумлінно спокутував причетність до винаходу «водневої бомби», він був одним із лідерів правозахисного руху в СРСР , після публікації роботи «Роздуми про прогрес, мирне співіснування й інтелектуальну свободу» А.Д.Сахаров був відсторонений від секретних робіт, а після протесту проти вводу військ до Афганістану правозахсника позбавили всіх нагород і відправили на заслання до міста Горький. Ще один росіянин, завдяки якому світ довідався про «Архіпелаг – ГУЛАГ», автор художнього дослідження державної системи знищення людей в СРСР, лауреат Нобелівської премії 1970 р. – Олександр Солженіцин провів у сталінських таборах 9 років, iз 1945 по 1953 рр. Він став одним із творців нової національної, ідеї, й повернувся до Росії лише в 1994 році.
Час випробує людину, а висновки робить історія. Відповідальність за свої вчинки — це справа й сумління в тому числі. Приклад беззаперечного визначення вищої правоти людини зробив поет, політичний в’язень СРСР українець Василь Стус. У тюремному шпиталі помер старий в’язень – литовець Клеманскіс. На вечірній перевірці Василь вийшов наперед шеренги й сказав: «Немає нашого товариша. Його позбавлено останньої втіхи: щоб у останню путь його провели ті, хто ділив з ним життя, хліб і сіль... Давайте зробимо для нього те, що можемо: скинемо на згадку про нього шапки, – ...всі, навіть сучня (так називають по зонах тих, хто вислужуючись перед начальством, доносить на товаришів) поскидали шапки, вся шеренга». (Дмитро Стус. «Життя і творчість Василя Стуса», Київ, 1992).
Люди такого гатунку не виставляють своє сумління як товар на ринку. Це занадто велика ціна, щоб самостверджуватися в такий спосіб.
