Докази відваги українців і... злочинів Кремля

Ви жодного разу не були за останні 5 років на Донбасі? У вас немає рідних, знайомих серед бійців АТО, які розповіли б що там відбувається? Ви досі сумніваєтесь, що проти України воюють не лише місцеві зайди, а й підрозділи регулярної російської армії? Тоді завітайте до Національного військово-історичного музею України, де розгорнута експозиція «Збройні сили на захисті суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України».

«КОМУСЬ ПОТРІБНО БУЛО БУТИ ПЕРШИМИ...»

Весна 2014-го. В Києві ще вирує Майдан, а в Кремлі, чиї «зелені чоловічки» з’явилися в Криму, вже точать зуби і на материкову Україну. Знають, що з 120 тисяч військовослужбовців Збройних сил лише 6 тисяч готові дати рішучу відсіч. Решта  — «обмежено боєготові». Щедро профінансовані російськими господарями такі ж «чоловічки» з’являються і на Донбасі. Згуртувавшись у озброєні до зубів банди, окуповують місто за містом, село за селом, не знаючи, що незабаром втікатимуть од Українського війська як перелякані зайці від мисливця.

Наша армія в рекордно стислі терміни «стає на ноги» і вже влітку починає звільняти — один за одним     — населені пункти. Здається, ще кілька тижнів і над «столицями» так званих «ДНР» і «ЛНР» майорітимуть українські прапори.

Москва розуміє: ситуація, що складається, не на її користь — що місцеві сепаратисти  ось-ось «завалять справу». І, згадавши досвід своїх попередників — більшовицьких вождів, які трьома війнами йшли на Українську Народну Республіку на початку минулого століття, кидають їм на допомогу регулярну армію.

Я проходжу залою, де кожен експонат — це новітня історія Української держави, здається, від них ще тхне димом і попелом згарищ, на яких їх знайшли пошуковці. Ось переді мною особисті речі офіцерів та солдатів, які обороняли Савур-Могилу. Зокрема, шолом полковника Петра Потєхіна, який, навіть пробитий осколками, врятував йому життя, його бронежилет. Поряд — фото і особисті речі 21-річного сержанта-десантника Василя Кандели, який разом з Потєхіним захищав цю висоту. Ціною власного життя Василь врятував свого командира. В нього на Дніпропетровщині залишилися батьки, вагітна наречена, з якою планував ось-ось побратись.

А ось наспіх складений офіцером список вояків-добровольців 25 повітряно-десантної бригади, які тоді боронили цю висоту: С.Стегар, В.Самойлов, В.Кандела, О.Славін, Д.Міщенко, Д.Перевязник. Полковник Потєхін не примушував їх йти на неї, розуміючи, що це квиток у один бік. Але вони пішли, теж розуміючи, що зворотної дороги бути не може. Для трьох з них так і сталося...

«Тоді ми не думали про високі матерії, — згадує ті спекотні дні Петро Геннадійович. — Тому й і пішли. Чи вчинив би я так сьогодні? Мабуть, що так...»

Поряд — особисті речі луганчанина, чемпіона світу і триразового чемпіона Європи з паверліфтингу Темура Юлдашева. Він теж захищав цю висоту і загинув, допомагаючи евакуювати поранених бійців.

Організатори експозиції не приховують правди про найбільш трагічні дні для нашої армії. Ось, наприклад, стенд, який стисло відображає історію утворення так званого Іловайського котла: тут ви побачите фотознімки героїв, пошкоджені бронепластини «броніків», знайдені на місцях кровопролитних боїв.

А ще — дізнаєтесь, що, починаючи з червня 2014 року, розпочалася військова операція з блокування українсько-російського кордону. Мета — припинити проникнення з протилежної сторони російських найманців, які забажали просувати на чужій землі так званий «русский мир». У Донецькій області вона здійснювалася силами 24-ї, 51-ї і 72-ї окремих механізованих і 79-ї аеромобільної бригад. Переважна більшість військовослужбовців складалася з учорашніх механізаторів, вчителів, не підготовлених як слід до ведення бойових дій: часу для цього було обмаль.

11 липня українське угруповання піддалося масованому артилерійському вогню. З території Росії, а невдовзі кілька диверсійно-розвідувальних груп бойовиків прорвали сполучення між нашими військами. В результаті утворилося кілька так званих котлів. Для деблокування наших хлопців було утворене ударне угруповання з підрозділів 30-ї механізованої бригади, а також 25-ї та 95-ї аеромобільних. Водночас на підтримку своїх «молодших братів» прийшли так звані російські добровольці, перетнувши неконтрольований українською стороною державний кордон. А в ніч з 23 на 24 серпня 2014 року його перетнули і підрозділи російських збройних сил...

«МИ ТАМ, ЩОБ ВОНИ НЕ БУЛИ ТУТ...»

Усе світове співтовариство знає, що на сході нашої країни воює російська армія. Українська держава надала цьому факту десятки незаперечних доказів, продемонструвавши і полонених спецпризначенців та інших їхніх співвітчизників. Натомість офіційна Москва вперто заперечує свою присутність на українській землі.

Відвідавши експозицію, я зайвий раз переконався, як російські можновладці вміють брехати. Адже побачив шеврони, інші російські символи, які вказують, що влітку 2014-го нашу країну окуповували силами 247-го десантно-штурмового полку, 6-ї і 291-ї артилерійської і танкової бригад та інших. Усього 12   частин! А поруч — ганчирки так званих «ДНР» і «ЛНР», інші їхні «символи»...

Ярослав ТИНЧЕНКО: Виставка створювалася з метою висвітлення тих подій, що відбуваються на сході нашої країни. А також заради шанобливого ставлення до наших героїв, які відстоюють цілісність України, її державний суверенітет. Її відвідали і продовжують відвідувати чимало українців, причому представників різних верств населення, бувають й іноземці. Впевнений: кожен, хто тут побуває, краще розумітиме ту ціну, які наші солдати й офіцери платять за наше мирне життя

Це вони, «браві російські вояки», як називає їх міністр оборони Росії Сергій Шойгу, розстрілювали наших захисників, порушивши не лише міжнародні конвенції і договори, які регламентують ведення війни, а й людські. Обгоріле Євангеліє, яке було в нашого солдата і знайдене в урочищі «Червона поляна», зайве тому підтвердження: тут російські спецпризначенці розстріляли колону 40-го батальйону «Кривбас» та батальйонно-тактичну групу 51-ї механізованої бригади, які виходили з оточення. До речі, за мотивами цього Євангелія польський художник-іконописець Хуберг Кампоя написав ікону «Не бійтеся».

Шолом, бронежилет і куртка полковника Павла Пивоваренка — командира 51-ї бригади, який особисто виводив своїх бійців із Іловайського котла, можливо, теж колись послужать речовим доказом у Гаазькому трибуналі. Адже і Павла Васильовича, і чимало його підлеглих теж знищили «визволителі України». Підрозділи, якими командував полковник, визволили понад 20 міст і сіл Донбасу, зокрема Лисичанськ і Сєверодонецьк. Тривалий час доля офіцера була невідомою: недоброзичливці навіть стверджували, що він перейшов на бік сепаратистів. Але правда про цю мужню людину врешті-решт взяла гору: сьогодні він покоїться на Лук’янівському кладовищі. Президент України «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагородив полковника Павла Пивоваренка орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Посмертно.

Із сусіднього стенду на мене дивляться кіборги — захисники Донецького аеропорту: Дмитро Фурдик, Дмитро Скляров, Андрій Гаврилюк, В’ячеслав Мельник, Руслан Кононенко, Віталій Гасюк та десятки інших їхніх побратимів. Дивлюся на ці мужні обличчя і згадую свого друга Андрія Гаврилюка, наче знову чую його слова під час нашої останньої зустрічі, коли він приїздив у відпустку. На запитання чи не шкодує, що потрапив у таке гаряче місце, Андрій вдповів: «Ні. Ми там, щоб вони не були тут...».

А ось  особисті речі командира 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Олександра Гуменюка, спецпризначенця полковника В’ячеслава Галви. А також наймолодшого загиблого вояка — 18-річного Георгія Тороповського, «афганця» та «чорнобильця», добровольця батальйону «Айдар» Миколи Личака, інших військовиків.

Особливе місце в експозиції посідають особисті речі загиблих добровольців «Грузинського легіону» та командира міжнародного миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва.

У бойових сутичках з російськими найманцями брали участь і прикордонники, з яких чимало склали свої молоді голови. Генерал-майор (це звання йому присвоєно посмертно) Ігор Момот один із них. Улітку 2014-го він обіймав посаду заступника начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Та, незважаючи на свій статус, сформував мотоманеврову групу, яка не лише обороняла українсько-російський кордон на найбільш вразливих місцях, а й захищала населені пункти від проникнення туди бойовиків. Сьогодні відвідувачам музею нагадують про цю безстрашну людину її особисті речі, зокрема, камуфляж, бронежилет і світлини.

Серед експонатів можна побачити покручені та пробиті шматки броні, а також приватні листи, документи, особисті речі, прапори, що побували в боях, фотографії, зроблені бійцями і які відображають перебіг бойових дій тощо.

Експозицію «Збройні сили на захисті суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України» відвідали десятки тисяч людей. І не лише жителів столиці, а й інших міст і сіл України, побували тут і закордонні гості.

«Ця виставка унікальна тим, що представлені експонати збиралися безпосередньо з місць боїв, зокрема й на території підконтрольній сепаратистам, — розповідає коментар заступника директора Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко. — В її оформленні  використані фотографії, зроблені співробітниками музею, які брали участь у евакуації загиблих, фронтових кореспондентів, а також зображення, виявлені на понівечених телефонах українських військовослужбовців, знайдених на місцях бойових дій. Виставка створювалася з метою висвітлення тих подій, що відбуваються на сході нашої країни. А також заради шанобливого ставлення до наших героїв, які відстоюють цілісність України, її державний суверенітет. Її відвідали і продовжують відвідувати чимало українців, причому представників різних верств населення, бувають й іноземці. Впевнений: кожен, хто тут побуває, краще розумітиме ту ціну, які наші солдати й офіцери платять за наше мирне життя».