Гра «втемну»

У ніч на вівторок окупована частина Луганщини була вимкнута від енергопостачання з вільної території України. На відміну від багатьох повідомлень у соціальних мережах про «блекаут», чорні дні «лугандонії» та «темну» для окупанта, майже одразу цей же окупант забезпечив більш-менш стабільне живлення підконтрольній йому території. Звичайно, допомогла багатолика РФ, яка де-факто і є цим окупантом, але водночас позиціонує себе як благодійник. Причому ОРДЛО готувалось до такого розвитку подій досить давно. Ще у вересні 2014 року, коли бойовики пошкодили трансформатор на Щастинській ТЕС, яка живить всю Луганську область, трапилась позаштатна ситуація зі зникненням світла на всій території Луганщини. Трансформатор поновили, але цей випадок став яскравим уроком залежності вільної і окупованої територій від конкретного об’єкта, який буквально прилеглий до лінії фронту. Взагалі не треба забувати складність інфраструктури в цьому промисловому регіоні, який був розрізаний по живому агресором. Ось тільки що зробила українська сторона для того, щоб забезпечити свою незалежність від уразливого Щастя?

Президент Центру глобалістики «Стратегії ХХІ» Михайло Гончар у коментарі «Дню» зазначив: «Враховуючи те, як пролягають лінії електропередач на території Донбасу, то, коли лінія фронту стабілізувалась, «Укренерго» стала опрацьовувати варіанти переорієнтації постачання електроенергії на Луганщині із ТЕС у Щасті на роботу в рамках об’єднаної енергосистеми України». Він також вважає, що «вимкнення ОРДЛО від енергопостачання для України нічим не загрожує. «Укренерго» виконало відповідний комплекс заходів, які і дозволили без проблем здійснити ці дії. На жаль, це було зроблено запізно. Вимикати ОРДЛО треба було одразу після Мінська-2. Інша справа, що ми розуміємо справжні мотиви вимкнення і те, чому це було зроблено так пізно. Причина цього полягає в природі олігархічно-клептократичного правлячого режиму, який орієнтується на інтереси олігархії, а не на національні».

Останній момент — а саме запізненість такого рішення — дійсно підозріла. Борг в 5,5 млрд грн накопичувався не один день. Причому левова частка цього боргу лежить на підприємствах групи ДТЕК, тобто підконтрольних Ренату Ахметову. З одним уточненням — підконтрольних до «націоналізації», а насправді «віджиму» їх бойовиками. Ці заходи бойовики здійснили після того, як розпочалась «блокада» окупованих територій, яка в свою чергу досі викликає багато запитань. Так чи інакше, можна зробити висновок, що про борг в 5,5 млрд згадали після того, як стався цей «віджим». З другого боку — що заважало офіційному Києву працювати із Ахметовим щодо погашення боргу протягом майже трьох років у самому Києві? Виходить, податки ці підприємства Україні платили, а за електроенергію чомусь ні. Дивна ситуація, тим більше враховуючи те, що сфера енергетики в українських умовах нечистих схем брудніша за сферу податків.

«Борг ДТЕК за енергопостачання владі був відомий давно, — говорить «Дню» народний депутат V, VI, VII скликань, а зараз голова ГО «Сила права» Андрій Сенченко. — Усі вони знали, що відбувається, і розподіляли ці несплачені гроші між собою. Тобто Ахметов ділився із верхівкою української влади. У ситуації, коли під тиском громадськості влада вимушена була оголосити блокаду ОРДЛО, то підприємства ДТЕК на окупованій території вже не можна було використовувати в схемі подвійної моралі. До того вони розповідали, що начебто платять в Україні податки, а насправді фінансували окуповану територію і таким чином допомагали РФ воювати проти України. Після того і Ахметову, і владі стала не цікава ця схема. І тільки тому вони пішли на припинення електропостачання».

Є, правда, ще одна версія щодо кроку припинення енергопостачання. У підсумку програшною стороною в цій історії опинився лише Рінат Ахметов, який після початку «блокади» почав зазнавати збитків, а згодом взагалі втратив низку підприємств. З усього видно, що донецький олігарх «прогудів» свої підприємства в той час, як мав своєчасно забезпечити оборону Донбасу ще влітку 2014-го. Принаймні він міг взяти приклад з олігарха із сусідньої області Ігоря Коломойського. Тепер війна дозволила іншим олігархам остаточно послабити донецький клан, починаючи з «блокади», відповідальність за яку з самого початку взяли на себе добровольці. Але чи виграє Україна?

«Існує дуже велика ймовірність того, що окупант поцілить в ТЕС міста Щастя, — ділиться думками із «Днем» радник голови луганської ВЦА Віталій Шведов. — До тих пір поки вони були залежні від нашої території, то це було своєрідним буфером для безпеки ТЕС Щастя. При цьому зараз окупована територія Луганщини отримує електроенергію з території РФ, хоч і не достатньої потужності — 160-180 Вт. Існує проблема біля Трьохізбенки. Магістральні мережі пролягають по стороні опор з боку окупанта, і якщо будуть пошкодження у них, то будуть проблеми і у нас. Окрім того, ми даємо фактично козир в руки окупанту, що дозволяє йому говорити про те, що Україна начебто відмовляється від своїх територій. Ще до того ми покроково блокували торговельні відносини вздовж лінії розмежування. Це підриває в тому числі територію, яка підконтрольна Україні, адже багато хто тут орієнтований на окупований Луганськ. Таким чином ми даємо можливість РФ заміщати українські товари в ОРДЛО, врешті-решт Кремль там навіть ввів рубль. Після визнання паспортів «ЛНР» і «ДНР» РФ ще більше створила умови інтеграції ОРДЛО в свою зону впливу. Зрештою, вимкненням енергопостачання ми власними руками створюємо там автономну від нас, але залежну від РФ територію. З одного боку, ми говоримо про інтеграцію, з другого — все робимо навпаки. Все це говорить про те, що у нас немає єдиної стратегії. Рішення, які приймають, ситуативного характеру. Між Луганською ВЦА, Міністерством з окупованих територій та урядом цілковита розбіжність — всі існують самі по собі. Навіть у Луганській ВЦА багато хто начебто працює з переселенцями тощо, але при цьому навіть не були на прилеглих до ОРДЛО територіях».

Фактично «рана», яку наніс Донбасу окупант, вже нашими зусиллями загрожує остаточною ампутацією частини українських територій. При абсолютно програшній з нашого боку інформаційній політиці окупант скористався і користується несистемними кроками української сторони, коли на початку року влада говорила про реінтеграцію Донбасу та навіть деокупацію в цьому році, а на практиці обрубує з ним останні ниточки, що з’єднують.

Виникає ще один проблемний аспект. І «блокування» вантажу (щоправда, без блокування «гуманітарки»), і вимкнення енергопостачання на окупованій території де-юре відбуваються у відносинах із територією, яка, виявляється, не є окупованою. Абсолютний абсурд, який, так чи інакше, має місце бути. За три роки війни не було прийнято ні закону про окуповані території, ні ґрунтовної, всебічної стратегії з деокупації. Але при цьому існують заяви, напівтаємні документи та очевидна непослідовність. Але чи дійсно влада непослідовна? Можливо, її послідовність має іншу, недержавницьку логіку? Принаймні в суспільстві таке питання назріло давно.

На запитання, чи не буде правових проблем в України у зв’язку з відключенням де-факто окупованих територій від енергопостачання, Андрій Сенченко відповів: «Я нагадаю, що існують міжнародні конвенції, які регулюють статус окупованих територій. Згідно з ними для того щоб можна було довести факт окупації країни в тому випадку, якщо окупант сам цього не визнає, треба довести низку ознак. Наприклад, зараз ОРДЛО є рубльовою зоною, наявність кураторів у псевдоорганів влади, наявність окупаційних військ і  інструкторів, підручники, які завозять із країни-окупанта. Факт окупації також багато разів визнано українськими судами. Таким чином необхідно визнати в законодавчому полі, що ОРДЛО є окупованою територією».

«Рішення про відключення від енергопостачання окупованої частини Луганщини вірне, але мотиви його прийняття абсурдні, — продовжує думку Андрій Сенченко. — Головний мотив — несплата за енергопостачання. Відчуття таке, що просто вимкнули енергопостачання якомусь підприємцю чи заводу. Наголошувати треба на тому, що ця територія окупована іншою країною. Згідно із Женевською Конвенцією, нагадаю, всі обв’язки життєзабезпечення лежать на країні-окупанту. В даному випадку — це РФ. Для деокупації в основі має лежати підвищення ціни окупації для країни-агресора. Аналогічна ситуація у нас була в Криму, коли ми вимикали подачу води по північнокримському каналу. Її вимикали не для того, щоб погіршити умови життя кримчан, а для того, щоб максимально підвищити ціну окупації для окупанта. Те ж саме щодо енергопостачання, яке вилилось для РФ у багатомільярдні збитки. Аналогічна ситуація із ОРДЛО. До жодної гуманітарної катастрофи це не призведе. Важливо зробити все, щоб умови для окупанта стали непосильними».

Безумовно, такий підхід є абсолютно логічним. Але чи дійсно він адекватний характеру нинішньої війни з агресором, який більш ніж триста років не полишає своїх злих намірів щодо України? Крім того, чи враховується при цьому особливість настроїв як на сході України, так і ставлення до Донбасу інших українців після фейкових «референдумів» та інших плодів російської пропаганди? Нагадаємо, що в 2010 році деякі експерти та навіть російські опозиціонери висловлювались про те, що Україна обіграла Путіна так званими Харківськими угодами. Мовляв, Київ здав в оренду Росії іржавий металобрухт за шаленою ціною в 40 млрд доларів. Що ж сталося насправді, всім відомо. Тож розмови про «непомірну ціну окупації», можливо, адекватні до адекватних держав. Кремль діє за власною азіатською логікою, де диктатори-мільярдери і «холопи» в лаптях століттями співіснують органічно. Як вони кажуть: «Хоч каміння з неба». Місцеві громадяни на окупованих територіях здебільше в цьому «камінні» будуть звинувачувати лише Київ, який досі не проявляє чіткої лінії щодо них. Нинішня війна починається не з окупації територій, а зі свідомості громадян.