Економіка знань

Зниження темпів зростання світової економіки, дефіцит енергетичних та демографічних ресурсів, глобальні кризи та ризики техногенних катастроф — усе це, на думку експертів, є ознаками згасання висхідного глобального економічного циклу. Важко точно сказати, на скільки реалістичні такі прогнози, де закінчуються ірраціональні катастрофічні очікування і починається об’єктивний аналіз тенденцій у сучасній неоекономіці, яка давно вже розвивається незалежно від класичної економічної теорії. Очевидно одне: поступово вичерпуються фундаментальні інноваційні ресурси, які дали імпульси для нинішньої інформаційно-комунікаційної хвилі науково-технічного прогресу.

Ті технологічні блага, якими оснащений повсякденний побут суспільства споживання і на яких тримається сучасна постіндустріальна цивілізація — це матеріалізовані й «гаджетизовані» фундаментальні ідеї 20—30-річної давності. Інтернет, портативні комунікаційні пристрої та мультимедійні системи, супутниковий зв’язок, надміцні матеріали, медицина високих технологій та багато іншого — стало реальним завдяки розробкам радянських, американських та європейських учених, так чи інакше залучених до проектів епохи гонки озброєнь та «зоряних воєн». Результатів від безпрецедентної мобілізації науки та вченої думки в контексті біполярного геополітичного протистояння вистачило для створення технологічної бази основ сучасної економіки знань та формування нової техно-економічної парадигми.

Сьогодні ці інноваційні заділи активно експлуатуються, удосконалюються, але загалом — неминуче і поступово вичерпуються. Неадекватне відтворювання чинників зростання стає не лише проблемою України, але й усієї світової техно-економічної системи. Хоч порівнювати темпи та масштаби такої інфляції фундаментальних ресурсів у національному та глобальному масштабі — некоректно…

Так, минулого року топ-менеджери найбільших технологічних компаній США (Intel, Dell, Hewlett-Packard) звернулися до адміністрації Білого дому з вимогою зробити національним пріоритетом розвиток науки та освіти, особливо у сфері точних та природничих наук. Інакше, на думку провідних бізнесменів, США може втратити свою технологічну перевагу на користь Росії, Індії та Китаю, які набирають динаміки. Справді, після відновлення від падіння індексів на ринку високотехнологічних компаній спостерігається «фондовий штиль», який зрідка порушує зведення корпоративних новин про злиття та поглинання інноваційних гігантів, або про корпоративні скандали. Радикальних start-up-ів, амбіційних проектів і принципово нових високотехнологічних брендів — сьогодні немає. Без оновлення ресурсів технологічної переваги, інші переваги також у найближчому майбутньому можуть стати досить умовними. Звідси йде зустрічна тенденція «ростозабезпечення» з усіма своїми протиріччями: мода на макрофінансове стимулювання зростання, нарощування боргів, дорожчання консервативних фондових продуктів, інвестиційне перенасичення сировинних галузей, перегрів ринку нерухомості тощо.

У цілому в економічно розвинених країнах поступово почала складатися хрестоматійна ситуація, за якої структура виробництва, масові потреби, кордони їх подальшого екстенсивного розширення, а також рівень інфраструктури та промислової технології — наблизилися до природних меж у рамках існуючої техно-економічної формації. Згідно з класичною теорією економічних циклів, така ситуація здатна викликати подальші системні загальноекономічні зміни.

Часові рамки чергування висхідних та низхідних трендів світової економіки чітко корелюють із циклами підйому та занепаду технологічних укладів. Якщо як стержень укладності взяти рівень базової енергетичної технології, то можна сказати, що домінуючий сьогодні, як пріоритет п’ятий за ліком технологічний уклад живе переважно енергією нового покоління вуглеводневого палива, атома та газу. У міру зниження укладу тієї чи іншої виробничої системи, підвищується значущість таких джерел енергії, як вугілля та мазут. Згідно з рамками програм науково-технічного розвитку та стратегічними планами урядів економічно розвинених країн, до 2020 року почнеться активне становлення нового — шостого — енергетичного укладу, основою якого повинна стати енергія водню і термоядерного синтезу.

Наслідки такого переходу для світової та національних економік — важко переоцінити. А от оцінювати і враховувати необхідно вже сьогодні, оскільки із заміщенням базових виробничих технологій не тільки оновляться «голубі фішки» на фондовому ринку, але й почне перебудовуватися вся світова геотехнологічна система, разом із структурою міжнародного розподілу праці. У таких умовах, у разі нашої готовності передбачити зміни, систематизувати ресурси і вписуватися в нові цикли розвитку — Україна могла б досягти істотних результатів зростання.

Для цього, передусім, необхідно чітко визначити сфери найбільшої віддачі та рентабельності соціальних і фінансових інвестицій, виділити ті «зазори» в техно-економіці майбутнього, в яких Україна мала б надійну перспективу, визначити власні «вузькі місця» і критичні напрями — що неможливо без розвитку національної системи стратегічного прогнозування економічних тенденцій та науково-технічного прогресу. Такі системи сьогодні існують у всіх економічно розвинених країнах. США прогнозують і планують розвиток на сто років уперед, Японія — на десятиріччя, в Європі набула поширення програма «Форсайт», у рамках якої також окреслюються контури найближчого й віддаленого майбутнього господарства, науки, техніки та освіти.

Потрібно відзначити, що в радянській моделі управління зростанням існувала своя унікальна система довгострокового прогнозування та планування, наймогутніша мережа центрів економічної та науково-технічної інформації, велика кількість спеціалізованих наукових видань та періодики, відкритих і доступних науково-технічних бібліотек, збірників патентної інформації тощо. Сьогодні ця інфраструктура знаходиться в занепаді, регіональні ЦЕНТІ поступово позбавляються своєї матеріальної бази і втрачають функціональний профіль, існуючі сьогодні наукові видання можна перерахувати на пальцях, спеціалізованих статистичних збірників — одиниці…

Адже без усієї цієї «оптики» передбачення майбутнього неможливо чітко спроектувати точки, напрями та інтервали входу в наростаючі тренди, обгрунтувати національні пріоритети розвитку та необхідні державні програми. Зрештою, без адекватного національного прогнозу неможливо відмовитися від нав’язуваної зовнішніми обставинами та геоекономічними конкурентами схеми «доганяючого розвитку».

Конкурентна економіка не будується наосліп. Економіка знань, це, передусім, втілене в державній політиці знання про те, як, куди і за рахунок чого розвиватися. З цього, власне кажучи, й повинна починатися політика стійкого зростання. Саме цього сьогодні не вистачає Україні, яка стрімко нарощує динаміку, але її природа, чинники й подальші перспективи залишаються суперечливими і невизначеними…

Хотілося б відзначити, що нове покоління реформ у сусідній Росії, де головною метою також є забезпечення конкурентоспроможності та стабільності, відбувається в контексті становлення нової політекономічної моделі. Централізація й підвищення ефективності адміністративного апарату, формування та активне залучення до вироблення державних рішень різних «приурядових» експертних груп, впровадження практики стратегічного аналізу тенденцій та процесів, посилення науково-технічної бази економічного прогресу тощо — це послідовні кроки до формування повноцінної автентичної національної парадигми зростання.

Цю нову хвилю Україні також треба якщо не піймати, то принаймні — врахувати…