Донбас: принциповий прагматизм

Нещодавно в гостях у «Дня» побував Олександр Кіхтенко, який до літа цього року обіймав посаду голови ВЦ Донецької області (з 10 жовтня 2014-го по 11 червня 2015 р.). За плечима у Олександра Тимофійовича великий воєнний досвід, тому його призначення на згадану посаду під час розпалу бойових дій натякало на те, що регіон потребує керування за допомогою військової дисципліни. Після відставки пан Кіхтенко майже не з’являвся в медіа і не робив гучних заяв. Тоді Донбас увійшов в період відносного затишшя, яке тривало до останнього часу і було зухвало перервано терористами. Варто почути думки людини, яка відрізняється виваженим поглядом на дуже суперечливі й складні питання політики на сході.

«У ВСІХ КРАЇНАХ БОРЮТЬСЯ ІЗ ТЕРОРИСТАМИ, А НЕ З ЗАРУЧНИКАМИ»

— Питання «контрабанди» із окупованої території є спекулятивним. Чому потяг вугілля звідти є торгівлею, а фура їжі на окуповані території — контрабанда? Чи потрібно було блокувати ці території повністю або знаходити спільні знаменники?

— Це одна із найбільш болючих тем для Донбасу. Але моя позиція з цього приводу не змінилася. Я завжди був категоричним противником пропускного режиму та відокремлення тимчасово окупованої території. Сьогоднішній день показує, що я був правий, бо навіть очільник Луганщини Георгій Тука змінив щодо цього свою думку. Результативність пропускного режиму дуже низька. Так, ми маємо його ввести, але іншими засобами.

Я виступав за зменшення кількості блокпостів, які треба залишити тільки в тих місцях, де вони ефективні та потрібні. Місце знаходження блокпосту знає кожен, тому контрабандист не буде до нього підходити, а обійде, адже територія дозволяє це зробити. Межу треба контролювати спільними оперативними групами Військової служби правопорядку, поліції та Нацгвардії.

На жаль, мене не почули, було введено рішення РНБО про запровадження пропускного режиму, який призвів до корупції серед правоохоронних органів. Були створені неможливі умови для проживання та переїзду звичайних громадян. Щоб пройти блокпост, потрібно простояти кілька годин, людину можуть обшукати, а потім ще й не пустити, якщо не заплатити хабар. Все це не працює на авторитет армії, правоохоронців та загалом української влади. Тим паче робота на блокпостах — не зона відповідальності голови ОДА, у нього немає для цього ні прав, ні можливостей впливати, він може лише спілкуватися про це із керівництвом силових структур. Але ми запроваджували контроль активістами та волонтерами.

Взагалі контрабанда може існувати, лише коли є кордон та існує незаконний обіг товарів через нього. Якщо українське підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території України, сплачує податки до української казни, але не може вивезти звідти свої товари — це правильно чи ні? Свого товаровиробника ми загнали у глухий кут. Так само й тих українців, які працюють на цих підприємствах — не всі взяли до рук зброю, а багато людей продовжують працювати та видобувати вугілля, потрібне Україні. Так, вони контактують з керівниками терористичних угруповань «ЛНР» та «ДНР», бо діватися нікуди — засоби виробництва знаходяться там. Але невже краще зупинити роботу цих підприємств? Своїми діями ми спровокували притік цих сил. Окрім цього, зупинивши свої підприємства, не транспортуючи на окуповані території ні ліків, ні продуктів, ми пустили туди російського виробника. Тож країна-агресор РФ, з одного боку, окупувала нашу територію, а з другого — завозить туди продукти та показує місцевим, що вона про них «турбується», на відміну від української влади. Звичайно, я проти завезення горілки та тютюнових засобів, але якщо людина хвора, їй потрібні ліки? Якщо там пенсіонери, діти, сироти, то як ми можемо залишати їх без засобів існування? Вони ж не терористи. У всіх країнах борються із терористами, а не з заручниками.

«ДЕБАЛЬЦЕВЕ: У НАС НЕ БУЛО ЄДИНОГО КЕРІВНИЦТВА, ЄДИНОЇ СИСТЕМИ ЗВ’ЯЗКУ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ»

— Військові свідчать, що за три-чорити дні перед активним наступом росіян у лютому на Дебальцеве штаб сектору «С» виїхав, і всі ці дні на даній території не було паролів для пересування. Чи немає у вас відчуття, що певні українські території здавали свідомо із Києва?

— Повинні дати кваліфіковані відповіді та понести заслужене покарання ті люди, які допустили трагедію із Іл-76 влітку 2014-го, в результаті якої були безглуздо змарновані життя десантників. До цього часу немає оцінки подіям в Іловайську. Так само я знаю, як розвивалися події у Дебальцевому, бо на другий день після призначення я поїхав у це місто, ознайомився із ситуацією і давав конкретні поради, що потрібно робити, щоб посилити оборону.

Початок «дебальцевського котла» почався зі здачею Вуглегірська, коли там фактично залишилися люди із автоматами проти танків. Мене запевняли, що ми маємо там резерви і ситуація контрольована. Проте я проїжджав цією територією і не бачив цього. Коли місто було захоплене, у терористів з’явилася можливість перекрити дорогу, якою поставляли боєприпаси.

У перші години я був в Артемівську, куди виходили люди із заблокованого Дебальцевого. Ми робили все для того, щоб у місті не було насильства, бо з оточення виходили люди ображені та інколи під алкогольним сп’янінням.

Сказати, що це був організований чи «успішний» вихід із Дебальцевого, я не можу. Це була помилка в організації його оборони. Там уже давно діяли ДРГ, які змогли вбити начальника міліції Дебальцевого і захопили ті населені пункти, які потім посилили їхні позиції. На жаль, у нас не було єдиного керівництва, єдиної системи зв’язку та забезпечення. Принцип єдиноначальності — основний, який веде до перемоги. А якщо дуже багато начальників, то чекай поразки, важких наслідків.

Що ж до керівництва штабу сектору «С», то воно вийшло лише через дві доби після того, як вийшли основні сили. Я взагалі думав, що вони загинули, але була поломка техніки.

Ми повинні робити висновки і засвоювати уроки з таких прикрих програшів. Війна — це справа професіоналів, і потрібно знати, як воювати, як здійснювати відхід, як працювати в тилу супротивника, як організувати зв’язок. Коли цього немає, успіху не може бути. А коли поразку називають успіхом, це призводить до наступної поразки.

У нас в армії багато проблем, які залишилися до цього часу і які потрібно вирішувати. Тому що немає об’єктивної доповіді відповідальних посадових осіб, які просто не хочуть казати того, що може викликати гнів їхніх начальників.

«ЯКЩО МИ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ НЕ СТВОРИМО ССО, ТО ВІЙНА ТРИВАТИМЕ ДУЖЕ ДОВГО»

— А наші військові керівники вирішили в усіх своїх помилках звинуватити російський Генштаб.

— Росія діє дуже грамотно, про що я говорив неодноразово. У травні 2013 року РФ створила Сили спеціальних операцій (ССО), які й працювали на Донбасі. Офіцери російських ССО також навчають місцевих сепаратистів, вчать захоплювати міста та сплачують їм кошти.

У нашому розумінні ССО — це спецназ, який бігає із автоматами. Але це лише маленька їх частина. Взагалі тема сил спецоперацій — не для преси і не може бути предметом піару та популізму. Вони мають вибудовуватися дуже таємно, філігранно та відповідально. І якщо ми найближчим часом не створимо ці ССО, то війна триватиме дуже довго. А ми можемо це зробити — у нас є фахівці, є люди, які бажають та знають, як це робити, але вони не допущені до цього. Сьогодні розповідають про сили спецоперацій особи, які на цьому абсолютно не розуміються. Та саме в умовах «гібридної війни» лише ССО можуть бути ефективними. В тому числі для повернення Криму. І не потрібно підривати електроопори в Херсонській області — їх потрібно підривати в зовсім інших місцях. А в яких — це секретна справа, і ніхто не має знати, ким вона організована.

Окреме питання — це інформаційна війна, якої з нашого боку практично немає. На окупованій території нічого українського — ні телебачення, ні листівок, ні газет. Люди отримують інформацію про Україну з Інтернету, через особисте спілкування з родичами або супутникове ТБ.

Не вирішують проблему переселенців. Близько 400 тис. осіб залишилися на території Донецької області і не виїхали далі — вони внаслідок окупації покинули свої домівки, а зараз живуть у таборах, школах і дитячих садках. Тенденція наближається до того, що більше 30 тис. людей повернулися на окуповану територію, тому що тут на них ніхто не чекає. Звичайно, хтось зміг влаштуватися на роботу, хтось поїхав на Західну Україну, хтось у Київ, та це невелика частина людей. Але ми маємо думати і про тих, які не можуть забезпечити себе. У нашій адміністрації були певні напрацювання і пропозиції, щоб будувати житло, в тому числі з допомогою переселенців.

«КОНЦЕПЦІЮ ПОВЕРНЕННЯ ДОНБАСУ ДО ЦЬОГО ЧАСУ НЕ ВИРОБЛЕНО. ТЕ Ж САМЕ І ПО КРИМУ»

На жаль, концепцію повернення Донбасу до цього часу не вироблено. Те ж саме і по Криму. Але ми не можемо вести таку політику, бо територія без людей нічого не варта. Якщо сьогодні люди не довіряють владі, то потрібно робити висновки. Так само щодо підприємців, орієнтованих на Росію, — потрібно допомогти їм переорієнтуватися та використовувати їхній потенціал для посилення обороноздатності країни, надаючи людям відповідні замовлення. Все це дуже складно і важко, але у нас перемагає намагання сподобатися лише деяким верствам населення. Тому чорне називають білим, а потім роблять неправильні кроки, які призводять до важких наслідків.

Сьогодні всі українці збідніли втричі, окрім невеликої групки осіб, яка навпаки збагатилася. Мабуть, не так ми проводимо реформи і не в тому напрямку йдемо. Потрібно зупинитися, зробити висновки та проводити реформи, які працюватимуть на людей. Необхідно не розповідати про боротьбу з корупцією, а боротися з нею — це не так складно. Тим паче сьогодні на Донбасі подолати корупцію набагато легше, ніж на іншій території України, бо тих колись впливових людей, які раніше її плодили, там більше немає. Для цього потрібно лише попрацювати, призначити людей, які бажають і можуть це робити — і буде один із позитивів у скарбничку української влади.

Люди на Донбасі працьовиті і певною мірою дисципліновані. Зважаючи на сучасні підприємства, які там є, то люди працюють на станках вартістю у кілька мільйонів євро. Але найцінніше, що є на Донбасі — це молодь. Заради неї ми повинні зробити все, щоб якнайшвидше повернути окуповані території. Я мав багато зустрічей і з молоддю, і з представниками старшого покоління, всі хочуть одного — миру і роботи. Тоді інша влада й інша країна їм не буде потрібна. І ті, хто виїхав в Росію, також повернуться, якщо будуть нормальні умови для роботи. Адже на чужині не так легко, як комусь здається. І є дуже багато людей, які не змогли виїхати і стали заручниками. З ними потрібно працювати, а не відштовхувати від себе. До речі, це ж позиція ООН, Європи і США. Ми не можемо штучно віддаляти свою територію і своїх людей від себе. Тому маємо переглянути деякі питання, стосовно державної політики щодо Донбасу. Але так можна сказати і про всю державу, про кожен наш край. З таким підходом у нас є шанс стати, по суті, європейською державою. Але дуже не хочеться, щоб знову був втрачений час і Україною керували люди, які не мають ні життєвого, ні професійного досвіду і навіть бажання зробити життя українців кращим.