Диво не відміняється, але...
Схвалення Верховною Радою Програми уряду цілком справедливо сприймається суспільством як вагомий чинник соціально-політичної стабільності. В умовах передчасного старту передвиборних баталій цей факт має надзвичайно велике значення і для економіки. Однак важливо, щоб уряд не дозволив собі ейфорії. До того ж, у Програмі відсутнє головне — розуміння однієї з базових тез виступу Президента України в парламенті з нагоди щорічного Послання — тези, що стосується об’єктивної необхідності принципової корекції економічної політики, в якій визначальним має стати застосування ефективних механізмів інноваційної та структурної перебудови економіки.
Майже чотири роки поспіль в економіці спостерігаються високі темпи зростання. У середньорічному вимірі — це близько 7%. Але відповідна динаміка детермінується значною мірою циклічною закономірністю. Під час кризи припиняють існування найслабші підприємства і виживають дієздатні, упорядковується зайнятість, перебудовується система менеджменту, технологічна база. Це відбулося і у нас. Підтвердження цього — прискорене зростання продуктивності праці, зокрема в промисловості. За даними Держкомстату з 1997 по 2002 рр. вона підвищилася на 176,3%, у т.ч. у 2002 р. — на 111,8%. Нинішній рівень продуктивності праці в промисловості майже на 20% перевищує показники докризового 1990 р. Попри виключно складну зовнішньоекономічну кон’юнктуру, за три останні роки обсяги експорту зросли на 42%.
Однак енергія циклічного зростання завжди обмежена. Після зростання наступає стагнація, а далі — падіння виробництва. Один із найтривожніших індикаторів цього — зниження активності у інноваційній діяльності. Кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшилася у 2002 р. до 14,6%, а в I кв. п.р. — до 9%. Навіть 2-3% зростання — для нас це стагнація, адже докризовий рівень ВВП подолано поки що менш, ніж на 70%. Потрібно упередити можливість такого сценарію. Світовою практикою напрацьовано механізми антициклічної політики. Але таку політику спроможна забезпечити лише дієздатна держава.
ЕФЕКТИВНА ДЕРЖАВА
Ретельний аналіз, проведений Світовим банком, засвідчує незаперечну істину: ефективна держава — визначальна передумова сталого зростання. Класичний приклад цього — феномен т.з. економічного чуда у повоєнних Німеччині та Японії, коли впродовж більш як двох десятиріч середньорічні темпи зростання ВВП складали відповідно 6,1 та майже 9%. У Південній Кореї високі темпи зростання (понад 8%) мали місце впродовж 1961 — 2000 рр. Рекордними впродовж двох останніх десятиріч були показники зростання в Китаї: 1981 — 1990 рр. — 11,1%, 1991 — 2000 рр. — 9,8%.
Показовим є і такий приклад. У 1950 р. ВВП у розрахунках на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) у Японії складав $ 2,7 тис., а в Аргентині — 5,9 тис. У 2000 р. картина докорінно змінилася: в Японії відповідний показник досяг $ 26,4 тис., а в Аргентині всього 7,4 тис. В Японії він зріс у 9,8 разів, а в Аргентині, яка, до речі, весь час «подавалася» нам як зразок економічних реформ, в 1,3 рази. Відповідна диференціація в темпах розвитку врешті-решт визначається інституційними відмінностями, і насамперед ефективністю держави. Йдеться про дієздатність її інституцій, ефективність макроекономічної політики. Проблема збереження в Україні високих темпів зростання у довгостроковій перспективі концентрується насамперед у цій площині.
Дієздатність держави має реальні виміри. Насамперед, обсяги тіньової економіки. За найбільш поміркованими оцінками, у нас це 42-45% ВВП. Небезпечною для суспільства є багатовекторність тіньових відносин — їхнє поширення практично на всі неекономічні сфери. Зовсім не випадковим є те, що в Посланні Президента проблема подолання тінізації визначена як ключова в діяльності уряду.
Недієздатність держави характеризується й іншими ознаками, зокрема, простроченою податковою заборгованістю. У нас вона і цього року продовжує зростати, перевищивши 15 млрд. грн., а це майже в 1,7 рази більше річного обсягу надходжень від податку на прибуток підприємств. Держава так і не опанувала складне мистецтво збирати податки. Високий рівень податків пояснюється насамперед неефективністю податкового адміністрування. Віддзеркаленням недостатньої дієздатності держави є й відповідні параметри грошово-кредитної сфери. Йдеться про надзвичайно високу частку грошей, що обертається поза банками (понад 40%). Маємо всього 5,1% банківських кредитів у загальному обсязі інвестицій та надвисокий рівень (41,2%) доларизації грошового обігу. Низька дієздатність держави — це також неефективне застосування процедур банкрутств, обмеження монополізму, захисту прав приватної власності та кредиторів, майже нульовий відсоток дивідендів на державні цінні папери та інше.
Ефективна держава — це не лише дієздатна, а й економна держава. Формально рівень доходів Зведеного бюджету України є відносно невисоким: 2002 р. — 27,6% від ВВП. Але на старті економічного зростання (1999 р.) він був меншим — 25,2%. Маємо враховувати і непрямі державні вилучення, зокрема високий пенсійний податок, так звану корупційну ренту та інше. Це у своїй сукупності сягає (за різними оцінками) 60, а можливо й більше відсотків від ВВП. У підсумку — весь відтворювальний ресурс реальної економіки становить менше 40%. Вести мову про стабільність високих темпів зростання за такої ситуації — це означає видавати бажане за реальне.
ДІЄЗДАТНІСТЬ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
Невід’ємною складовою політики економічного зростання має стати упорядкування відносин власності. Це багатоаспектна проблема, де одним з ключових питань є подолання кризи системи корпоративного управління. Сформований на основі приватизації державного майна корпоративний сектор займає найвагоміше місце в українській економіці. На його частку припадає майже 75% ВВП. Однак за роки реформ в Україні так і не створено необхідних передумов, які сприяли б утвердженню ефективних механізмів корпоративного управління. Залишається низькою прозорість акціонерних товариств, глибока тінізація їхньої діяльності, правова незахищеність корпоративних прав акціонерів. Йдеться, по суті, про порушення майнових прав майже третини населення — більш як 17 млн. громадян, які володіють великими та малими акціями, земельними паями.
Криза системи корпоративного управління унеможливлює ефективну реструктуризацію підприємств, розвиток фондового ринку, активне залучення заощаджень населення на інвестиційні цілі, зростання інвестиційної привабливості української економіки, у т.ч. і для іноземних інвесторів. Тінізація корпоративних відносин негативно позначається і на бюджетному процесі, штучно занижуючи його доходну частину. З урахуванням цих обставин Президентом України дано доручення Кабінету Міністрів невідкладно опрацювати програму, реалізація якої забезпечила б глибоке реформування чинної системи корпоративного управління. Здійснення системної реформи корпоративного управління, його глибокої реструктуризації має розглядатися і як один з визначальних стимулів розвитку фінансового ринку, капіталізації української економіки. Навіть незручно називати такі цифри: обсяг вітчизняного ринку корпоративних облігацій становить всього 0,35% ВВП, тоді як в Естонії — 3,9%, а в Данії, Франції, Німеччині — до 80%. Суттєвим недоліком вітчизняного ринку цінних паперів є його непривабливість для фізичних осіб (1,5%). Ринкова економіка без фондового ринку — це квазіринкова економіка, економіка, яка неспроможна забезпечити свою визначальну функцію — продуктивне використання факторів зростання.
РАЦІОНАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Потрібно більш чітко визначити специфіку невідкладних завдань і соціальної сфери. У цій сфері повністю вичерпано потенціал популістських рішень.
Потрібно використати сформований потенціал взаємодії уряду та парламенту насамперед для удосконалення чинного законодавства соціальної сфери. Йдеться, по-перше, про запровадження механізмів адресної підтримки соціально незахищених верств населення. По-друге, невідкладне реформування діючої системи заробітної плати, яка повністю втратила свої стимулюючі функції. По-третє, проведення пенсійної реформи. Пройде два-три роки і суспільство опиниться у глухому куті — екстенсивні чинники удосконалення пенсійної системи, що зараз використовуються, себе повністю вичерпають.
Це ж можна сказати, по-четверте, і про реформу охорони здоров’я, запровадження механізмів багатоканальності фінансування медичної галузі, забезпечення керованого розвитку платних послуг, введення державного соціального медичного страхування та інше. І у цій сфері діє та ж сама, що і в пенсійній системі, закономірність: на основі діючих механізмів подолати системну кризу медичного обслуговування населення, яка весь час поглиблюється, неможливо. Потрібно враховувати і наступне: пенсійна реформа і реформа охорони здоров’я тісно переплітаються з економічною сферою. Йдеться про один із найефективніших каналів — формування особистих накопичень і їх цільове інвестування. Це водночас стосується і сфери фінансів. Криза державних фінансів, яку на діючій інституційній основі подолати неможливо, значною мірою пояснюється нереформованістю соціальної сфери.
У зв’язку з цим не можу не торкнутися і такого питання.
На мою думку, прийняття у другому читанні закону про податок з доходів фізичних осіб, яким передбачається встановлення єдиної ставки оподаткування для всіх доходів, отриманих громадянами, у розмірі 13% не може розцінюватися iнакше ніж крок, що не має належного економічного обгрунтування. Йдеться скоріше за все про невиправданий популізм, що може мати вкрай негативні наслідки. У цьому питанні не можна сліпо копіювати податкове законодавство Росії, де левова частка бюджетних надходжень забезпечується за рахунок доходів нафтогазової галузі.
Запровадження єдиної ставки оподаткування сприятиме суттєвому поглибленню однієї з найгостріших суперечностей соціальної сфери — ще більшому зростанню диференціації доходів населення, яка вже тепер суттєво перевищує критичну межу. У цьому контексті слід враховувати і таку обставину: податки на власність та капітал складають в Україні лише 1% від ВВП. Це значно нижче, ніж у будь-якій іншій країні з перехідною економікою. У нас існує гостра необхідність суттєвого зменшення верхньої межі ставки оподаткування доходів громадян. Вона не повинна перевищувати 20-25%. Водночас має бути обов’язково збережена оптимальна диференціація податків на рівні нижчих доходів. Така система оподаткування не лише в економічному та соціальному, а й у суто політичному сенсі була б більш виправданою.
Вперше за останні роки в Посланні Президента ґрунтовно проаналізовано проблему демографічної ситуації в Україні. Вона надзвичайно тривожна. За оцінками експертів, соціальні катастрофи 20 — 50-х років, дві світові війни, три голодомори (1921, 1932 — 1933, 1947 років), форсована індустріалізація і примусова колективізація, масові репресії 30 — 50-х років, Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до передчасної смерті близько 16 млн. осіб, до помітних деформацій складу населення. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х роках це зумовило вичерпання демографічного потенціалу, що, зрештою, призвело до високого рівня старіння населення й депопуляції.
На якісний склад населення негативно вплинули й міграційні процеси: упродовж 70 — 80-х років на роботи в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі виїжджали молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери. Внаслідок постійної концентрації еліти в центрі СРСР знижувався професійний та освітній потенціал України. Відповідні процеси розвивалися і впродовж 90-х років. Звідси ще один базовий напрямок чільної уваги уряду до формування та реалізації активної демографічної політики.
НАДІЙНІСТЬ ГРОШОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ
Ми пройшли надзвичайно складний шлях стабілізації грошової системи. Для цього утворено базові передумови. Це, по- перше, поетапне зниження дефіцитності державного бюджету — з 17,3% ВВП у 1992 р. до 6,7% — у 1997 р. і профіцитної позначки (-0,5%) у 2002 р. По-друге, забезпечення позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу (2002 р. — плюс $ 3,5 млрд.). По-третє, здійснення послідовної політики обмеження боргової залежності держави, особливо зовнішньої. За три останні роки обсяг державного боргу зменшився з 37% від ВВП до 30,0%. Нині гривня є однією з найміцніших валют серед країн з перехідною економікою. У цьому зв’язку прогнози Мінекономіки щодо можливого зростання у п.р. інфляції до 8% не можуть не викликати серйозних занепокоєнь. Такий рівень інфляції — це не лише відповідне зниження реальних доходів населення (насамперед малозабезпечених верств), а й погіршення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Це неприпустимо. В умовах недостатньої дієвості урядових інструментів економічної політики надійна стабільність національної грошової одиниці має й надалі залишатися визначальним атрибутом національного ринку, вагомим чинником його інвестиційної привабливості, припинення відпливу капіталу, збереження та нагромадження доходів населення. Потрібно розуміти: грошово-кредитна сфера є найбільш вразливою ланкою економіки, і будь-які необачні кроки у цій сфері можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Два роки тому мною було опубліковано статтю «Чи можливим є українське диво в економіці?». В ній йшлося про можливість досягнення шести-семивiдсоткового зростання (у середньорічному вимірі) впродовж всього десятирічного періоду (2000 — 2010 рр.), в який ми вступили. Нині я хочу підтвердити коректність цього прогнозу. Економічне диво в Україні не скасовується. Але для цього має бути реалізована не суто популістська, а максимально жорстка, прагматична, націлена не на чергові вибори, а на перспективу економічна політика.
Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень
