Генеральська рокіровка як прелюдія кадрових змін за межами армії?
Офіційне тлумачення генеральської рокіровки полягає в тому, що на сучасному стані становлення війська, коли теоретичні напрацювання час уже переводити в практичну площину, є нагальна потреба «призначення на ключові посади в Збройних силах воєначальників, які мають значний практичний досвід їх розбудови». Про це наголошується в заяві оборонного відомства з цього приводу. Додамо, що в цьому випадкові офіційна позиція майже збігається з реальністю. Генерал-полковники Володимир Шкідченко з Одеси та Петро Шуляк зі Львова, які скоро з’являться у Києві й обіймуть посади начальника Генштабу й командувача Сухопутними військами, вважаються більш сильними фігурами, ніж їх попередники, котрі були на цих же посадах.
Цікаво, що принаймні у випадкові з колишнім головою Генштабу Затинайком, розвиток подій виглядає нестандартно. Річ у тім, що схожі своїм стрімким сходженням на військовий Олімп всупереч традиційним правилам — сходити на верхівку кар’єри щабель за щаблем — два Олександри Івановичі (Кузьмук і Затинайко) утворили взаємокорисний тандем. Коли хвилями накочувалися чутки, що колишньому командувачеві армійського корпусу бракує досвіду роботи на посаді начальника Генштабу (НГШ), проте не бракує військової прямолінійності в словах та вчинках, що скоро все зміниться, міністр привселюдно ставав на захист свого першого заступника. Щонайменше на двох зустрічах із журналістами — в грудні 97-го й трохи пізніше Кузьмук говорив про те, що в них з Затинайком повне взаєморозуміння й підтримка.
Сам же Кузьмук виграшно виділявся на тлі НГШ й був впевнений: протистояння на зразок «МО проти ГШ» не загрожує. І зруйнувати такий симбіоз він міг лише під тиском зовнішніх обставин або з огляду на далекоглядні перспективи. Наприклад, якщо припустити, що на Олександра Кузьмука вже зроблено ставки, що є значно більшими в порівнянні з його нинішніми повноваженнями. Такою перспективою може бути призначення його секретарем РНБО (про що подейкують). Якщо притримуватись цієї гіпотези, призначення сильних регіоналів на керівні військові посади виглядає логічним кроком — підготувати грунт для того, аби після «підвищення» Кузьмука створити в керівництві силової структури баланс, аби вона могла якось втриматись на тлі економічних і політичних випробувань без досить енергійного міністра. Прихід у столицю двох чи не однаково могутніх і досвідчених генерал-полковників з регіонів якраз і виглядає таким кроком. Слідом за ними, зрозуміло, підтягнуться пізніше й «групи підтримки». Можна очікувати, що між «одеситами» та «львів’янами» почнеться непомітна тяганина за здобуття найбільшого впливу. Це, втім, є звичною апаратною річчю, що водночас слугує додатковим чинником стабільності. При збереженні на своїх посадах Затинайка в Генштабі чи Собкова в Сухопутних військах схема такою ідеальною, і головне — надійною, не виглядає.
...Звісно, це лише версія, мета якої зібрати докупи те, що з офіційних пояснень купи не тримається. Окрім змін у МО та ГШ версія має ще й інший грунт — постійні чутки про заміну нинішнього секретаря РНБО Володимира Горбуліна. Так чи інакше, є досить багато опосердкованих свідоцтв охолодження стосунків між Горбуліним та Президентом. Окрім того, є досвід поведінки Леоніда Кучми й банальні передвиборні розрахунки, в яких «оновлення» президентської команди перед виборами виглядає досить логічним. Сама ж потенційна «жертва», коментуючи зміни в армії, сказала про доцільність не дуже тривалого перебування генералів на тих чи інших посадах, позаяк такий підхід «дозволяє військовим вдосконалювати себе й приносити державі користь». Напевно, це узагальнення не обмежується лише посадами генштабістів. Тим більше що Володимир Павлович згадав про те, що в країнах, що вважають себе демократичними, армії мають цивільного міністра оборони. Отже, може це треба трактувати як попередження на шляху реалізації амбіційних планів військових керівників?
№189 03.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
