Гіркий хліб репресій

Розпочну з одного невідомого дотепер епізода. У лютому 1932 року Королівський віце-консул Італії в Харкові Серджо Граденіго передав Послу Італії в Москві Б.Аттоліко шматочок хліба. Того, що ним тоді харчувались у Харкові. У своєму черговому посланні до Риму посол у зв’язку з цим написав: «Важко собі уявити, що якість продукту, такого важливого для режиму харчування, якого дотримуються тепер в СРСР, була б такою поганою, як видно з цього шматочка хліба…»

Минули десятиліття. У архіві Міністерства закордонних справ Італії зусиллями мого колеги і приятеля, професора Неапольського університету Андреа Граціозі були розшукані документи італійських дипломатів, які працювали в СРСР і УССР в 1932—1933 роках. Знайшовся і шматочок хліба тієї голодної епохи. Проте це був не український шматочок, а сибірський, російський.

Якість того хліба, проаналізована в МЗС Італії, виявилась жахливою. Напевно, не кращим був і тодішній український хліб, але він чомусь зник з архіву.

Дле мене це — символічне зникнення. Коли в горбачовську «перестройку» почали згадувати про голод початку 30 х років,йшлося про Поволжя, Сибір, Казахстан, а те, що сталося в Україні, поставало одним із ординарних епізодів сталінської соціальної інженерії. Інфернальний за наслідками Голодомор в Україні ніби опинився в тіні трагедій інших народів.

Та життя взяло своє. За останні роки відбулися насправді якісні зміни у осмисленні того катаклізму в Україні початку 30-х. Нові знання дозволили дезавуювати твердження про відсутність специфіки у діях влади у тому або іншому регіоні колишнього СРСР у 1932— 1933 роках, змусили навіть вельми стриманих російських і проросійськи налаштованих західних дослідників визнати: Україна понесла найбільші втрати.

Розумінню цього сприяє й науково-документальне видання «Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932—1933 років в Україні в документах ГПУ НКВД»,щойно презентоване Службою безпеки України. Матеріали цієї книжки багато що пояснюють, але не ставлять крапки у дослідженнях Голодомору. Вони примушують думати, стимулюють подальші дискусії та дослідження.

Інструменталізація голоду, його різноманітні за формами, але універсальні за фатальним результатом каральні практики, підтверджують, що це був геноцид. Проте це ще й була частина значно ширшої, загальної репресивної стратегії. Невипадково започатковані в Україні під час Голодомору потужні репресивні кампанії згодом органічно «вписалися» в єжовський «великий терор» (або «велику чистку») 1936—1938 років.

Уже це пояснює, чому таким важливим є дослідження цієї доби. Невдовзі у нас буде нагода прочитати солідне за обсягом і — сподіваюсь — за значенням науково-документальне видання, базоване на унікальних документах Галузевого державного архіву СБУ. Друковані вперше, вони показують ставлення «маленького Марата», як називав Сталін шефа НКВД СРСР Миколу Єжова, до України, розкривають технологію терору, сприяють демонтажу необґрунтованих стереотипів.

Всупереч ним цей терор не був результатом виведення органів держбезпеки з-під партійного контролю. Навпаки, всі резонансні репресивні ініціативи здійснювались з санкції партійного керівництва.

Цей терор торкнувся не лише партійно-державних функціонерів, а практично всього населення, оскільки був скерований на знищення евентуальної «п’ятої колони».

Цей терор принципово не був «сліпим», а здійснювався адресно. Арешти та засудження осіб за різними обвинуваченнями відбувались на підставі обліку і попередньої розробки. У свою чергу, це сполучалося з місцевими каральними ініціативами, зокрема, в питаннях збільшення «лімітів» у період масових операцій.

Цей терор мав конкретних ініціаторів і виконавців, яких певним чином «стимулювали» до безжальних дій і які згодом у більшості будуть оголошені винуватцями того, що трапилось. У майбутній книзі ми почуємо не лише мову партійно- чекістськіх директив і наказів, а й голоси їх безпосередніх виконавців, які наприкінці 1938 року стали жертвами беріївської «відлиги».

Колись Сталін сказав: «У чекиста есть два пути — либо на повышение, либо в тюрьму». Так воно може бути й надалі, якщо спецслужби дадуть себе втягнути в гру і протистояння політиків. Це — ключовий урок минулого. Та є ще один.

Жертвами «єжовщини» за період з жовтня 1936-го по листопад 1938 року стали 1 мільйон 400 тисяч осіб, засуджених за так звані контрреволюційні злочини або померлих у ході слідства. Майже 700 тисяч осіб було розстріляно, а з засуджених чимало загинуло від голоду, хвороб, умов праці в таборах. Це також результат політиканства тодішньої спецслужби. Найстрашніша розплата за це.

Сподіваюсь, що реалізація нашого проекту сприятиме засвоєнню цього уроку історії.