Довіра людей до міліції прямо пов’язана з ефективністю її роботи

У останні рік-півтора ситуація, схоже, почала мінятися. Про спокійне життя говорити поки не виходить. Але перші нехай невеликі успіхи правоохоронців — арешти і навіть судові процеси над «авторитетами» у Криму та Києві, розкриття нехай далеко не всіх закритих вбивств, масштабні операції, що призводять до масового розкриття дрібних і середніх злочинів, в яких буквально тонули оперативники, дали міліції деякий кредит довіри народу. Багато в чому довіра ця пов’язана з тими особистостями, які змогли налагодити чітку роботу в підлеглих їм структурах. Один iз них — сьогоднішній співрозмовник «Дня», начальник столичної міліції Михайло КОРНІЄНКО.

— Михайле Васильовичу, з чим прийшла київська міліція до завершення року?

— Кадровий склад у нас оновився майже наполовину, оновлено й керівництво служб. Ми за цей час замінили трьох начальників районних органів внутрішніх справ, замінили практично всіх командирів у стройових підрозділах. Сміливо пішли на висування людей молодих, у них є енергія, є почуття нового й немає того притаманного старим кадрам консерватизму. Ми створили нові підрозділи, аналогів яким немає в Україні. Приміром, підрозділу iз боротьби з фальшивомонетництвом, iз боротьби з правопорушеннями у сфері громадської моралі, iз боротьбу з правопорушеннями та злочинами на ринках. Виступили ми також ініціаторами створення екологічної міліції.

— Хотілося б дізнатися вашу думку щодо муніципальної міліції.

— Гм... Річ у тому, що та міліція, яку хочуть бачити в себе окремі можновладці, — це кишенькова міліція. Є й сумний досвід створення муніципальної міліції Москви. Ці хлопці просто почали працювати на себе, причому абсолютно безконтрольно: адже вони підкорялися мерії, а хто в мерії може ними професійно займатися? Отож вони й пішли в охоронні структури, почали забезпечувати «дахи». А їхній внесок у боротьбу зі злочинністю виявився вельми маленьким.

Мені більше подобається термін «місцева міліція» — підрозділи, які існують за рахунок місцевих бюджетів, але підпорядковані нам. Нині в Києві так працює близько 9% працівників міліції.

— Як главк почувається в матеріальному плані?

— Що ж, столиця є столиця. На матеріально-технічне забезпечення нам гріх скаржитися. Ось керівництво виділило цільовим призначенням гроші, і ми купили тридцять машин — усі вони пішли нашим спеціальним підрозділам, патрульно-постовій службі. Ми отримали десь понад чотири мільйони й від міської ради.

Розпочали спорудження навчально-тренувального комплексу в Дарниці, у лісі. Він буде одним iз найбільших в Україні Там лише тир трьохсотметровий — у ньому можна буде стріляти з кулемета, гранатомета, словом, із багатьох видів зброї. Комплекс служитиме міліції багато десятиріч.

— Тобто умови роботи столичної міліції й результати цієї роботи взаємопов’язані?

— Авжеж. Давайте повернемося до річних результатів. На двадцять чотири відсотки знизилася кількість тяжких злочинів; порівняно з 1996 роком ми підняли їх розкриття на п’ятнадцять-двадцять відсотків; тепер у нас краще розкриваються вбивства; значно зменшилася кількість резонансних злочинів, які дуже впливають на суспільний настрій, пограбувань, розбоїв, згвалтувань, угонів автотранспорту й крадіжок.

Цього року ми викрили понад 3800 економічних злочинів. Ми викрили на тринадцять відсотків більше, ніж минулими роками, розкрадань в особливо великих розмірах. Більше розкрили злочинів у банківській, у кредитно-фінансовій системі — майже на тридцять відсотків, викрили на одинадцять відсотків більше випадків хабарництва.

— Дуже псують людям життя організовані злочинні угруповання. Як міліція «розбиралася» з ними цього року, Михайле Васильовичу?

— Так, ви маєте рацію: ця капость дуже заважає всім. Що можна сказати? Ми розкрили 56 організованих злочинних угруповань. Причому саме їх виявлення нескладне. Складно довести злочинну діяльність, привести бандитів до покарання. Ось пригадав, що знаменитого свого часу в Америці бандита Аль Капоне, котрий скоїв сотні кривавих злочинів, було засуджено за... порушення податкового законодавства.

Цього року заарештовані й притягуються до кримінальної відповідальності 87 різноманітних «бригадирів», «ланкових», «центрових» тощо — це ті, хто входив до складу організованих угруповань і організованих формувань, хто сам очолював якісь угруповання і грав якісь керівні ролі в цих ієрархіях.

Київ — столиця. Позаяк у столицю стікається все: тут найкращі сили суспільства, тут усі центральні відомства, тут політичний істеблішмент, економічний. І кримінальний «істеблішмент», на жаль, також. Сюди тягнуться всі відомі бандити, тут діляться всі бандитські гроші, тут створюються величезні «тіньові» цінності. Тож нікуди не подінешся: злочинність у столиці також столичного рівня.

— Як ви оцінюєте роботу дільничних інспекторів міліції?

— Від дільничних багато залежить, бо вони найближче до населення. На жаль, не всі вони працюють на належному рівні. Хоча, до речі, навантаження на дільничного в Києві досить невисоке. На одного дільничного припадає 2,7 тисячі чоловік. А в середньому по Україні — близько чотирьох тисяч. А займатися, як правило, йому доводиться десь із сотнею чоловік на дільниці. Є в нас на думці оголосити наступний рік у рамках главку Роком дільничного. Між іншим, цей рік був роком карного розшуку і ми дуже здорово підтягнули цю службу.

— Михайле Васильовичу, ви, напевне, єдиний із діючих генералів — член Спілки журналістів. Як ви ставитеся до опінії, чи впливає вона й чи повинна впливати на вашу роботу? Як ви ставитеся до засобів масової інформації, які у вас із ними контакти?

— Моє ставлення до засобів масової інформації відоме — воно вельми позитивне. Уже давно, починаючи з юнацьких років, я займаюся журналістикою й цього заняття не кидаю, хоча писати мені тепер доводиться дуже рідко.

Існування людей нині неможливе без урахування такого вагомого чинника, як опінія. Коли я працював у Криму, ми постійно вивчали громадську думку й бачили, як вона помалу почала схилятися у наш бік, коли окреслилися реальні зрушення в наведенні порядку в республіці. Коли я сюди прийшов, то громадська думка в Києві на боці міліції була на дванадцять відсотків. Згодом цифри почали зростати й дійшли до тридцяти. Тепер сорок два відсотки людей говорять, що вони довіряють міліції. Це, напевне, найголовніший показник нашої роботи.

№244 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»