Фото Ростислава ХВЕНЯ

Це прикрий факт для обох, оскільки губернатора влаштував би лише значний розрив, а міського голову – лише повна рівність із усіма приємними наслідками, що звідси витікають. Тим часом як один, так і другий не перестають запевняти громадськість у тому, що ніякого протистояння немає.

Попри це воно щоразу стає очевидним, коли ради – обласна та міська – починають утрясати свої бюджети. Нормативи відрахувань до обласного бюджету, як правило, не влаштовують міську владу. Від неї негайно йдуть у пресу та ефір нарікання на те, що Луцьк займає лише 0,2 відсотка площі всієї області, а змушений давати в її бюджет більше половини того, що туди надходить. Таке перетягування бюджетної «ковдри» неодмінно приносить неабияку моральну вигоду обом достойникам: один відчутно вславлюється у ролі самовідданого борця за кровні інтереси лучан, а другий помітно виростає в очах громадськості як благодійник усієї області.

Ще один бар’єр, біля якого незримо сходяться губернатор Волині та луцький міський голова, – це масові заходи в обласному центрі. Отож, коли щось проводить міська рада, то там годі побачити навіть дрібного обласного чиновника і, відповідно, навпаки. Єднається високе начальство лише у виняткові моменти державних урочистостей – до пам’ятника обидва несуть одного й того ж кошика. А от чи п’ють потім разом чарку, таких відомостей немає.

Елементи протистояння між обласною і луцькою міською владами добре проглядаються і в моменти певних вольових рішень протилежних сторін. Скажімо, Антон Кривицький вирішив у центрі міста спорудити підземний перехід. Річ не зайва, бо той наземний, котрий існує, незручний ані для пішоходів, ані для автомобілістів. Однак у зв’язку з цим рішенням міського голови не тільки в обласного начальства, а й у рядових лучан виникло ряд запитань. Чому, скажімо, підземний перехід у центрі міста, а не між залізничним і автомобільним вокзалами, де він просто-таки вкрай необхідний, бо люди, прямуючи з вокзалу на вокзал, переходять де попало залізничні колії, лазять попід вагонами і щороку гинуть під колесами поїздів? Чому, скажімо, перехід, а не якісь інші, більш нагальні соціальні витрати? Борис Клімчук це рішення міського голови охарактеризував сакраментальною фразою: «На те в місті й органи самоврядування, щоб закопати трохи грошей». Фраза виявилася неймовірно пророчою: фінансів міськвиконкому на спорудження переходу не вистачило, міський голова розпорядився припинити вже розпочаті роботи й на місці них під свіжоукладеним асфальтом було закопано «трохи грошей».

Чітке розмежування між обласною та міською владою йде також у ставленні до підприємств, організацій та фірм, які функціонують у місті: обласна влада підтримує одних, міська – інших. Однак – і це дуже показово – різнобій між владними структурами миттю зникає, коли йдеться про банки. Попри те, що місто має «свій» банк, у якому за негласним наказом міського голови зосереджено всі суто міські організації та підприємства, міська влада підтримує стосунки з переважною більшістю розташованих тут банків, у тому числі й з тими, котрі перебувають під безпосередньою опікою обласних владних структур.

І враз – несподіванка. Плавний перебіг «толерантного протистояння» між державною обласною і самоврядною міською владами в Луцьку порушився. Цьому передували такі, на перший погляд ніяк не пов’язані між собою, події. Голова облдержадміністрації Борис Клімчук активно популяризує підсумки діяльності області у першому півріччі. Для нього вони втішні: є ріст промислової продукції на 15,2 відсотка порівняно з першим півріччям минулого року. Тим часом міський голова Антон Кривицький привселюдно і авторитетно заявляє, що хоч виробництво продукції збільшилося, податків у міський бюджет стало надходити не більше, а менше. Голова облдержадміністрації публічно (чого раніше не бувало) і круто ганить міського голову. За несвоєчасну виплату в місті допомог сім’ям із дітьми. Кілька місяців тому такі ж матері, тільки з Шацького району, оголошували передголодовкову готовність, вимагаючи цих же виплат, яких вони не одержували ще з 1996 року – і не чути було, щоб голова облдержадміністрації застосував до голови Шацької райдержадміністрації подібні засоби впливу.

Цей незвично різкий випад Бориса Клімчука свідчить не тільки й не стільки про те, що його стосунки з Антоном Кривицьким останнім часом чомусь попсувалися. Він говорить про те, що голова держадміністрації, можливо, взагалі не зацікавлений у подальших тісних стосунках із луцьким міським головою. У чому ж справа?

Трохи раніше газета «Віче» повідомила, що найближчим часом Борис Клімчук залишить посаду голови облдержадміністрації. Його, мовляв, забирає до себе Президент. На яку посаду – не повідомлялося. Пізніше з інших джерел стало відомо, що волинський губернатор збирається переходити на дипломатичну роботу. Інформація цілком заслуговує на увагу і ось чому.

Борис Клімчук – ставленик Володимира Блаженчука, колишнього представника Президента у Волинській області, а нині – Генерального консула українського консульства у польському місті Гданську. Коли б не патрон, нинішній голова облдержадміністрації, мабуть, і досі працював би звичайним директором школи в одному з сіл Ковельського району. Однак час тисне, губернаторові пора вже щось вирішувати, адже до президентських виборів, а отже, до зміни Президента не так уже й далеко. Традиція ж волинських верховників – перехід на дипломатичну роботу: представник Президента, котрий обіймав цю посаду після Блаженчука, також нині працює в українському посольстві у Москві. А традицій треба дотримуватися!

Борис Клімчук, настільки був певний у міцності своїх позицій, що зовсім не був стурбований погрозою Президента поміняти 90 відсотків губернаторів. Ця погроза його не стосувалася жодним чином. Він добре знав, що Президент останнім часом оцінює роботу губернаторів переважно за тим, як вони «провели» вибори. Борис Клімчук «провів» їх вдало. Загальну перевагу одержав Рух, а в багатьох районах області першість здобули Аграрна партія та НДП – те, що потрібно. У мажоритарних округах – повна перемога президентської сторони: Сергій Шевчук – голова обласної організації НДП, Катерина Ващук – голова прихильної Аграрної партії, крупні підприємці Олександр Свирида і Микола Мартиненко відразу стали членами фракції НДП – усім їм вигідно бути якнайближче до влади. А тут ще й ріст промислової продукції. Отож Борис Клімчук – на висоті. І цілком може розраховувати на те, що Президент допоможе йому дотриматися «дипломатичної традиції» своїх попередників. Чого ж тут важать стосунки з якимось міським головою (нехай навіть із обласного центру), який, до того ж не орієнтується на державницьку кон’юнктуру, а підтримує малоперспективну партію Віктора Пинзеника...

Володимир Блаженчук, перш ніж піти Генеральним консулом у Польщу, відкрив в Україні «зелену вулицю» крупному польському капіталові: з його владної руки у Луцьку з’явився структурний підрозділ Люблінського депозитно-кредитного банку. Наступник Блаженчука Юрій Ленартович мав особисті заслуги перед послом України в Москві Володимиром Федоровим. Борис Клімчук таких «заслуг» має уже вдосталь. Але – перед своїми. А бажано мати й перед тими, на чию територію зібрався. І він останнім часом всіма силами пробиває в Україну шлях польським зернозбиральним комбайнам «Бізон». Справа непевна, комбайн далеко не кращий із можливих, на нерівних ділянках, яких у нас більше, ніж досить, працює не якісно, але – треба!

Відтак по той бік бар’єра луцький голова Антон Кривицький може залишитися самотнім. Йому, крім нинішньої посади, нічого більше не світить. Хіба що якимось чудом–дивом Віктор Пинзеник став би Президентом... або Кривицький зробить реальні ставки.