Для кого в Україні пишуть закони, а кому закон не писаний?
Дуже часто дивлюся прямі трансляції з засідання Верховної Ради України — вищого законодавчого органу держави — і задаюся питанням: чи будуть пересічні громадяни країни законослухняними, якщо ті, хто приймає закони, їх відверто порушують? Скільки разів доводилося бачити по телевізору, як народні депутати-багатоверстатники проходять по порожньому ряду і натискають по кілька кнопок за себе і за того хлопця або сидять одночасно на двох кріслах — депутатському і держчиновницькому. Може, хтось вважає, що це дрібниці, але ж це демонструє ставлення до закону самих законодавців. Адже зал засідань Верховної Ради — це робоче місце народних депутатів, і коли у п’ятницю з 450 депутатів у залі знаходиться пару десятків депутатів, і це показують на весь світ, залишається лише шкодувати — адже скільки зусиль докладали деякі кандидати, щоб потрапити до парламенту, аби «захищати інтереси виборців».
Найстрашніше, що з цим усі змирилися. Коли ведучий засідання в парламенті бачить у залі чоловік п’ятдесят, а на табло висвічується число понад двісті, він удає, що не помічає, що в залі немає трьохсот депутатів, він удає, що не помічає кнопкодавів-багатоверстатників, які бігають порожнiми рядами, а ті депутати, які сумлінно працюють у парламенті, також удають, що не помічають, що поруч з ними коїться неподобство. Всі удають, що все відбувається належним чином, і лише пересічним виборцям сумно на це дивитися, адже вони прекрасно пам’ятають, що їм обіцяли кандидати під час виборчої кампанії. І лише парламентський аншлаг у ті дні, коли проходить розподіл портфелів та бюджетних коштів, нагадує виборцям, що десь там має бути й їхній депутат.
Утім, те, що відбувається зараз у парламенті, на мій погляд, абсолютно закономірне. Парламент, у якому конституційна більшість депутатів представляє інтереси частки відсотка населення, неможливо розвернути обличчям до виборців. Тому нам, пересічним виборцям, необхідно усвідомити, що коли під час виборчої кампанії до нас приходять кандидати з мішком грошей і починають обклеювати своїми купюрами всі огорожі виключно для того, щоб «захищати наші інтереси», то під словами «наші інтереси» треба розуміти інтереси їхнього бізнесу. Ніхто, крім нас, пересічних виборців, не зможе перегородити їм шлях до парламенту. Жоден хороший закон не зможе цього зробити, тому що закони пишуть для пересічних виборців, але не для олігархів. Пригадайте, як проходили попередні вибори до парламенту. Всі бачили, всі знають, що творили олігархи під час попередньої парламентської кампанії, і тільки влада, територіальні виборчі комісії, ЦВК, прокуратура, суди нічого не бачили, нічого на знають...
Рівно через рік слуги народу знову прийдуть до виборців і обіцятимуть захищати наші інтереси. Тому дуже хотілося б звернутися з проханням до спікера парламенту В. Литвина хоча б періодично нагадувати слугам народним, які зібралися під куполом, про ті обіцянки, які вони давали три роки тому. Так, в одному з виборчих округів кандидат у депутати весь район обвішав плакатами з обіцянками відродити район і місто. Минув час. Читаю в районній газеті, як іде відродження: «Виїжджає з міста молодь у пошуках роботи, стоять заводи, фабрики, підприємства. І жодних перспектив. От і грабують усе та тягнуть хто куди. Базар та вокзал — от і все, що залишилося від нашого міста-трудівника». Ось таке «відродження», а якщо ще врахувати, що це рядки з твору школяра, а діти, як відомо, правду кажуть, виходить точно як у казці — «король-то, який обіцяв відродити район, виявився голим». А що скажуть своїм дітям ті, хто під час виборчої кампанії крокував у його почтi й розхвалював?..
