Фальсифікації у викладі програмних цілей КПУ

Концентроване значення всієї їхньої діяльності спрямоване на досягнення головних програмних цілей КПУ — «відродити владу трудящих у формі Рад соціалізму і союз братських народів, як необхідні передумови порятунку України та її народів».

Ці цілі неоднозначно сприймаються громадянами нашої держави. Якась частина громадян беззастережно схвалює їх і готова підтримати боротьбу за втілення їх у життя. Інша — категорично відкидає як брехливі й антинародні, котрі таять у собі смертельну небезпеку для народу України. У зв'язку з цим є життєво важлива потреба добиватися чіткого з'ясування ряду питань, щоб вони стали зрозумілими для всіх людей.

Питання перше. Чи насправді була народною Радянська влада, яку КПУ й інші наші ліві партії хочуть відродити?

Те, що за формою вона була радянською — всім відомо і немає ніякої необхідності ставити це під сумнів. У Конституції СРСР, а також у інших партійних і державних документах, у всій радянській літературі вона декларувалася як влада трудящих, але насправді такою не була. Далеко не всі громадяни вірили в ці декларативні характеристики, хоча сумніви з цих питань iз відомих причин тримали при собі. У реальній дійсності влада в СРСР була владою партійної бюрократії, попри те, що у складі радянських органів були представники всіх прошарків трудящих.

Партійно-бюрократичний характер радянських органів визначається наступними реальними обставинами:

— перед виборами до радянських органів чи призначеннями співробітників вони проходили відбір у відповідних партійних органах і без нього не могли бути обрані народом чи призначені за наказом;

— недопустимою і немислимою була наявність у радянських органах депутатів чи співробітників, які висловлювали б думки, котрі в чомусь розходилися з офіційно прийнятими рішеннями партійних органів. Це могло призвести до сумних і навіть трагічних наслідків, що справедливо зазначає колишній перший секретар ЦК КПУ С.Гуренко (див. «Комуніст», №27, липень 1999 р.);

— Ради повністю підтримували насильницькі методи націоналізації приватної власності, примусову колективізацію селян, масові репресії та терор радянськими каральними органами, гоніння проти релігійних діячів і віруючих, політику голодоморів, переслідування інакодумців;

— за справжнього народовладдя був би недопустимим розвал Радянського Союзу. Жодні внутрішні чи зовнішні сили не змогли б це зробити.

Із сказаного виходить, що КПУ добивається не відродження справжнього народовладдя, а комуністичного тоталітаризму в радянській формі.

Питання друге. Чому КПУ у боротьбі за відродження соціалізму ленінсько-сталінського зразка наділяє його такими рисами, якими він насправді не володів, а саме:

а) ефективністю і динамізмом планової економіки;

б) загальнонародною власністю;

в) новітніми досягненнями науково-технічного прогресу в усіх галузях народного господарства;

г) найвищою продуктивністю суспільної праці.

Такий соціалізм передбачався у ленінсько-сталінській теорії і в програмних документах більшовицької партії, а також у теоретичних і програмних документах комуністичних і робочих партій тих країн, які будували соціалізм у себе з використанням досвіду СРСР, але ніде у світі реальний соціалізм такого роду не вирізнявся вказаними рисами.

Ми в короткі терміни побудували цей суспільний лад і поквапилися заявити, що він переміг повністю й остаточно, а незабаром заявили, що він став розвиненим, і ще через короткий час дійшли висновку, що він не досконалий і не має людського обличчя, і у зв'язку з цим необхідна докорінна перебудова. Ця ідея спочатку здобула одностайну підтримку всієї КПРС. Невдачі в розв'язанні цієї проблеми призвели до розколу КПРС, порушення зв'язків КПРС із народом, а потім до розвалу всієї суспільно- економічної, соціальної та державної системи.

Борці за відродження збанкрутілого ладу часто нагадують трудящим, що за цього ладу Україна входила в десятку найбільш розвинених країн світу з виробництва окремих видів продукції, і це правда. Але умисно замовчується інший бік правди: те, що загалом за результатами гуманітарного розвитку (середня тривалість життя, середня тривалість навчання, виробництво валового внутрішнього продукту на душу населення) УРСР входила в п'яту десятку країн, тобто була на рівні країн, що розвиваються.

Наша планова соціалістична економіка порівняно з економікою розвинених капіталістичних країн була багатовитратною і марнотратною. Відомо, що брежнєвське керівництво ставило перед країною завдання «зробити економіку економною». Але це завдання залишилося невиконаним. Гірш від того — залишилося невиконаним сталінським і подальшим керівництвом завдання, поставлене В.Леніним: за 10-15 років подолати відставання Росії на 50-100 років від розвинених капіталістичних країн. За 70 років Радянської влади скоротити розрив не вдалося.

Не підтвердилася практикою характеристика в Конституції СРСР і документах КПРС державної власності як загальнонародної. Якби вона була загальнонародною, то народ не допустив би її масового розкрадання партійною, державною та господарською номенклатурами.

Не досяг радянський соціалізм і найвищої продуктивності суспільної праці, що, за програмою КПРС, мало відбутися до 1980 року, а у багатьох напрямках розвитку науково- технічного прогресу радянський соціалізм хронічно відставав. І це було однією з основних причин його краху. Це справедливо зазначає член ЦК КПУ Г.Крючков (див. «Голос України», 29 березня 1997р.). Це відставання дісталося в спадщину країнам СНД і служить однією з причин їхнього кризового стану.

Незрозуміло, навіщо відроджувати такий суспільний лад, навіщо обдурювати громадян, збивати їх з пантелику?

Питання третє. Через які причини зазнала краху радянська соціалістична система?

Українські комуно-соціалісти твердо стоять на апологетичних позиціях щодо цієї системи і не визнають об'єктивних причин її краху. Так, лідер КПУ П.Симоненко заявляє, що однією з головних причин тут послужила зрадницька політика М.Горбачова та його спільників, які входили до складу керівництва КПРС останніх років. Поразку КПРС і розвал СРСР він вважає тимчасовим, протиприродним, історичним зигзагом. Інших головних причин він не називає.

Чесніше і набагато далі йдуть колишній перший секретар ЦК КПУ С.Гуренко, член ЦК КПУ Г.Крючков, які вважають, що мова тут не тільки в Горбачові, а набагато складніша і називають такі негативи, як хронічне відставання від Заходу в розвитку науково- технічного прогресу, порушення принципів демократії в суспільстві й усередині КПРС, масовий відхід робітників від КПРС у 80-х — початку 90-х років тощо. Однак і ці визнання не відображають найважливіші об'єктивні причини краху системи.

У найбільш узагальненому вигляді їх можна було б виразити в тому, що світова соціалістична система з самого початку її виникнення і до кінця днів своїх перебувала в протиборстві з капіталістичною системою. Воно відбувалося у всіх сферах суспільного життя як у мирній, так і у військовій формах.

В.І.Ленін і його соратники передбачали такі взаємини двох систем. Однак виходили з помилкових висновків про історичне місце імперіалізму, загальної кризи капіталізму, а також теорії світової соціалістичної революції. Безпідставно стверджували, що капіталізм вже постарів, вичерпав свої історичні можливості, а нова соціалістична система буде більш прогресивною і життєздатною, володітиме вирішальними перевагами, чим забезпечить собі перемогу у світовому масштабі. Життя спростувало ці розрахунки, і за помилкові наукові прогнози довелося розплачуватися рясно пролитою кров'ю народами Росії, а також життями багатьох мільйонів людей.

Слабкість новоутвореної, а потім і утвердженої Радянської імперії і її соціалістичної системи в протиборстві з капіталістичною системою зумовлювалася багатьма несприятливими чинниками. Ось деякі з них:

— братовбивча громадянська війна, як наслідок озброєного захоплення влади більшовиками в листопаді 1917 року. Поглиблення господарської розрухи, спричиненої I Світовою війною. Голодомор 1921 — 1922 років;

— широке застосування радянською державою насильницьких, репресивних заходів щодо різних верств населення у зв'язку з соціалістичними перетвореннями й опозиційними настроями;

— голодомор 1932 — 1933 років;

— масові репресії стосовно «ворогів народу», у т. ч. й до військових кадрів. Ослаблення Збройних сил СРСР у передвоєнний період;

— колосальні втрати людських і матеріальних ресурсів під час Великої Вітчизняної війни у зв'язку із злочинно допущеним сталінським керівництвом раптовим нападом на СРСР фашистської Німеччини. СРСР утратив людей під час війни більше, ніж всі інші її учасники з обох сторін;

— насильницькі депортації в необжиті райони СРСР братських народів Криму, Автономної Республіки німців Поволжя, Калмицької АРСР, Чечено- Інгуської АРСР, значної частини населення Західної України й Західної Білорусі та ін.;

— голодомор 1946 — 1947 років;

— керівництво КПРС вело активну зовнішню політику, спрямовану на розширення і зміцнення світової соціалістичної системи. Ця політика нерозривно була пов'язана з матеріальною підтримкою з боку СРСР комуністичних партій багатьох країн, а також із гонкою озброєнь. Для СРСР вона була більш обтяжливою, ніж для країн НАТО. На військові потреби народи СРСР віддавали до 40% валової продукції, а народи країн НАТО — 3 — 6%;

— за період із 1917р. по 1987р. у Радянській наддержаві було знищено більше людей, ніж у будь-якій іншій державі світу.

Названі, а також багато інших несприятливих чинників, пов'язані із діяльністю РКП- ВКПб-КПРС, не могли не позначитися на життєздатності Радянської і світової соціалістичної систем, на процесі їхнього економічного й культурного будівництва. Успіхи в одних галузях їхнiх господарств поєднувалися з відставанням і топтанням на місці в інших;

— у 70 — 80 роки країни світової соціалістичної системи опинилися в смузі всебічної кризи. Вихід із неї в КНР, Чехії, Польщі, Угорщині та інших колишніх соцкраїнах було здійснено на шляхах ринкових реформ. КПРС виявилася нездатною успішно здійснити ці реформи, розпочаті горбачовським керівництвом як у центрі, так і на місцях. Це й було поштовхом для розвалу КПРС і СРСР. Ці роки ознаменувалися в СРСР провалом Програми КПРС зі створення матеріально-технічної бази комунізму і перетворення соціалістичних суспільних відносин у комуністичні.

З аналізу наведених, а також інших загальновідомих чинників випливає, що борці за відродження СРСР умисно фальсифікують питання про причини його розвалу.

Головну провину за це приписують М.Горбачову та його спільникам, дійсна провина яких полягає абсолютно в іншому, а саме в тому, що вони намагалися оновити нежиттєздатну систему замість її корінного реформування. Звідси ж випливає, що провина за створення такої системи лежить на тих, за чиїми науковими задумами вона створювалася і хто практично керував цим.

Звідси ж випливає, що боротьба за відродження цієї системи є антинародною і злочинною.