Футбол — неформальна національна ідея?
У чому ж полягає феномен футболу? Чому з усіх численних спортивних ігор саме футбол найпопулярніший і саме навколо нього розгораються неабиякі пристрасті? Швидше за все, напевно, тому, що футбол — гра найдемократичніша, доступна і багатим, і бідним. Досить умовно визначити ворота, придбати м’яча, знайти будь-який пустир — й умови для гри створено. Ні дорогого спорядження, ні особливих підготовчих робіт щодо упорядковування стадіону, ні жорстких погодних умов для гри не потрібно. Практично кожна людина хоч раз у житті грала в футбол (навіть жінки). А тому й старий, і малий вважають, що, по-перше, уміють грати в футбол, по-друге, безумовно, можуть оцінити, як грають інші. Ну й, звичайно, всі можуть професійно «боліти» за свої команди. До того ж футбол, як ніяка інша гра, збирає найбільшу кількість болільників. Тобто одночасно практично стихійно збираються люди, об’єднані одним бажанням — виграшем своєї команди. І це бажання — каталізатор почуття патріотизму, що обов’язково виникає в тій частині, яку в даний момент представляє власна (так би мовити, за яку боліють) команда. Якщо це команда курсу — означає противник — команда іншого курсу, якщо клубу — команда іншого клубу тощо. Ну а якщо це збірна, то все. Більших патріотів, ніж на стадіонах або біля телевізорів, цієї миті не знайти. Всіх об’єднує «одна, але полум’яна пристрасть» — виграш!
Поки провідні ідеологи, політологи, державні діячі гарячково метушаться в пошуках прийнятної загальнонаціональної ідеї для України, ідея ця раптом виявляється у найнесподіванішому місці. На футбольному полі. Саме на футбольному полі національний жовто-блакитний набуває значущості СИМВОЛУ нації. А якщо матч проходить ще й десь за кордоном, це колірне поєднання — знак Батьківщини, могутня підтримка в боротьбі. Так що цілком можна стверджувати, що футбол — це неформальна національна ідея.
Не тільки України. Пристрасті «за футболом» стрясають практично всі країни світу. Кожний чемпіонат світу — це демонстрація патріотизму.
Провідні футболісти — національні герої, обожнювані діти своєї нації. Хоча багато хто з них при цьому швидше космополіти, ніж патріоти. Менш за все керуючись патріотичними почуттями, вони міняють клуби, міста, країни, аж до зміни громадянства, якщо в тому є потреба. З різних міркувань — чи комерційних, чи побутових, чи сімейних, умов роботи.
Безумовно, майбутній матч має принципове значення. Крім того, що він є значною мірою визначальним відбірковим матчем на участь збірної України в Чемпіонаті Європи 2000 року, він ще дуже важливий і в моральному аспекті. Як акт ствердження нашої національної гідності. І навіть — нашої незалежності. Історично склалися відносини суперництва між клубами «Спартак» (Москва) й «Динамо» (Київ). Кожна з цих команд підтримувалася могутньою армадою своїх фанів. Будь-яка їхня зустріч завжди викликала підвищений емоційний інтерес. Особливої ж гостроти це суперництво набуло за нових умов, коли команди опинилися в різних державах. Фани «Спартака» й «Динамо» виявилися організуючою силою болільників збірної Росії й збірної України відповідно.
Дуже хочеться сподіватися, що спортивна боротьба не трансформується в боротьбу рукопашну. Незважаючи на те, що болільники вже «розігріті» й підготовлені відповідним чином задовго до матчу, все ж є надія, що болільникам обох команд вистачить витримки й цивілізованості, щоб майбутній матч запам’ятався передусім красивою грою, а не зіткненнями «москалів» і «хохлів».
І, звичайно ж, дуже хочеться перемоги нашій команді!
