Два страхіття глобальної економіки

Існують хороші підстави для впевненості в тому, що кредитно-грошова та фіскальна політика допоможуть нам, зрештою, подолати сьогоднішні труднощі. Дійсно, нинішнє падіння кон’юнктури обіцяє бути набагато м’якшим, ніж під час економічного спаду 1982 року — найсильнішого з 1930-х років. Однак серед всіх цих занепокоєнь щодо світової економіки ми приділяємо дуже мало уваги найбільш серйозним небезпекам, що загрожують світовому економічному благополуччю, а саме падінню королівського дому Саудівської Аравії (що безпосередньо стосується стабільності світового ринку нафти) і можливому фінансовому краху Японії. І перше, і друге може статися щомиті, і будь-якого з них може виявитися достатньо для нанесення важкого удару по світовому економічному процвітанню, наслідки якого будуть набагато болючішi за те, що відбувається нині.

Почнемо з нафтового сценарію. Сьогодні, коли світова економіка перебуває у стані спаду, падіння цін на нафту є бажаним контрастом економічній кризі, оскільки веде до збільшення доходів споживачів та зниження інфляції, змушуючи центральні банки бiльш охоче знижувати відсоткові ставки та стимулювати попит. Однак погляньмо на це з позицій сторони, що займається видобутком нафти, і похмурість ситуації стане очевидною.

В одному з недавніх випусків журналу «Нью-Йоркер» (New Yorker) Сеймур Херш навів докази послаблення становища королівської сім’ї Саудівської Аравії. Члени королівської сім’ї втратили підтримку консервативної ісламської спільноти і навіть були оголошені «невірними» деякими представниками духовенства. Якби не роль заступника Мекки і Медини, що належить йому, королівський дім Саудівської Аравії був би чимось на кшталт королівської сім’ї, яка має 5000 принців, багато з яких проводять велику частину свого життя у пияцтві та розпусті.

Джордж Перрі з Інституту Брукінгса розробив кілька різних сценаріїв, що передбачають наслідки серйозних скорочень постачання нафти. У цих сценаріях охоплюється величезний спектр можливих варіантів від простого припинення постачання до тривалого зниження видобутку нафти. Джордж Перрі вважає, що за хорошого стану економіки та відсутності будь-яких ускладнень, скорочення постачання нафти на 1 мільйон барелей на день підніме ціни до $32 за барель, в той час як радикальне скорочення на 7,5 мільйонів барелей, що дорівнює 10% світового видобутку нафти, підніме ціни до $161 за барель. Такий стрибок цін стане початком найсильнішого за останні 50 років економічного спаду. І незважаючи на подальшу геополітичну реакцію, світ ще багато років перебуватиме у надзвичайно складному становищі навіть за умови поновлення постачання нафти.

Другою глобальною мега- небезпекою є фінансовий крах Японії. Ця небезпека також належить до числа тих, які можуть статися як сьогодні, так і через багато років. Ризик фінансового краху Японії складається з двох частин: перша — це економіка, що наполегливо відмовляється підійматися (за відсутності будь-яких реалістичних міркувань з приводу того, як це зробити, як в Японії, так і за її межами), і хвора фінансова суперструктура. Серйозних проблем зазнають не тільки японські банки; страхові компанії, підприємства роздрібної торгівлі та інші складові приватного сектору ледь тримаються на поверхні.

Що найважливіше, уряд Японії — банкрот. Урядовий борг цієї держави більший урядового боргу США та Європи, тоді як в останніх набагато сильнiша економіка. Звичайним виходом із такого становища є економічне зростання. Однак економіка Японії, навпаки, продовжує слабшати.

Фінансове становище Японії залишатиметься стабільним тільки доти, доки японські споживачі підтримують статус-кво, пролонгуючи облігації державного боргу, котрі вони мають, або купуючи нові, виходячи з помилкового міркування, що такі облігації ще залишаються надійним капіталовкладенням. Не дивно, що маючи за спиною сумний досвід того, як усі їхні інвестиції в цінні папери були зведені до нуля черговою «мильною кулькою», яка лопнула десять років тому, прості японці міцно тримаються за урядовий борг як за останню надію, що в них залишилася.

І це небезпечно. Одного разу кредитори оголосять страйк, і тоді інвестори перекинуться на закордонні активи (як це буває в будь-якій країні з економікою, що розвивається, котра не виконала своїх зобов’язань), що призведе до різкого падіння йєни. А коли обвал валюти відбувається за вищеназваної причини, це призводить до боргової кризи та падіння довіри до держави, услід за якою настає зниження споживчих витрат. За одну ніч Японія може опинитися у стані нової Великої Депресії.

А якщо фінансового краху зазнає Японія, то за нею піде й велика частина Азії. Катастрофічні наслідки краху розповсюдяться на весь світ як величезна приливна хвиля, як це сталося 1929 року після обвалу в Нью-Йорку. Політичне реагування на такі економічні потрясіння сьогодні, можливо, є кращим, ніж під час Великої Депресії (так, наприклад, ми знаємо, що краще не розв’язувати торгову війну у разі обвалу йєни), але ніхто не може передбачити, наскільки довгим і болісним буде відновний процес.

У принципі, можливо все: осяяння може зійти на Саудівську Аравію, так що вмить там буде відновлено стабільний уряд, можна припустити, що певна інфляційна стратегія зможе допомогти Японії «зірватися з гачка» до того, як «годинник проб’є північ». Але така вже природа економіки: якщо процес розкладання зайшов так далеко, відновні дії часто лише призводять до повного краху, як це сталося з реформами Горбачова у Радянському Союзі.

У песимістичних прогнозах на майбутнє постійно йде мова про політичну небезпеку на Близькому Сході та небезпеку фінансового краху в Японії. Ані першого, ані другого поки що не сталося. Але навіть найоптимістичніший спостерігач повинен визнати, що ці похмурі сценарії вже перебувають на шляху до реалізації, і що сьогодні не існує хорошої стратегії для її запобігання. Ані втручання МВФ, ані війна у Перській затоці з метою збереження трону в Саудівській Аравії не принесуть бажаного результату, якщо будь-який з вищеописаних сценаріїв перетвориться із страхітливої перспективи на реальність.

Проект Синдикат для «Дня»

Руді ДОРНБУШ — професор економіки Массачусетського технологічного iнституту КОМЕНТАР

Руслан ПІОНТКIВСЬКИЙ, старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень:

— Рецесія світової економіки, звичайно ж, відіб’ється негативним чином на позиціях українських експортерів. Зниження зовнішнього попиту, зумовлене зниженням темпів зростання окремих галузей економіки країн Заходу неминуче вдарить по наших експортерах. Згідно з нашими прогнозами, торгове сальдо України буде негативним уже в четвертому кварталі поточного року. Не зміниться ситуація на краще і наступного року. Потрібно зауважити, що насамперед постраждають підприємства нашої чорної металургії (торгове сальдо 2002 року становитиме мінус 2%, 2000-го було плюс 32%), а також підприємства хімічної промисловості (плюс 3% 2002 року порівняно із плюс 42% 2000-го). Очевидно, що цей процес супроводжуватиметься посиленням протекціоністської політики західних країн і, відповідно, зростанням антидемпінгових процесів проти українських підприємств. У той же час очевидно, що тенденція розвитку таких галузей, як АПК, харчова, текстильна промисловість тощо буде позитивною. Цей експорт головним чином спрямований на схід. Проте не виключено, що на тлі глобальної світової кризи Росія також посилить заходи протекціонізму. В’ячеслав ДАРПІНЯНЦ, «День»