«Ефективний енергоринок»: ринок чи держпідприємство,

Згадується міжнародна енергетична конференція «Досвід реформування енергетичних ринків» у Києві в червні цього року.

Посол США Карлос Паскуаль, представники міжнародних фінансових організацій і численних зарубіжних компаній із цифрами та графіками переконливо демонстрували Україні переваги приватизації енергокомпаній і впровадження конкуренції на енергоринках. Довго розповідали, що витрати на виробництво електроенергії в результаті знижуються, електромережі ремонтуються, енергогенеруючі потужності оновлюються, світло в будинках не вимикається, а держава назавжди забуває про головний електричний біль. Було популярно пояснено, що уряди практично всіх країн, де стратегічні інвестори купували енергетичні об’єкти, заявляли про свою неготовність до енергетичних реформ. Чогось, мовляв, треба почекати, а, скільки і чого, ми не знаємо. Утім, реформи проводилися, а їхня ефективність ставала наочним підтвердженням правильності ринкових спрямувань.

Слухали тоді «місіонерів» і деякі українські енергетичні чини, як діючі, так і колишні. Однак доводів зарубіжних колег не слухали. Мовляв, не з руки нам орієнтуватися на досвід Північної та Латинської Америки, Західної Європи та Індії. «Їм» наших проблем не зрозуміти. У нас свій, «особливий», а головне — абсолютно новий шлях розвитку.

Тоді ж голова Нацкомісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) Юрій Продан представив і особливу, нібито державну, точку зору, згідно з якою на енергетичних реформах в Україні найближчими роками, по суті, треба поставити хрест. Справа ця нелегка, темна — спочатку треба підготуватися. А готуватися треба до 2005 року. Чому до 2005-го, а не, припустімо, до 2020-го, голова НКРЕ тоді не пояснив. Для широких кіл дилетантської громадськості ця загадка виявилася нерозв’язною. А скептично налаштовані експерти передбачають, що до 2005 року Юрія Васильовича в кріслі голови Нацкомісії, напевно, вже не буде, а ось чи буде в країні до того часу електроенергія — питання відкрите.

Пізніше магічна цифра «2005» сплила під час розробки НКРЕ Концепції реформування енергоринку. Вона задумувалася авторами як альтернатива закону «Про основи функціонування оптового ринку електроенергії», ухваленого парламентаріями в липні, і відправленого Президентом на доопрацювання. Як відомо, закон передбачав можливість створення на українському оптовому ринку електроенергії конкурентного середовища на основі прямих господарських зв’язків між його суб’єктами. Такий поворот передбачав ліквідацію державної монополії на ринку в особі держпідприємства «Енергоринок».

Закон із цілком зрозумілих причин викликав люту критику з боку енергетичних чиновників. Критичний підхід став іще радикальнішим у міру наближення 20 вересня — дати розгляду Верховною Радою пропозицій Президента до закону про оптовий ринок. Не залишився осторонь і керівник НКРЕ Юрій Продан. В одному з видань він спробував розвінчати закон і засудити його «лобістів». Дивно, що під статтею стояли й підписи двох відомих енергетиків — Зіновія Буця й Олексія Шеберстова. За версією публікації, серед «захисників» закону в ЗМІ не було жодного професіонала- енергетика, що представляє генеруючі або енергопостачальні компанії. Але тоді виходить, що до розряду непрофесіоналів вони прирахували голову правління банку CS First Boston — Україна, радника із приватизації Олександра Базарова, екс-голову НКРЕ Олександра Грідасова, екс-заступника міністра палива й енергетики і радника керівника «Харківобленерго» Володимира Кривицького, заступника директора Дніпровської енергосистеми Дмитра Носулька, директора Дніпровської електроенергетичної системи НЕК «Укренерго» Юрія Вишневського.

Виявилося, що непрофесіоналами вони вважають також представників компаній «Західенерго», «Західвуглезбутпостач», «Донецькобленерго», «Миколаївобленерго», Черкаської й Кременчуцької ТЕЦ та інших підприємств, думки яких на підтримку закону були широко представлені ЗМІ. Не кажучи вже про те, що закон підтримало 308 депутатів.

А зовсім недавно — в травні — було широко висвітлено думку міністра палива й енергетики Станіслава Сташевського про те, що «створене в Україні державне підприємство «Енергоринок» є адміністративним бар’єром між товаровиробником та покупцем електроенергії… і неринковим регулювальником відносин на енергоринку». Аналізуючи роботу НКРЕ, міністр додав, що «консервуються неринкові методи регулювання енергоринку».

Але якщо вірити захисникам status-quo українського енергоринку, метою більшості публікацій і виступів на підтримку закону (включаючи, очевидно, висловлювання перерахованих фахівців) «був захист не об’єктивної істини й народного благополуччя, а втрачених можливостей безперешкодного наповнення рахунків відповідних структур».

ПОТРІБНА «ІСТИНА»

То що ж таке «об’єктивна істина» в інтерпретації Ю. Продана? Стаття, підписана трьома співавторами, співає дифірамби чинній адміністративній моделі енергоринку, яка забезпечила зростання грошових платежів за електроенергію і, отже, довела свою економічну доцільність «за умови своєчасного вирішення низки проблем чинного енергоринку». Тут же має місце спроба розкрити очі читачеві на аморальність закону про оптовий ринок, який скасує розподільні рахунки із грошовими розрахунками й увергне галузь у вир бартеру, позбавить енергетику державного регулювання, підвищить ціну електроенергії для населення, внесе плутанину в диспетчерське управління енергосистемою і взагалі зруйнує «прозору» й ефективну модель енергоринку.

«Об’єктивна істина» виправдовує держпідприємство «Енергоринок», котре, як виявляється, не має ніякого стосунку до розпродажу майна двох енергокомпаній, і не винне у виникненні негативної різниці між дебіторською та кредиторською заборгованістю оптового ринку, яка має нібито «штучний характер».

І на завершення носії «об’єктивної істини» підносять читачеві набір декларативних гасел про необхідність побудови «щасливого енергетичного майбутнього». У стилі найкращих традицій «соц- арту» декларації не підкріплено конкретними програмами і ні до чого «державників» не зобов’язують.

При цьому захисники «об’єктивної істини» про багато що умовчали. Читачеві не розповіли про те, що технічне й фінансове становище галузі, незважаючи на оспівані грошові розрахунки, продовжує катастрофічно погіршуватися, а у своїй зростаючій деградації енергетика набуває патологічних рис.

Утрати електроенергії в мережах за сім місяців 2001 р. збільшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року з 19,040% до 20,120%, витрати умовного палива на електростанціях зросли з 374 до 375 грамів на 1 кВт.год, а середній показник рентабельності (читайте: збитковості) роботи обленерго опустився від «-2,33» до відмітки «- 6,93».

Чомусь забуто той факт, що уряд уперше складе до наступної зими графіки навіть не віяльних відключень, а вже дискретного постачання електроенергії. Тобто в основному ми сидітимемо без світла, і тільки іноді нам його вмикатимуть.

Про що іще «забули» згадати опоненти нового закону? Про те, що коефіцієнт використання визначеної потужності українських енергоблоків, який нижчий за світові показники вдвічі, продовжує дедалі знижуватися. Що оптова ціна електроенергії за чинної «доцільної» моделі енергоринку продовжує зростати, загрожуючи досягнути з настанням холодів 12 копійок за 1 кВт.год (можна уточнити) проти 9 копійок за 1 кВт.год дворічної давності. Що за відсутності конкуренції на оптовому ринку й реалізації електроенергії через єдиного державного оптовика генеруючі компанії зацікавлені в завищенні цін на електроенергію, а значить, у підвищенні витрат на її виробництво. Що фінансова й економічна діяльність генкомпаній не контролюється, а «інші цілі» монополіста «Енергоатому» тільки за перші півроку перевищили планові на півмільярда гривень.

Можна іще додати, що за чинного «енергоринку» керівникові державної компанії може бути вигідним купувати для електростанцій неякісне вугілля за завищеною ціною, оскільки його кишеня й кишеня очолюваного ним підприємства — поняття обернено пропорційні. Що українська енергетика досі стерильна від інвестицій, тоді як 18 із 36 тис. МВт потужностей теплових енергоблоків уже не підлягають відновленню, а наймолодшій вітчизняній ТЕС виповниться незабаром 20 років. Сьогодні розмір необхідних українській енергетиці інвестиційних вливань обчислюється мільярдами, причому інвестори (в разі своєї появи) купуватимуть замість електростанцій станційні приміщення й інфраструктуру.

На жаль, без відповіді залишилося актуальне запитання: як за 90-відсоткової грошової оплати в серпні енергокомпанії виявилися за місяць до настання опалювального періоду із запасом вугілля в 1,5 млн. тонн? (Саме це питання було заслужено порушене нещодавно одним із ділових видань).

Вугілля немає, й не буде ні за 100%, ні навіть за 120% розрахунках за електроенергію. Або якщо буде вугілля, то не буде газу або не буде ще чогось. Тому що тільки чотири генкомпанії заборгували НАК «Нафтогаз України» понад 1,3 мільярда гривень. А загальна кредиторська заборгованість генерації перевищує 17 мільярдів і перевищує дебіторську на 3 млрд. грн.

І навіть якщо споживачі повернуть обленерго всі борги за електроенергію, генкомпанії, будучи фактичними банкрутами, ніколи не зможуть розрахуватися з кредиторами. Причому збільшення грошових надходжень на рахунок енергоринку означатиме в цій ситуації тільки наростання судових позовів і виплат за ними.

Сумнівно, що вихід із ситуації, що склалася, можна знайти в системі координат, яку відстоює Юрій Продан. Для розв’язання ситуації необхідно хоча б рівномірно розподілити борги обленерго за електроенергію перед генкомпаніями, щоб енергетики змогли разом подумати, що їм робити. «Доцільний» «Енергоринок», схоже, міркувати над цим не збирається.

ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

І от сидить над усім цим енергетичним господарством, що ризикує перетворитися на купу металобрухту, глава Національної комісії регулювання енергетики. І ручаються метри, що саме вони знають правильний шлях розвитку вітчизняної енергетики. До яких же практичних дій вдається керівництво НКРЕ з метою «оздоровлення енергетики»? На думку фахівців (професіоналів), до жодних.

Можливо, комісія спробувала визначити справедливий баланс між тарифами на електроенергію, необхідними для «оздоровлення» галузі, й реальною платоспроможністю промислових споживачів? (Що й покладено в її функції). Або представники комісії спробували чесно пояснити споживачам і облдержадміністраціям необхідність підвищення ціни на електрику з метою стабільної роботи енергосистеми в майбутньому?

Ні, замість цього НКРЕ зайняла більш зручну політичну позицію, підтримавши створення асоціації «Антимонопольний союз», основним завданням якого стане протистояння обленерго монополістам. Складається враження, що інтереси металургійної галузі для органу регулювання електроенергетики ближче, ніж самої електроенергетики. Або, можливо, «регулювальники» спробували проаналізувати витрати на виробництво електроенергії генеруючих компаній, вивчивши можливості їхнього зниження? Захід вельми доречний, враховуючи, що ціна генерації становить 80% у загальній структурі роздрібного тарифу. Також ні, замість цього тривають постійні дебати й торги навколо очікуваних соціальних наслідків від підвищення ціни на передачу електроенергії для постачальників.

Або, можливо, НКРЕ виконала раніше взяті на себе зобов’язання перед інвесторами, встановивши для шести обленерго у визначені терміни тарифи на передачу електроенергії згідно з новою методикою? Дочекавшись обумовленого терміну підвищення тарифів для «Київ-» і «Рівнеобленерго», комісія почула грізний окрик облдержадміністрацій і замовкла, сховавши голову в пісок. Нині уряд шукає бюджетні резерви для підвищення тарифів на передачу електроенергії в шести областях. Незрозуміло тільки, чим уряд займався до початку вересня. А НКРЕ мовчить. Представники американської AES тим часом організували прес- конференцію «Київобленерго», на якій заявили про можливе зниження інвестицій і про те, що українська електроенергетика ризикує остаточно втратити інвестиційну привабливість.

НКРЕ продовжує мовчати, а українська держава набуває тим часом у очах зарубіжних інвесторів стійкого іміджу «кидали».

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Яку ж стратегію пропонують Продан і співавтори як альтернативу реформуванню ринку, запропонованому законом? Схоже, що ніякої. Спочатку говориться про необхідність вдосконалення нормативно-правової бази чинної моделі енергоринку. Потім йдеться про необхідність закласти в основу нового закону про оптовий ринок принципи збереження єдиної енергосистеми, розвитку конкуренції, забезпечення прозорості механізму ціноутворення, а також створення умов для залучення інвестицій.

Декларовані «для світлого майбутнього» принципи абсолютно не збігаються з нинішньою політикою енергетичних відомств у галузі. Про конкуренцію та прозорий механізм ціноутворення на оптовому ринку годі й говорити, а те, як НКРЕ створює «умови для залучення інвестицій», інвестори мали можливість переконатися «на власній шкурі».

Взагалі, реформування й «удосконалення» відносин на енергоринку, вважають автори, має здійснюватися системно й поетапно — без вказівки хоч би приблизних термінів, а головне — змісту цих етапів. Зважаючи на моторність і працездатність українських чиновників, можна намалювати «райдужну» перспективу.

Ще обіцяють розробити механізм реструктуризації боргів енергокомпаній.

Поки, щоправда, уряд виявився нездатним реструктуризувати борги перед Держрезервом навіть перших шести обленерго, що становлять лише малу частину загальних багатомільярдних боргів. Однак не виключено, що до 2005 року державні управлінці набудуть необхідного досвіду в справах реструктуризації.

Чи зможуть енергетичні підприємства до того часу скористатися їхніми послугами — запитання майже риторичне. Принаймні, цими підприємствами будуть явно не «Донбасенерго» і «Луганськобленерго», до тіньового розпродажу яких держпідприємство «Енергоринок» (за твердженням пана Продана) не має ніякого стосунку. Держпідприємство всього лише ініціювало в суді продаж майна «Луганськобленерго» через аукціон, здивувавши фахівців, які заздалегідь передбачали державні збитки від цієї витівки в розмірі понад мільярд. Не виключено, щоправда, що екс-директор «Енергоринку» Юрій Продан планував продати електромережі компанії на аукціоні за 1,5 млрд. грн., що дорівнює розміру боргу компанії перед енергоринком. Професійна оцінка, що тут скажеш.

Електромережі «Луганськобленерго» в результаті було продано комерційній структурі за 115 млн. грн., а ще понад 1,4 млрд. грн. залишилися висіти тягарем на балансі формально існуючого ВАТ.

Ці борги, скоріше за все, вже ніколи не повернуться ні учасникам енергоринку, ні державі.

А ще нинішній глава комісії був головою спостережної ради «Донбасенерго» в той період, коли тіньовий розпродаж електростанцій компанії залишався тільки питанням часу.

Отже, послужний список глави НКРЕ достатній для стратегічних планів розвитку вітчизняної енергетики. З таким професійним досвідом «оздоровлення» енергетики забезпечено. Ще одне підтвердження — невизначеність підписаних ним «закликів» про світле енергетичне майбутнє України.

СТРАТЕГІЯ ПІД ШУМ МОРЯ

Примітно, що один з авторів — Олексій Шеберстов — ще в червні представив програму створення в Україні енергетичної біржі на основі прямих договорів між енергокомпаніями, яка в своїй спрямованості відповідає цілям закону про оптовий ринок. За словами Шеберстова, енергобіржа абсолютно не суперечить чинній моделі енергоринку, а є її еволюційним продовженням.

Однак у співавторстві з Проданом екс-міністр енергетики про свій проект чомусь умовчує. Хіба професійна логіка й етика не вимагають передусім послідовності? Наприклад, визнання, що спрямованість нового закону правильна й реформування енергоринку в Україні неминуче. Про що свідчить об’єктивна ситуація в галузі. А щодо «етапів» і способів проведення реформ, можна висловити свої викладки, що грунтуються на власному досвіді.

Пан Шеберстов не вважає за потрібне чинити так. Не виключено, що обсяг робіт, обумовлених в контракті з НКРЕ, не передбачав місця для ліберальних поглядів. Замість цього шановний екс-міністр з колегами напав на закон з безапеляційними твердженнями, аргументація яких має сумнівний характер. Незрозуміло, наприклад, яким чином закон, що регулює відносини виключно на оптовому ринку електроенергії, вплине на систему розподільчих рахунків енергоринку, на які споживачі перераховують гроші згідно із Законом «Про електроенергетику».

Принаймні, аргументи прихильників закону вбачаються більш переконливими. А тому складається враження, що його противники мають основну мету: консервацію чинної адміністративної системи енергоринку, яка, на думку багатьох професіоналів, довела свою безперспективність.

Однак чи такими вже актуальними є проблеми енергоринку? Настав «оксамитовий сезон», і очікується чергова енергетична конференція в дорогому готелі Ялти. Ось де з’явиться можливість поговорити про «доцільність» чинної моделі енергоринку, причому під шум моря. Добре, що державні енергокомпанії, що фінансують проведення конференції, на «інші цілі» грошей поки не шкодують.