Ефектнi й... неефективнi

Формально друга сесія Верховної Ради закінчується 19 липня, але фактично більшість депутатів уже відпочивають. Хоча вони мали б ще два тижні працювати у комітетах, комісіях і фракціях Ради та з виборцями. Дехто взагалі обурювався, коли ми зверталися до них із запитаннями: «Що ви мене турбуєте, у нас вже відпустка!»

Отже, перший висновок: депутати — порушники. Не всі. «Переважно депутати із фракції Партії регіонів і КПУ вважають час роботи у комітетах і тижні роботи з виборцями своїм відпочинком, — коментує «Дню» заступник голови регламентного комітету ВР, свободівець Ігор ШВАЙКА. — Чому кажу переважно, тому що їхніми членами є здебільшого досвідчені депутати, які начебто знають, як порушувати правильно». А опозиційні фракції? «Ті, що зайшли в Раду вперше («Свобода», «УДАР». — Авт.), сумлінно виконують або, як мінімум, намагаються виконувати свої обов’язки», — продовжує депутат. Від себе додамо, що в «Батьківщині» є як досвідчені, так і ті, що стали депутатами вперше, тому їхня відвідуваність має бути десь посередині.

Які механізми контролю і покарання депутатів? «Юридичної можливості боротися з практикою депутатських прогулів не існує, — відповідає Швайка. — Наразі розроблено кілька законопроектів, які пропонують ввести в законодавче поле поняття «відповідальність народного депутата», яке в наших реаліях перетворилося на пустий звук. Що треба зробити? Треба прописати норму в законі за неучасть у роботі комітетів без поважних причин. Зрозуміло, депутати — живі люди і теж можуть бути на лікарняному чи у відрядженні. Але Верховна Рада — це той самий роботодавець для народних депутатів, як підприємство, фабрика або науково-дослідний інститут для своїх співробітників, тому якщо ти не приходиш на роботу, то повинен пояснити, чому. Тобто повинна бути відповідальність. Якою вона може бути? Перше — позбавлення права брати участь у пленарному засіданні з оприлюдненням прізвищ таких депутатів. Другий — позбавлення мандата і відкликання депутатів. Тільки так можна змінити ситуацію».

Другий висновок — депутати не дуже продуктивні. Із самого початку було зрозуміло, що працювати новій Раді буде складно — багато протистояння, блокування, суперечок тощо. Як результат, за другу сесію прийнято 82 закони (прийнято, підписано і введено в дію 39 законів). І то, 32 з них в останній пленарний тиждень, коли регіонали мобілізували всі сили на ухвалення потрібних законів. Зокрема, мова йде про набрання необхідної кількості голосів за так званий закон про векселі; розширення повноважень Міністерства доходів і зборів; довічне призначення суддів винятково з подачі Президента України тощо.

«Кожен закон повинен мати економічне обґрунтування, а найголовніше — економічні наслідки для країни, — говорить «Дню» кандидат економічних наук Андрій НОВАК. — Тому ті закони, які, зокрема, прийнято у останній пленарний тиждень, — це не економічні, а суто лобістські закони, вони не в інтересах країни, а в інтересах окремих бізнес-груп, які провели законодавче розширення своєї діяльності та ринків в Україні. Поки що питання законодавства, яке працювало б на розвиток економічної системи України, на цій сесії навіть не розглядали. Сьогодні треба приймати абсолютно нові Податковий, Бюджетний та Соціальний кодекси. Тільки такими системними правовими актами ми можемо формувати ефективну економічну систему України».

Якою ще запам’яталася друга сесія парламенту, говоримо з політологами Вадимом Карасьовим та Вікторією Подгорною.

КОМЕНТАРІ

«У КРАЇНУ ПОВЕРНУВСЯ ЖИВИЙ, ХОЧА Й НЕДОСКОНАЛИЙ, ПАРЛАМЕНТАРИЗМ»

Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

— Оцінка нового складу Верховної Ради багато в чому залежить від координат, в яких ми розглядаємо діяльність та продуктивність Верховної Ради. Якщо акцентувати увагу на тому беззаперечному факті, що парламент — це арена представництва суспільних інтересів, оформлених в діяльність партійних фракцій, якщо розглядати парламент як майданчик активного політичного процесу і легітимних політичних конфліктів, то ця Верховна Рада зарекомендувала себе краще, ніж попередня, особливо періоду 2010—2012 рр. Фактично в країну за цієї Верховної Ради повернувся живий, хоча і недосконалий, парламентаризм, живий, хоча і недосконалий, політичний процес.

Верховна Рада як арена політичної боротьби закінчила зміну політичних поколінь. Вона оновилася на дві третини. В політику зайшли нові політичні лідери — Олег Тягнибок і Віталій Кличко, особливо з опозиційного табору, і нові політичні сили — «Свобода» і «УДАР». Оновилася й «Батьківщина». Фактично за період другої сесії Верховної Ради вона отримала нового, реального, а не номінального лідера Арсенія Яценюка, який став спадкоємцем Юлії Тимошенко на посаді лідера партії, фракції. Тому з цієї точки зору, Верховна Рада як політичний інститут, якщо була й не дуже продуктивною, засвідчила повернення парламентаризму в Україну.

Але парадокс полягає в тому, що Верховна Рада є не тільки представницьким органом, а й публічним законодавчим органом влади. Інколи, на відміну від європейських стандартів парламентаризму і роботи законодавчих органів, політична складова парламенту перешкоджає діяльності суто законодавчій складовій. А іноді законодавча складова, маючи всі формальні ознаки успішності, є результатом саме відсутності політичної складової, тобто живого політичного процесу в парламенті. Ось парламент 2010—2012 рр. був більш ефективним із точки зору прийняття законів і їхньої кількості. Але чи дотримувалися якості цих законів? Хіба ВР — це реєстраційна палата, яка в режимі fast track ухвалює закони, що спускають згори? А саме так і відбувалося в попередньому парламенті.

У цій Верховній Раді так вже не було, тому, очевидно, і ухвалили тільки 39 законів, а не більше 100, як планували. У законодавчому сенсі ця Верховна Рада була менш ефектною, її робота була менш вражаючою, але, можливо, на даному етапі цього достатньо для голосування за ті закони, які було ухвалено. Деякі з них є необхідними, деякі — не дуже, але, тим не менше, на цій сесії головне, що Верховна Рада все ж таки стала реальним інститутом політичного представництва.

«ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК НЕ МАЛО, ТАК І НЕ МАЄ МОЖЛИВОСТІ ВПЛИВАТИ НА ПРОЦЕС УХВАЛЕННЯ ЗАКОНІВ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог, директор Центру соціально-політичного проектування:

— У роботі другої сесії Верховної Ради VII скликання бачимо продовження довготривалої тенденції політизації тих процесів, які відбуваються як у парламенті, так і в політичній системі країни в цілому. Я б хотіла звернути увагу, зокрема, на провідні теми, які піднімали у ВР: проблема тушок, особисте голосування, зміна складу ЦВК, голови ЦВК. Ці процеси визначають присутність роботи Верховної Ради, говорять про те, чим вона насправді займається і що для неї є пріоритетним. Я б сказала, що ці речі свідчать про те, що в парламенті відбувається постійне і своєрідне протиборство між більшістю і меншістю за встановлення правил гри.

Якщо ж казати про підсумки сесії, то опозиції певною мірою вдалося нав’язати владі свій порядок денний: він відобразився на всій роботі Верховної Ради, незважаючи на те, які закони ухвалювали. Наскільки я пам’ятаю, за час роботи ВР нового скликання було шість блокувань, причому найбільшу кількість днів — 17 — трибуну блокував «УДАР». Ці процеси доводять, що у парламенті досі не сформовано механізму нормального узгодження інтересів між більшістю і меншістю, оскільки більшість постійно хоче узурпувати владу в рамках парламенту і нав’язати свою волю меншості, щоб та стала просто непомітною на рівні роботи всього парламенту. Саме тому опозиція випрацювала таку стратегію протидії узурпації влади в парламенті і реалізувала її через введення ідеї особистого голосування — цілком конституційної ідеї, правильної, яка повинна була виробити більш нормальні правила гри для представництва інтересів тієї частини виборців, які голосували за опозицію.

Так само очевидно, що ефективним з точки зору законотворчої роботи цей парламент не був: надто мало робочих днів.

Сьогодні ми бачимо, що насправді йдеться про протистояння між двома стратегіями політичного розвитку України — авторитарною системою, яку лобіює і захищає більшість, і такою собі «легкою», конкурентною, начебто демократичною моделлю, яку захищає меншість. Утім, я б не назвала таку модель повністю демократичною з однієї причини: у протистоянні цих двох стратегій насправді не видно інтересів самого суспільства. Тобто у внесених законопроектах майже ніколи не враховували громадську думку. Приміром, Громадський форум запропонував закон про доступ до публічної інформації, і цей закон було відхилено. Де-факто я не чула ніяких голосів захисту з боку більшості, яка відхилила закон, але і з боку опозиції ми не чули захисту чи блокування. А це була позиція саме громадянського суспільства. Тобто громадянське суспільство як не мало, так і не має жодної можливості впливати на процес ухвалення законів, рішень у парламенті. Якби це все відбувалося, то це був би крок до побудови справді демократичної системи правління.

Якщо говорити про конкретні моменти, які стосуються роботи цього парламенту, то його характеризує просування законів, які наближають Україну до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. На жаль, їх так і не було до кінця вирішено, тому перед новою сесією стоїть питання швидкого прийняття законів, які сприятимуть активізації процесів підписання цієї угоди.

Інше, що привертає до себе увагу, — це підготовка до виборів 2015 року. Це питання не випадково винесли під самий кінець роботи сесії і змінили голову ЦВК. Звичайно, це говорить про те, що відбувається підготовка до виборів-2015. Я прогнозую, що цей парламент до 2015 року буде займатися питаннями влади, а не проведенням реформ, які потрібні суспільству. В Україні президентські вибори завжди визначають алгоритм роботи парламенту до виборів.