Георгій КРЮЧКОВ: «Особливої різниці між режимами Кучми і Ющенка я не бачу»
Прізвища Георгія Крючкова на цих виборах у списках Компартії не було. Каже, що колеги «списали» його ще два роки тому. Але, не дивлячись на те, що на лацкані піджака у нього не буде депутатського значка, сходити з політичного поля він не збирається.
КОМУНІСТІВ ОБІКРАЛИ
— Багатьом депутатам важко змиритися з тим, що принаймні на п’ять найближчих років їм не бути у стінах головної будівлі на Грушевського. Як звикає до позапарламентського статусу Георгій Крючков?
— Так, дійсно, багато хто з депутатів переживає через те, що не потрапив до ВР. У мене ситуація інша. Ходили чутки про те, що мене виключили з партії рішенням пленуму. Це не так. Справа в тому, що мене до передвиборчого списку і не включали. Це не моя ініціатива. Але мене таке рішення влаштовує. Мені через півроку виповниться 77 років, потрібно, як кажуть, і честь знати. Я зробив у своєму житті багато і результатами своєї праці задоволений.
— Як гадаєте, чому комуністи на цих виборах отримали такий, м’яко кажучи, несолідний результат?
— Не торкаючись фальсифікацій при підрахунку голосів, інших порушень, яких було дуже багато, тут є кілька зрізів. Перше — під час президентських виборів було зіткнення двох потужних сил — «Нашої України» і Партії регіонів, а на нещодавно минулих парламентських виборах до них додалася іще одна — БЮТ. Вони, як бізони, витоптували все, що було в них під ногами. Решті політичних партій об’єктивно дуже важко було пробитися. І друге — час, нові умови вимагають інших підходів. Я не був на останньому пленумі КПУ (перебував у цей день у Санкт-Петербурзі), тому не знаю, яка оцінка була дана результату партії на виборах. Але, на мій погляд, потрібно зробити глибокий аналіз того, що сталося. Багато гасел у комуністів просто вкрали. Соціальний блок їхньої програми, позицію у зовнішньополітичних питаннях, стосовно НАТО, ЄЕП, мовних проблем безцеремонно використали інші сили. А коли комуністи вийшли з гаслом : «Голосуй за комуністів — це круто!», то я не думаю що це було шедевром... Народ одна лише критика не влаштовує, хоч якою справедливою вона була б. Люди хочуть знати: а що ви ще вмієте, окрім критики?
— На наступних виборах у комуністів є шанс покращити показники?
— Якщо партія зробить висновки — ґрунтовно займеться злободенними теоретичними питаннями, уточненням своєї програми, вирішить кадрові питання, значно активізує роботу в масах, — вона зміцнить свої позиції і в суспільстві, і в парламенті, навіть якщо буде підвищений прохідний бар’єр.
— В КПУ є молода кров, люди, які здатні змінити ідеологію партії, лідера, врешті решт?
— Люди є, а вирішення кадрових питань — то справа партії. Я вважаю Симоненка сильним політиком, який не поступається ні Морозу, ні іншим відомим діячам. Інша річ, що ви, журналісти, створили його образ непривабливим. Ви його не сприймаєте, я ж бачу...
— А яку роль будуть грати комуністи у новообраній Верховній Раді?
— Роль системної, послідовної опозиції до нинішньої влади.
— Як голова Тимчасової спеціальної депутатської комісії з питань моніторингу виборчого законодавства, яку оцінку Ви даєте недавнім парламентським виборам?
— Оцінити однозначно вибори-2006 неможливо. Вони суттєво відрізнялися від недавніх президентських. Не було так званих «каруселей», коли людей садили в автобуси і возили на виборчі дільниці для багаторазового голосування. В цьому плані нинішні вибори пройшли нормально. До речі, я щойно повернувся із Санкт-Петербурга, де мав нагоду ознайомитися з висновками російських спостерігачів. Так от, вони практично нічим не відрізняються від висновків західних споглядачів. Але порушень виборчого закону було дуже багато.
Десятки і сотні тисяч людей не змогли проголосувати. І те, що Президент відмовився підписати зміни до виборчого закону, які прийняла ВР (про можливість у день виборів за рішенням суду взяти участь у голосуванні), вважаю досить серйозною помилкою. Упевнений, що охочих доводити в день виборів своє право голосувати в суді, набралося б по всій країні не більше десяти- двадцяти осіб. Але якби Президент підписав цей закон, він би підкреслив свою повагу до Конституції, яка не обмежує у часі судовий розгляд питань. Неорганізованість при складанні списків, велика кількість людей, які мали голосувати на одній дільниці, — все це призвело до великих черг і, як наслідок, багато виборців не реалізували своє конституційне право. Та найголовніше те, що мали місце масові фальсифікації результатів... Восторжествував принцип: «Важливо не те, як голосують, а як лічать голоси». В Одеській області до останнього часу не підбито підсумки голосування, на багатьох дільницях і округах доводиться знову перераховувати бюлетені, через що не може відбутися перша сесія облради. Відомо й те, скільки порушень було допущено в Автономній Республіці Крим... На жаль, все це не дістало належної оцінки. Відверто кажучи, я дивуюся із рішення Адміністративного суду, який мав всі можливості дати належну оцінку масовим порушенням виборчого закону. Я не можу погодитися з тим, що це були перші «вільні, демократичні» вибори. Перші і справді демократичні були вибори першого складу ВР. А потім пішло-поїхало: адміністративний ресурс, величезні гроші...
— А які суспільні настрої, на ваш погляд, засвідчили результати виборів?
— Передусім, вони засвідчили, що наші люди знову наступили на ті ж самі граблі. Був сплеск протесту, сподівання під час «помаранчевих» подій, і потім за півроку все це розвіялось, люди зневірились. І те, що навіть 14% не набрала «Наша Україна», є ще одним свідченням глибокого розчарування в суспільстві.
— То виходить, що наступили все-таки на інші граблі?
— Я маю на увазі, що «помаранчеві» навіть при такому результаті зберегли владу і в центрі, і на місцях. Була розіграна цікава комбінація: Юлія Тимошенко виступила як опонент Ющенку, «єдина хранительниця ідеалів Майдану», і багато людей їй повірили.
«ЮЩЕНКО НЕ БУДЕ ПРЕЗИДЕНТОМ ДВІЧІ»
— Ви кажете про розчарування людей, котрі стояли на Майдані. Гадаєте, цього розчарування можна було уникнути? І хто власне винен у тому, що люди зневірилися?
— Найголовніший промах — кадровий. Потрібно було віддати перевагу професіоналізму, а не призначати на високі державні посади «друзів» тільки тому, що вони стояли поруч із Ющенком на Майдані.
Окрім того, якщо ви вже так багато наобіцяли людям, то будьте ласкаві, хоч частину своїх обіцянок виконайте. Візьмемо корупцію. Назвіть мені хоча б одну резонансну «корупційну» справу, яка завершилася вердиктом суду.
— Хто в цьому винен?
— Один із них — міністр Луценко. Це феномен... Йому все зрозуміло, все відомо. «Прийшов, побачив, переміг». Пам’ятаєте, він одразу після призначення на посаду сказав: «Я знаю, хто, як і коли отруїв Ющенка». Так де вони — замовники, виконавці? Це ж стосується і боротьби з корупцією...
Ще один прорахунок, який також дав суттєву тріщину у народних симпатіях, це те, що команді Ющенка , попри гучні гасла, так і не вдалося відділити владу від бізнесу. Ті ж «круті» хлопці, тільки з іншої пісочниці, прийшли до корита — ось і все. І «чисті руки», й інші, на кшталт цієї, обіцянки «помаранчевих» виявилися нічим іншим, як мильними бульбашками.
Загалом же, відповідальність за зневіру і розчарування людей — на Президентові. Чи в нього характеру немає, чи розуміння. Якщо ти бачиш, що у тебе не виходить, — дай змогу іншим показати себе. Можеш — то будь ласкавий, працюй.
— Ви не вперше гостро критикуєте Президента. Наприкінці минулого року в одному з інтерв’ю ви заявили: «Що стосується другого терміну президентства Ющенка, то, дай Боже, щоб він один добув»... Чим обґрунтовуєте досить жорстку оцінку?
— Тією бездарною кадровою політикою, яку він проводить, і роздачею «хлібних» місць у центрі та регіонах своїм «друзям» і потуранням їх нахабству! Не буде В.Ющенка двічі президентом. Я, можливо, не доживу до наступних президентських виборів, але ви, як прийде час, згадаєте.
— Роки, коли при владі був Леонід Кучма, називають режимом. Чи буде, на ваш погляд, час президентства Ющенка також називатися режимом?
— Думаю, буде.
— У такому разі, в чому відмінність і схожість цих двох режимів?
— Особливої різниці не бачу, якщо не рахувати катастрофічного зниження професійності в управлінській діяльності при Ющенкові як на місцях, так і в центральних виконавчих органах влади. Можливо, вільніше почувають себе журналісти, звичайно, в тих межах, в яких їм дозволяють хазяї засобів масової інформації. Але особливо непокоїть те, як вирішуються важливі державні проблеми.
— Що ви маєте на увазі?
— Наведу один приклад. Міністр Луценко спільно з міністром Головатим і деякими чиновниками у Секретаріаті Президента наполягають на тому, щоб підпорядкувати Державну прикордонну службу Міністерству внутрішніх справ. Йдеться про службу, яка є чи не єдиною силовою структурою, що завдає найменше клопоту державі.
— Чому це робиться?
— Ви знаєте анекдот, в якому говориться про те, що мовляв, «мені нічого не треба, тільки дайте метр кордону»...
— А власне, хто має вирішувати, кому потрібно підпорядковувати Державну прикордонну службу?
— Закон, і тільки закон. Між тим, наскільки мені відомо, вже підготовлений проект Указу Президента про перепідпорядкування Державної прикордонної служби МВС. Правда, в ньому є доручення підготувати пропозиції про внесення змін до чинного закону про згадану службу. Але ж повинно бути навпаки: спочатку прийняти Закон, а на його основі має видаватися президентський Указ, прийматися урядові рішення. Як голова парламентського Комітету, я раніше з Кучмою воював за те, щоб подібного роду питання регулювалися в межах конституційного поля, а тепер доводиться з новим Президентом воювати.
Ситуація з Прикордонною службою свідчить про те, що в когось з високого рангу чиновників є інтереси. Не державні! І Президент, який тримає біля себе людей, що керуються не державними інтересами, — це не Президент.
З КИМ І З ЧИМ ІТИ ДО НАТО?
— Ваша оцінка рішення ВР щодо зняття депутатської недоторканості з депутатів місцевих рад?
— Скасування недоторканності з депутатів місцевих рад відповідає вимогам Основного Закону держави. Адже Конституція передбачає недоторканість лише для Президента, депутатів ВР і суддів. І я, і мої колеги, комуністи, голосували за зняття недоторканності.
— Вважаєте, зняття недоторканості з депутатів на місцях викличе хвилю гучних справ?
— Поживемо-побачимо. Луценко зараз аж тремтить від задоволення, погрожуючи арештами. Але я гадаю, що нічого особливого не станеться, все, як і завжди, залишиться на рівні балачок.
— А чи не варто народним депутатам і щодо себе прийняти таке ж рішення?
— Недоторканість для парламентарів є в усьому світі — але яка? Коли порушити кримінальну справу відносно парламентаря неможливо без згоди ВР, це, пробачте, — перебір. Єдине, що, на мій погляд, має вирішувати ВР, це — давати чи ні дозвіл на арешт депутата. Адже його обрали, йому довірилися виборці. Однак кримінал він і для депутата кримінал, тому справа має порушуватись і розслідуватися без згоди ВР. Але для цього потрібно змінити Конституцію. І я, до речі, на цьому стою.
— Ви вісім років очолювали Комітет ВР з питань національної безпеки і оборони. Як ви оцінюєте курс влади на вступ до НАТО?
— Що мене непокоїть? Ми бачимо, що переважна більшість нашого народу не сприймає цієї ідеї. То чому членство в НАТО нав’язується майже насильно? Можна погодитися з тим, що люди недостатньо інформовані, як і з тим, що слід, як пропонує Президент, винести це питання на всеукраїнський референдум, попередньо розказавши людям усе про НАТО, сказавши їм правду, всю правду, а не те, що міститься в «темниках» МЗС. Але звідки таке настирне прагнення якнайшвидше туди потрапити? Міністр Гриценко навіть заявляє, що вже цього року українські Збройні сили будуть готові до вступу в НАТО. З чим? У нашої армії зброя третього—четвертого покоління, в них — п’ятого, шостого і навіть сьомого. То з чим йдемо ми? У нас солдат, той, що на строковій службі, одержує десять доларів на місяць, а в німецькому бундесвері — 222 євро, а коли він відслужить 9 місяців — 279 євро. У поляків контрактнику платять 800 доларів, у нас ще недавно було 80.
НАТО потрібна наша територія, як «підчерев’я» Росії, яку їм потрібно вивести з гри. Бо головне протистояння невдовзі буде між США і Китаєм. Друге, що їм потрібно, — наша військово-транспортна авіація. Чому німці платять за те, що літають над нами в Афганістан, а американці — ні? І третє — їм потрібні наші миротворці. Сьогодні керівник МЗС заявив, що ми готові наших хлопців направити в Афганістан. Як можна таке казати? У нашому суспільстві ще не подоланий і довго не буде подоланий «афганський синдром». Ще не загоїлись рани в афганців, а керівник зовнішньополітичного відомства вже готовий кинути туди ж у вогонь наших людей. Я вже не кажу, що на такі рішення потрібна згода парламенту. Той же Тарасюк, перебуваючи в Баку, пропонував направити наших миротворців і в Нагірний Карабах, на що спікер азербайджанського парламенту ввічливо, але твердо сказав: «Наші проблеми ми будемо вирішувати самі». Таких людей, як Тарасюк, на мою думку, не можна допускати на поріг МЗС.
— То як далі Україна буде визначатися зі своїм безпековим статусом? Майбутній парламент — він у більшості пронатовський чи навпаки?
— Ви знаєте, я перечитав передвиборчі програми всіх 45 партій і блоків, і саме в цьому питанні побачив розбіжності між тим, що говорять політики, і тим, що власне задекларовано у їхніх програмах. Лише одна політична сила відверто заявила, що виступає за вступ України до НАТО. Це — блок Костенка-Плюща. Усі інші або обійшли цю тему мовчанкою, або заявили, що виступають проти, або висловились про необхідність проведення референдуму.
До речі: у всім відомій програмі Віктора Ющенка «Десять кроків назустріч людям», на якій власне була побудована програма НСНУ, і згадки не має про НАТО. Вони обійшли це! Бо знали, що це відштовхне їх виборців. Ось цей популізм, демагогія, намагання, вибачте, передерти програму у лівих (це в нас), на жаль, поширене явище.
— Що ви вважаєте своїм досягненням за час роботи керівником комітету?
— Удалося втілити в життя кілька серйозних речей. Перше: коли міністром оборони був Євген Марчук, ми ініціювали, спільно відпрацювали і провели через парламент закон «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі Збройних сил у зв’язку з їх реформуванням». І цим удалося попередити соціальний вибух серед військових. Адже тоді за один рік звільнялося з армії 80 тисяч людей. Друге — це усунення несправедливості в пенсійному забезпеченні військових залежно від часу звільнення. Бо до останнього часу той, хто пішов з армії на початку 1990-х років, навіть генерали і полковники, одержували меншу пенсію, ніж зараз прапорщик. А з цього року ця диспропорція повністю усунута. Третє — це суттєве збільшення в поточному році видатків бюджету на потреби оборони, чим, по суті, вперше створено фінансову базу задля того, щоб ґрунтовно зайнятися переоснащенням вітчизняних Збройних сил.
За вісім років було зроблено багато, і головне, що робота комітету тривала без загострень і конфліктів, хоча в Комітеті були представники різних, навіть полярних політичних сил.
Підсумком нашої законотворчої роботи стало видання Збірника законодавчих актів з питань національної безпеки і оборони «Правові основи військового будівництва та військово-цивільних відносин» (більше 800 сторінок). Він уже вийшов українською і російською мовами, зараз готується до видання англійською.
«ЛОГІЧНОЮ БУЛА Б «ВЕЛИКА» КОАЛІЦІЯ»
— Чим вам запам’яталася Верховна Рада четвертого скликання?
— Передусім тим, що Україна з президентсько-парламентської, завдяки зусиллям ВР, перетворилася на парламентсько-президентську державу.
— Як ви оцінюєте професіоналізм новообраних парламентарів?
— Ну, якщо в ВР потрапляють водії та охоронці олігархів, то про що може йти мова? Мене, після того, як я прочитав список депутатів, вразив масовий похід в Раду мільйонерів і мільярдерів. Це не може не викликати занепокоєння.
— Закони потрібні та якісні будуть готуватися?
— Напевне, будуть. Адже ці люди можуть купити кого завгодно. От їм професіонали і підготують проекти потрібних законів.
— Останній день роботи парламенту четвертого скликання чим запам’ятався?
— Я не був на засіданні 26 квітня — був у відрядженні. Але, як мені розповіли колеги, таких бездарних слухань, як по Чорнобилю, що проводилися у цей день, — ще не було.
— А як ви оцінюєте те, що Президент не прийшов попрощатися з депутатами, заявивши попередньо, що прийде на останнє засідання ВР лише в тому випадку, якщо парламентарі розглянуть питання присяги суддів КС?
— Така заява не робить честі главі держави. Президент повинен бути присутнім і на першому, і на останньому засіданні парламенту у будь- якому випадку, підкреслюю — повинен. До речі, з неповаги до законодавчого органу все і розпочинається. У Ющенка, як, між іншим, і у його попередника, якась органічна неповага до ВР. Так само відносно Президента поводять себе і парламентарі. Останнім часом було особливо помітно, що парламент працював на антиющенківській хвилі. Ось це і є відповідь депутатів.
— Коаліційна тема вже стала притчею во язицех, але, тим не менше, який ваш прогноз щодо майбутньої більшості у парламенті?
— Тут можна досить довго розмірковувати. Але в умовах, що склалися, логічною була б «велика», тобто синьо- помаранчева коаліція. По- перше, враховуючи регіональний поділ симпатій, це сприяло б якоюсь мірою подоланню розколу у суспільстві, по-друге, такий альянс був би більш стабільним. Не виключено, що парламентська коаліція у ВР буде представлена саме в такому форматі. Але багато залежатиме від того, чи втримаються «регіони» на декларованій ними позиції щодо НАТО, ЄЕП, інших принципових питань.
— А як же Тимошенко?
— Юлія Володимирівна в такому випадку не дасть нікому спокою. Вона буде наганяти хмари, роздувати скандали, врешті-решт звинуватить Ющенка у «зраді ідеалів Майдану», і робитиме все, щоб це закінчилося достроковими виборами, а вона в’їхала на білому коні переможця.
— До речі, як вважаєте, крісло прем’єра для Тимошенко — ідея «фікс» чи це її щире переконання, що лише на цій посаді й лише вона може змінити ситуацію в країні на краще?
— Достеменну відповідь на це питання знає лише вона, але ось так нахабно рватися до влади і говорити: «Тільки я можу бути прем’єром», це — перебір. Я вважаю, що в таких питаннях мають бути межі, і для амбіцій теж.
— А кого ви у сьогоднішній ситуації бачите прем’єром?
— Особисто мені імпонує Азаров. Це людина врівноважена, з величезним досвідом.
— Чим плануєте зайнятися найближчим часом?
— Звісно, сидіти склавши руки не збираюся, сили ще є. Маю намір зайнятися улюбленою справою — публіцистикою. Я за три роки видав чотири книжки, а найближчими днями вийде п’ята. Серед них варто відзначити книгу «Трудные уроки» — це роздуми над прожитим життям, над долею партії і Вітчизни. Крім того, завершую роботу над книгою, яку мені замовили, вона буде називатися: «Незалежна Україна і проблеми її національної безпеки». Є також пропозиції зайнятися дослідженням політичних ситуацій в Україні. У мене є час подумати.
Перш за все, хочу відіспатися і багато читати. А в серпні виповниться 50 років з того часу, як я в партії. Це буде нагода осмислити, чому наша партія, яка мала такі перемоги та історичні здобутки, потерпіла серйозну поразку.
