Фактор дестабілізації

Перебування ЧФ РФ у Криму — це загроза не тільки національним інтересам України. Жителі Севастополя розуміють, що це ще й безпосередня загроза їхній особистій безпеці, коли несанкціоновано та безцеремонно перевозяться містом ракети, а бази утримуються в жахливому стані. Цікаво, що виступають проти ратифікації харківських угод — і в регіонах, де нинішня влада традиційно має високий рівень підтримки. Чи розуміє Віктор Янукович, що, діючи на догоду Кремлю, він може дуже швидко розгубити свій електорат?

«День» продовжує публікувати думки експертів щодо «харківського пакту».

«Де-факто наявність цієї військової бази означає, що Україна є військовим союзником Росії»

Рішення Президента Віктора Януковича укласти з Росією новий договір щодо Чорноморському флоту, поза сумнівом, є, з одного боку, цілком очікуваним, з іншого — кроком, який руйнує весь баланс сил, що існує в Україні.

По-перше, це де-факто означає остаточну зміну політичних орієнтирів країни, бо ця ухвала при всіх добрих стосунках НАТО з Росією означає абсолютно інший статус України в міжнародних стосунках. Зараз важко оцінити наскільки це вплине на ситуацію, але, поза сумнівом, це різко змінить наші стосунки з країнами Балтії, Грузією та Польщею.

По-друге, цю ухвалу прийнято без щонайменшої зміни нинішнього стану справ із Чорноморським флотом, на який заплющувати очі внаслідок того, що залишався недовгий термін до закінчення договору. Проте саме наявність цих невирішених питань перетворює присутність Чорноморського флоту в Севастополі на серйозну проблему для України. Перш за все, бо не існує реального статусу іноземної військової бази в Україні.

Чорноморський флот перебуває в Севастополі на становищі де-факто флоту СРСР у радянському місті. Україна не просто здає в оренду базу. Фактично флот займається всіма питаннями підтримки та організації судноплавства в цьому регіоні. На сьогодні, зокрема, гідротехнічні споруди перебувають під контролем російських військових моряків. І статус цих об’єктів на сьогодні так і не визначено, і судячи з того, що договір переукладено, навряд чи можна чекати зміни статусу цього об’єкту.

Зрозуміло, можна говорити, що конфлікти довкола маяків і гідрологічних об’єктів було викликано підступними амбіціями націоналістів. Але це — брехня! Форму й гостроту конфліктів було викликано, звичайно, радикалізмом молодих націоналістів, але проблема цілком реальна. І подовжувати договір без вирішення питань суверенності українського судноплавства в цій частині країни — це щонайпотужніший удар по правовій базі судноплавства України.

Ну і, по-третє, на сьогодні де-факто наявність цієї військової бази означає, що Україна є військовим союзником Росії. Саме так, не просто країною, що надала свою територію для військово-морської бази іншій країні, а саме військовим союзником.

Специфіка питання полягає в тому, що Україна ніяк не може контролювати військово-політичні завдання, які ставляться перед Чорноморським флотом. Договір у принципі не передбачає якихось обмежень для діяльності флоту. Україна стає заручником військово-політичних планів Кремля, як це було під час війни з Грузією.

У всіх країнах світу, де є військові бази, існують жорсткі обмеження на ті цілі, для яких база може використовуватися. Між Україною та Росією навіть не ставилося питання про те, якою мірою Росія може використовувати базу для вирішення своїх військово-політичних завдань. За ситуації, коли Росія не проводила жорсткої військово-політичної лінії, це питання було малоцікаве й не ставилося взагалі, наприклад, під час переговорів Кучми та Єльцина. Проте тепер, після війни з Грузією, це питання стає принциповим. Участь ЧФ у війні з Грузією означає, що Україна поза своєю волею стала учасником цих подій.

Можна було б вжити різних заходів, які регулюють це питання. Проте сьогодні договір підписується без прийняття відповідних норм, і раз тепер такі норми не прийняті, то навряд чи можна говорити, що вони будуть прийняті надалі. Тобто фактично не вирішено жодне з військово-політичних завдань, які могла б поставити стосунки ЧФ у цивілізоване русло, зате термін дії військової бази подовжено на великий період.

Ну, й найголовніше. Ухвалу прийнято без згоди в суспільстві, без досягнення компромісу, без спроби провести хоча б опитування громадської думки, не кажучи вже про референдум, як це повинно було бути з проблеми НАТО. Президент Янукович особисто так вирішує. Це означає презирство до тієї частини України, яка ставиться з недовірою до Росії. І, що найважливіше, навіть ті, хто підтримує цю ухвалу, виходячи з потреби досягти договору щодо газу та інших економічних міркувань, навіть вони повинні розуміти, що продовження договору без зміни його формального боку завдає сильного політичного удару по Україні.

Договір приймався в той час, коли фактично це був флот спільний. Хоча Україна та Росія вже існували як незалежні держави, але фактично всі чинні норми були ще радянського періоду. І ситуація не змінилася до сьогоднішнього дня. Це є негативним навіть для тих, хто може позитивно поставитися до самого факту продовження цього договору.

Питання стоїть так: перед нами прецедент, який показує, що президент Янукович готовий вести до узурпації своєї позиції, а значить, до узурпації влади. Наскільки спроможна опозиція протистояти цій позиції, наскільки вона зуміє розумно збудувати свою лінію, з тим, аби об’єднати не лише затятих противників Росії, але й тих, хто ставиться з розумінням до інтересів Росії, але вважає за потрібне підтримувати їх у рамках цивілізованих договірних стосунків. Це в даному випадку — таємниця не так для Януковича, як для опозиції.

КОМЕНТАРI

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Донецького національного університету, заступник директора Науково-інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці ДонНУ:

— У Донецьку, на жаль, харківська угода була сприйнята абсолютно спокійно. На жаль, більшість людей вважають, що на них це рішення безпосередньо не впливає, головне, щоб не зменшували пенсію, вирішували інші соціальні проблеми. Але не хочу, щоб здалося, що це весь Донецьк. Є категорія людей, і вона лише у відносній меншості, яка думає з точки зору національних інтересів, а не задоволення побутових потреб. Зокрема, громадська організація, яку я маю честь представляти — «Донецький інститут соціальних досліджень і політичного аналізу» — приєдналася до заяви громадської ліги «Україна — НАТО» стосовно цих подій. І я особисто теж підтримую цю заяву. Хоча я намагаюся раціонально сприйняти аргументи тих, хто «за» пролонгацію цього договору. Але є суто юридичні мотиви, скажімо, продовження угоди відбувається без урахування угоди 1997 року, яка розрахована на 20 років. Там є чітко виписаний юридичний механізм, яким чином ця угода може бути продовжена. Преференції стосовно газу до 2019 року, а перебування ЧФ — аж до 2042 року! Росію можна зрозуміти — для неї перебування Чорноморського флоту у Севастополі, взагалі на території України, — це ознака власної геополітичної значущості.

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ, координатор громадського комітету «Український Севастополь»:

— Очевидно, що в сучасному світопорядку, який швидко змінюється, підписання міждержавних угод на такий тривалий час є справою недалекоглядною і такою, що ставить країну в багаторічну залежність від Росії, а, значить, відкидає державу в колоніальну чи постколоніальну залежність. Харківські угоди суперечать не лише здоровому глузду, а й Конституції України, яка забороняє розташування на території України іноземних військових баз. На жаль, всі українські президенти традиційно полюбляють порушувати Основний Закон держави, хоча й мають гарантувати його виконання. Такі угоди, що пов’язують абсолютно різні явища — воєнну безпеку України та газові питання, якщо вони будуть схвалені більшістю в Верховній Раді та не зустрінуть відсіч в Конституційному Суді, затримають розвиток і держави, і громадянського суспільства, бо черговий раз продемонструють нехтування закону з боку влади. Ще одним важливим аспектом є спокійне споглядання київської влади на неймовірний ріст сепаратистських і антиукраїнських настроїв у Криму й Севастополі. Нещодавно пролунали навіть антидержавні заяви з приводу перебазування українського флоту з Севастополя у інше місце. Ми сподівались, що з приходом до влади вольового президента на антидержавні акції мусило б бути відповідне реагування. Але цього немає. Такі дії і заяви були б неможливими, коли сепаратисти не відчували б інформаційної, моральної і матеріальної підтримки з боку Чорноморського флоту. ЧФ Росії продовжує залишатись дестабілізуючим фактором у Криму і в Україні. Наміри законсервувати цю нестабільність ще на 30 років є помилковою і антидержавною політикою.

Богдана ПРОЦАК, голова Союзу українок Севастополя:

— Підписання в Харкові угоди про подовження оренди — чорна справа проти України. Було очевидно, що Росія так чи інакше, але збирається виводити свої війська з Севастополя в 2017 році, і вже вела приготування до цього. Тоді ця подія могла б поставити все на свої місця — Україна і Росія стали б насправді дружніми та рівноправними державами, які могли б рівноправно і взаємовигідно співпрацювати у всіх сферах, як у оборонній, так і в енергетичній. А тепер все змінилося — Україна Януковича (не плутати з Україною вільною і незалежною!) добровільно намагається вже навічно стати васалом Росії і у відносинах з Москвою бути прислужницею московських інтересів. Дуже сумно, що українська влада сама здає позиції, вже завойовані протягом століть кров’ю і потом поколінь борців за незалежність України.

Ми, українці, тут, в Севастополі, дуже переживаємо цю подію. Це пекельні дні для нас. Наприклад, Валентин Міщенко, якого я щойно провідала, навіть занедужав на цьому грунті, він дуже переживає за долю України, каже, що причиною хвороби є моральне приниження, яке він пережив від харківської угоди Януковича й Медведєва.

Це неправда, що всі Севастопольці підтримують пакт Януковича-Медведєва. Українці міста проти цього договору, просто росіяни хочуть задавити нас чисельно й не дати нам висловитись і перекричати наш голос, щоб нас не почули в світі. Росіяни все звикли робити силою і закидати всіх шапками, бо їх тут більше, і чути тільки їх, і російські ЗМІ транслюють тільки їх. Україна має боротися за незалежність і самостійність, тільки тоді ми будемо з росіянами справжніми рівними братами, які ведуть своєї справи без заздрощів і без образ.

Підготували Анна ПАРФІМОВИЧ, «День», Микола СЕМЕНА, Севастополь