Доброчесність депутатів: вимірювальні інструменти не спрацювали

Перший день роботи нової Верховної Ради ознаменувався появою перших «тушок», якими стали батько й син Табалови з Кіровоградщини — Олександр Миколайович та Андрій Олександрович. Табалов-старший був обраний за списком «Батьківщини» (№49), Табалов-син пройшов як кандидат, висунутий тією ж «Батьківщиною» в мажоритарному окрузі № 99. Обидва на початку виборчої кампанії дали урочисту клятву в разі обрання депутатами ввійти до фракції «Батьківщини». Обидва цього не зробили.

Згідно із законами України, претензій до Табалових немає — вони та їм подібні мають змогу донесхочу зраджувати своїх виборців. Згідно із нормами моралі (не постмодерної чи бізнесово-української, а нормальної людської), йдеться про тяжкий гріх, про порушення клятви. Але нині мова не про це, а про інше, не менш важливе для адекватного розуміння того, що діється у вітчизняному політикумі та навколо нього. А саме: про критерії оцінки доброчесності кандидатів у депутати й народних обранців.

Із претензією на володіння такими критеріями та інструментарієм оцінки на цих виборах виступив, як відомо, рух «Чесно». Була ціла низка гучних заяв, інвектив на адресу конкретних колишніх і нинішніх нардепів... Але вже перший день роботи нової Ради засвідчив недієвість цих інструментів.

І справді: на сайті руху «Чесно» Андрій Олександрович Табалов фігурує як такий, що відповідає всім критеріям доброчесності, жодних зауважень до нього немає, отже, це ледь не ідеальний депутат. А насправді? Хіба зрада своїх виборців, котрі тобі повірили, та політичної сили, яка тебе висунула в депутати, не є брутальним порушенням засад доброчесності?

Що ж стосується Олександра Миколайовича Табалова, то на сайті руху «Чесно» зафіксовано два його гріхи: причетність до порушень прав і свобод людини та причетність до корупційних дій. Гріхи серйозні за назвами, але от за обгрунтуванням... Судіть самі. «За повідомленням Інституту масової інформації, 22 жовтня 2012 року Табалов Олександр Миколайович заблокував знімальну групу Кіровоградської ОДТРК у своєму штабі та особисто намагався відібрати камеру в оператора. Ці події також підтверджуються репортажем програми «Погляд» згаданого телеканала. Зазначена інформація не є підтвердженням вини Табалова Олександра Миколайовича у вчиненні правопорушення, проте дає вагомі підстави припустити та зробити оцінку, що пан Табалов був причетний до порушення прав людини, зокрема права на свободу слова та інформації».

Звучить гарно, але вдумаймось, про що йдеться. Знімальна група державного телеканала (а кому належить у державі влада, добре відомо) знімає щось у штабі кандидата в депутати. Там на столах — через недогляд працівників штабу, ясна річ, — може бути розкладено якісь конфіденційні документи, що стали б відомі політичним опонентам, адже журналісти (якщо йдеться про справжніх журналістів) працюють саме на цих опонентів. Запитання: чи є «порушенням прав людини, зокрема права на свободу слова та інформації» намагання завадити потраплянню конфіденційних даних до опонентів?

Інше обгрунтування також не надто переконливе. «За інформацією інтернет-видання «Обком», під час кампанії з виборів міського голови Кіровограда в березні 2006 року кілька народних депутатів, кандидати на посаду міського голови та керівник Управління МВС в Кіровоградський області повідомили про можливу причетність Табалова Олександра Миколайовича до масового підкупу виборців. Олександр Табалов спростовував свою причетність до цих порушень. Хоча наведена інформація не є підтвердженням вини народного депутата Табалова Олександра Миколайовича у вчиненні правопорушення, але вона дає вагомі підстави припустити та зробити оцінку про високу вірогідність його причетності до підкупу виборців».

Проте згадаймо-но сумнозвісну «справу депутатів-педофілів». Скільки там було гучних заяв, — і з боку деяких нардепів, і з боку юристів певного гатунку, і з боку керівників правоохоронців! А чим скінчилося й у що вилилося? У дуже брудну й паскудну політтехнологічну спецоперацію з обробки громадської думки напередодні президентських виборів. Можна також згадати скандальну справу «стрільця з «Каравану». Хоч якими б виявилися остаточні результати в цій справі (боюся, вони стануть відомі тільки після зміни влади й докорінної «чистки» керівництва міліції), але речники МВС встигли надати ЗМІ чимало неправдивої інформації. Починаючи з даних про зріст, колір волосся та інші особисті прикмети «стрільця» — спершу йшлося про одну людину, потім — про іншу... Отож заяви речників МВС, тим більше — провінційних, навряд чи є й можуть бути (на жаль) підставами звинувачувати когось, та ще й «вагомими підставами». Україна — не Америка й не Польща.

А от потенційними «тушками» Табалових можна було одразу ж назвати. Вони — досить крупні бізнесмени в регіоні, який, на відміну, скажімо, від Галичини, сьогодні майже тотально контролюється Партією регіонів (хоча настрої населення Кіровоградщини відчутно інші, що й засвідчили вибори). І взагалі, як кажуть місцеві жителі, Табалови поводять себе як такі собі новітні феодали. То невже ж відсутній об’єктивний інструментарій, який міг би зафіксувати якісні (підкреслюю, саме якісні) відмінності Табалових від Олеся Донія, який «не відповідає критеріям руху «Чесно» через те, що не ходив на пустопорожні засідання парламентського комітету, рішення якого постійно ігнорувалися більшістю минулої Ради, а замість того боровся за відновлення українського парламентаризму, організовуючи масові акції? Чи, можливо, доля українського парламентаризму не цікавить рух «Чесно», а головне — чи то відпрацювати грант, чи то спробувати втиснути дійсність у прокрустове ложе догми? То хочу нагадати, що у 1918 — 1920 роках у нас уже були подібні персонажі, котрі гучно заявляли: «Або Україна буде робітничо-селянською, або її взагалі не буде»...

...Тим часом батько й син Табалови стали не тільки першими «тушками», а й першими — за чиєїсь «дружної» допомоги — порушниками Конституції та закону про регламент серед нових депутатів. Під час голосування за продовження робочого дня до завершення розгляду порядку денного картки Табалових голосували — тоді як їх самих фізично в залі не спостерігалося...

І, що цікаво: ці двоє персонажів поставили на меті обдурити не тільки своїх виборців, а й самого Бога. «Перед Господом Богом та Українським народом публічно присягаю дотримуватися цих зобов’язань, а в разі принципової зміни моєї політичної позиції врозріз з позицією Об’єднаної опозиції ВО «Батьківщина», від якої мене буде обрано, вважаю справою честі та зобов’язуюся скласти повноваження народного депутата України», — сказано у підписаній ними власноручно передвиборчий клятві. Один із інтернет-ресурів, який підтримує рух «Чесно», вже назвав ці зобов’язання «юридично нікчемними». Цікаво, чи погодився б із ним суд присяжних, скажімо, в Сполучених Штатах Америки?