Доктор інтриг і майстер політичних етюдів

Вереснева сесія Верховної Ради Криму пройшла по-діловому й надзвичайно спокійно, на відміну від багатьох попередніх. Адже можуть! Але тільки ввечері стало зрозуміло, чому Леонід Грач так і не викотив у зал заздалегідь захований «рояль у кущах» — питання про відставку уряду. Хоча для цього, здавалося, все було готове: сім міністрів-комуністів подали у відставку, його заступник виступив з обвинуваченням уряду в «байдужості» до бюджету, два члени Президії — з обвинуваченнями щодо «байдужості» до сільського господарства, сам Леонід Іванович «переадресував» Радміну обвинувачення в розтраті 270 мільйонів. «Артпідготовку» було проведено прицільно й масово, але останньої команди від спікера так і не прозвучало. Більше того, чимала частина звинувачень пізніше обернулася проти самого ж Леоніда Івановича — як з’ясувалося, це ще питання, хто перегнав ці мільйони в офшори, через що його радникові Михайлу Виткову довелося нещодавно втекти…

А скринька відчинялась просто: Леонід Іванович звернувся до Президента України з пропозицією про недоцільність прийняття закону про уряд Криму, кажучи іншими словами, з проханням віддати Радмін у його повне розпорядження. Тільки ввечері (факсовий апарат зареєстрував точний час — 17 годин 6 хвилин 20 вересня) Леонід Іванович отримав лист на трьох сторінках, підписаний Главою адміністрації Володимиром Литвином за дорученням Президента. І, незважаючи на те, що автор передавав йому конкретне доручення Президента «довести цю інформацію до Верховної Ради Криму, громадських діячів, місцевих засобів масової інформації, які, як видно з обставин, не володіють повним обсягом відомостей щодо суті цих проблем», він лише повідомив депутатам, що лист отримано електронною поштою (?) й пообіцяв повідомити, коли отримає оригінал. А переорієнтувати сесію на «мирну течію» Леоніда Грача змусив чіткий і лаконічний абзац з другої сторінки листа: «Це рішення (йдеться про відставку уряду. — М.К. ) прийнято всупереч вимогам Конституції України, з багатьма порушеннями Регламенту Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Неправомірність зазначеного рішення фактично було визнано й Верховною Радою автономії в її рішенні від 24 травня 2000 року (про відстрочку набуття чинності. — М.К. ), і тому рішення від лютого 2000 року не підлягає виконанню до правового урегулювання цього питання до повної відповідності Конституції України». Це ставило хрест не лише на твердженні Леоніда Івановича про те, що з 1 жовтня 2000 року уряд у відставці, а й на багатьох інших поспішних ініціативах. Наприклад, на ідеї про те, що «Рада міністрів Криму не входить у систему органів виконавчої влади України». Тому минув уже тиждень, але лист так і залишається невідомим широкому колу громадськості, можливо, він так і не вийшов за межі кабінету Леоніда Івановича, якому соромно наче самому себе висікти. Адже в листі нагнітання напруженості між парламентом і Радміном чітко названо «штучним», його попереджають про неприпустимість «подальшого поширення необ’єктивних даних і тенденційних оцінок», за що «ініціатори таких кампаній будуть нести повну відповідальність». Леонід Іванович зрозумів, що за підсумками останніх декількох місяців, навіть майже року, коли ідея «звалити уряд» була головною метою його діяльності, ці слова адресовані саме йому. Зрозумів, але це був би не Леонід Іванович Грач, якби він так просто відступився від своїх цілей. Ще й у вівторок, 26 вересня, увечері по телебаченню він запевняв кримчан, що згадане рішення набрало чинності тому, що вже опубліковано, уряд таки підправлено у відставку й він має піти, що лист всього лише «загального характеру», що він його опублікує пізніше, але з обов’язковими коментарями.

А реально після листа Глави адміністрації Президента міністри, які подали у відставку за рішенням рескому компартії, а виходило, що з його вини, опинилися у незавидному становищі: спеціально створена в уряді кадрова комісія надіслала Леоніду Грачу офіційний запит — а чи надійшла взагалі їхня заява? Пояснити мотиви вчинку й підтвердити або спростувати свою заяву комісія на підставі закону про держслужбу попросила й самих міністрів. Багато хто, що називається, сів у калюжу. Наприклад, Лентун Безазієв заявляв по телебаченню, що збирається повернутися в уряд і неодмінно його Головою, а тут виходить, що прорахувався, можна взагалі вилетіти…

Щоб зрозуміти пружини конфлікту кримської влади варто звернутися до його початку…

Леоніда Грача та Сергія Куніцина обирали фактично разом. У травні 1998 року, на першій сесії Верховної Ради нового складу, кандидатура мера Красноперекопська Сергія Куніцина на посаду спікера сплила навіть раніше, ніж кандидатура Грача, — молодий, діяльний, колишній депутат Верховної Ради України, добився створення вільної економічної зони, яка дала реальний результат, має добрі ділові контакти в Києві, очолює регіональну організацію НДП. Кандидатура Леоніда Грача йому поступалася. Хто він? Керівник регіональної організації Компартії, який прославився тим, що періодично шумно «виключав з КПРС» колишніх відомих керівників Криму, які, проте, і так вже вийшли з неї. У Сімферополі він з’явився як інструктор обкому. До того ніяким підприємством або колективом не керував, якщо не рахувати керівництва профспілковим комітетом у «Керчрибпромі». Нещодавно по кримському телебаченню пройшла широко розрекламована Верховною Радою передача — розповідь майстра- наставника, яка навчала Леоніда Івановича столярній справі. Очевидно, іншого аргументу в нинішнього доктора, професора й академіка просто не знайшлося. Кримом почали гуляти жарти про те, що куховарки вже втомилися керувати державою, до справи стали столяри. Як згадують «старожили» Кримського обкому, Леонід Іванович спочатку навіть проекти постанов писав з грубими граматичними помилками, що, проте, не дивно, він скрізь учився заочно. Внаслідок цих обставин виникала дилема: якщо обрати Куніцина спікером — нікого призначати главою уряду. Дійсно, Леонід Грач відверто не тягнув (і відверто не прагнув!) на дійсно ділову й самостійну роботу. Фракції обрали тоді оптимальний варіант і запропонували Леоніда Грача спікером, з умовою, що він запропонує Сергія Куніцина главою уряду. Слова Грач дотримав. Ветерани кримської політики після першої сесії від коментарів відмовлялися: один із них сказав авторові: «Леонід Іванович дуже хотів, нехай попрацює». Вочевидь, припускається, що великої біди від цього не буде, все ж таки секретарем обкому була людина, мабуть, навчилася. Можна лише уявити, з якими почуттями Леонід Іванович знову входив у кабінет, з якого «демократи» вивели його сім років тому!

У перші ж місяці відчулася різниця у стилі роботи. Сергій Куніцин почав розв’язувати проблеми в економіці, підняв ВЕЗ на республіканський рівень, почав створювати нові регіони пріоритетного розвитку. Не минуло й року, як економіка Криму почала зростати. Леонід Грач у цей час намагався триматися поруч зі своїм главою уряду. Здавалося, що вони працюють пліч-о-пліч, у зв’язці. Леонід Кучма тоді почав ставити Крим за приклад іншим регіонам…

З другого боку, Леонід Грач відразу ж виявив незлагідність і агресивність — він скоро почав конфліктувати з представником Президента Василем Кисельовим. Причина була саме в тому, що Василь Олексійович дуже реалістично докладав у Київ стан справ у Криму. А із цієї картини виходило, що головний комуніст півострова аж ніяк не відіграє головної ролі. Це не могло не зачепити самолюбства Леоніда Івановича. Президент тоді змінив свого Представника. Леонід Іванович радів. Здавалося, Анатолій Корнійчук — його людина. Але…

Леонід Грач незабаром завершив єдину реальну справу, за яку взявся, — кримську Конституцію було ухвалено. На залізничному вокзалі сімферопольці, скликані рескомом компартії, зустрічали його як героя. За що взятися далі? Зазвучали одна за одною голосні заяви. Першою була: починається «кримінальна революція»! З нею Леонід Іванович, що називається, передав куті меду: на міській демонстрації ляпнув, що саме Анатолій Корнійчук і Сергій Куніцин і є «керівниками кримінальної революції». Вони подали позови в суд, і Леонід Іванович обіцяв публічно вибачитися. Позови відкликали, але вибачитися Леонід Іванович «забув». Відтоді конфлікт почав розкручуватися за своїми внутрішніми законами.

Нового «проекту» у Грача довго не було, це суперечило діяльній натурі Леоніда Івановича. І він скористався тим, що в Конституцію вдалося закласти положення про автономію як парламентську республіку. Це, на його думку, означало тільки те, що глава парламенту всім командує, інші — виконують. Такий собі обком нового типу, де засідають депутати. Він активно став до справи — викликав до себе міністрів, «перехоплював» на себе керівництво урядом, «запитував» з міністрів на засіданнях Президії. Сергій Куніцин спочатку терпів, потім акуратно став ставити Грача на місце: він публічно заявив, що уряд парламенту підзвітний, але не перебуває в його прямому підпорядкуванні, що це самостійна гілка влади, а Президія парламенту — лише його внутрішній орган, а не прототип бюро обкому. Мабуть, саме тоді у Леоніда Івановича й з’явилася ідея відставки Куніцина. Своєю зброєю в цій боротьбі він обрав Рахункову палату. Провівши декілька перевірок, знаходячи мінімальні недоліки в декількох відомствах, Рахункова палата робила глобальні висновки про недієздатність (і навіть зловживання!) уряду. Її голова Микола Горбатов на колишніх сесіях, що висловили недовіру уряду, був головним обвинувачем.

Уряд тим часом продовжував працювати — Крим успішно проводив сівбу, збирання, підготовку до зими, першим в Україні розрахувався з боргами з пенсій, добився найбільших темпів зростання виробництва…

А Грач, навпаки, сьогодні може підраховувати лише свої поразки та ідеї, що не були втілені в життя: не вийшло залишити в себе ПДВ, зірвалася спроба поспішно затвердити посередній гімн, з недовірою сприйнято ідею підвищити лише кримчанам пенсії, з усіх боків критикується будівництво хімічного заводу з фарбування автомобілів, що ведеться без належних дозволів і узгоджень, недооформлене будівництво аквапарку в Ялті, люди не вірять у можливість будівництва моста через Керченську протоку, навіть широко розрекламовані Дні культури Криму в Білорусі зараз довелося мовчки відкласти через різні проблеми…

За вдачею Леонід Грач активіст, ініціатор, трибун, вождь, який не може сидіти без діла, без людей, але який спочатку каже, а потім думає, хоч як це сумно. По телебаченню він обіцяє скасувати те, що скасувати не має повноважень, зробити те, чого явно не може. Абсолютно не соромлячись цього, він знайшов вихід для своєї енергії — в Криму почастішали всілякі ювілеї, фестивалі, свята, зустрічі, конкурси, які він весь час пропонує проводити щорічно. Як з рогу достатку на їхніх учасників посипалися звання, нагороди. Та вже хай собі, але на все це, за бажанням Грача, парламент щедро надавав кошти — весь час сотнями тисяч. І якщо Грач — не економіст, то й не математик вже точно — і без того дефіцитний бюджет починає стогнати він непосильних фестивальних навантажень. Переважно ці заходи спрямовані на створення позитивного іміджу Леоніда Івановича — насамперед в очах візитерів з Росії. Вихваляючи кримську конституцію, Леонід Грач приписує їй ті властивості, яких вона не має й не могла мати, наприклад, «урегулювання взаємовідносин між автономією та державою Україна». При цьому поняття «автономія» у свідомості слухачів і глядачів наче ставиться якщо не вище, то точно нарівні з поняттям «держава Україна», причому перша наділяється доброчесністю, доброю волею, миролюбством, друга — всілякими вадами, агресивністю, бажанням чинити підступи, ущемляти, обмежувати, «кривдити» автономію. Леонід Грач малює себе в уяві кримчан таким собі безстрашним лицарем, який самовіддано й безкорисливо б’ється за права й благополуччя кримчан то з «націонал-радикалами», то з Києвом, який вбачається втіленням всілякого зла.

Не секрет, що головним арбітром у кримському конфлікті став Президент України Леонід Кучма. Відповідаючи на запитання про нове загострення боротьби кримської влади, він нещодавно, з одного боку, сказав, що уряд відправляти у відставку нема за що, його досягнення очевидні, однак, з другого боку, підтвердив свою колишню думку, що нині у Криму не можна міняти ні керівництво уряду, ні керівництво парламенту. Навряд чи Леонід Кучма в деталях й тонкощах не знає кримської ситуації: будучи обізнаним про здібності й становище Сергія Куніцина він, безумовно, знає й про недоліки та прагнення Леоніда Грача. Отже, із цієї ситуації витікає лише одне запитання: навіщо Президенту саме такий Леонід Грач? Не в значенні Президенту — конкретно Леоніду Кучмі, а в значенні — команді глави держави загалом.

Кримчани вважають, що є декілька варіантів відповідей на нього. По-перше, Грач потрібен адміністрації через свою слабкість. Не виключено, що, відіграваючи помітну роль у Компартії, він спокуситься спробувати себе в ролі кандидата в Президенти, й тоді кращої кандидатури, в тому значенні, що її легко можна перемогти, й бажати не треба. У такому випадку, вочевидь, Леонід Грач може стати останнім з комуністів, які претендують на владу в Україні, бо легко скомпрометує свій рух, що й поставить хрест на українському комунізмі. Аналогічна ситуація буде й у будь-якому іншому протиборстві, хоч би куди він подався.

По-друге, Леонід Грач дуже багато в чому не правий, і ця обставина робить його слухняним і легкокерованим. У відповідальний момент вистачить одного слова, щоб Леонід Грач почав «грати назад» навіть у найулюбленішій грі. Тому в Києві крізь пальці дивляться на будівництво особистого особняка, інтереси на КримавтоГАЗі, в аквапарку, на ідеї щодо бюджету, що суперечать закону. Та й ця затяжна війна з урядом грає вже проти Грача, просто він цього ще не відчуває. Незважаючи на зовнішню норовистість, досить однієї серйозної перевірки, щоб зробити його цілком ручним.

По-третє, хоч як там крути, але Леонід Іванович має результативний вплив на частину кримського електорату, насамперед протестного. У разі, якщо буде потрібно, саме Грача можна попросити підказати цій масі потрібний спосіб дій.

По-четверте, Леонід Іванович хоч і має славу «доктора політичних інтриг», але, по-перше, його теоретичні й практичні знання, по-друге, рівень здібностей його оточення, порівняно з київськими «зубрами» надто слабкі, щоб навіть сприймати їх всерйоз. Команда фахівців з Києва покладе на лопатки команду Леоніда Грача одним мізинцем — так було з кримським поданням у Конституційний Суд з питань бюджету. Вистачило одного листа, щоб Крим просто замовк.

По-п’яте, чи варто морочитися з підбором нової людини, а коло здібних кандидатів дуже обмежене, якщо взагалі існує, заради того, щоб всього лише мати людину з іншим прізвищем?