Iловайський «котел»: 5 років по тому

Серпень 2014 року. Майже за тиждень до Дня Незалежності по центральному радіо транслюються офіційні зведення про те, як українська армія звільняє окупований Іловайськ. Тим часом ЗСУ стоїть на домінуючій висоті над Луганськом, але чомусь не просувається далі. Більше того, бійцям дається команда відступити. Під контролем ЗСУ на Луганщині залишається прифронтове Щастя і Станиця Луганська. Іловайськ Донецької області, який дійсно є одним із ключових залізничних вузлів (як і Дебальцеве), починають атакувати добровольчі батальйони під командуванням Генерального штабу і конкретних осіб. «1/3 Іловайська звільнено від бойовиків», — транслює радіо, яке можна було тоді почути на окупованій території, якщо у вас залишились заряджені батарейки. Через день: «Половина Іловайська звільнено!» — звітує голос диктора. Зрештою рівний голос по радіо повідомляє, що Іловайськ звільнений на дві треті. А потім...

Фоторепортаж

Потім трапилось найстрашніше. Виявилося, що Іловайськ став свого роду пасткою. Абсолютно укріплене місто з підтримкою російських військ (схоже, нас так і не навчив досвід того ж Зеленопілля, коли російські війська гатили «градами» по наших військових із території РФ) наче вичікувало на наших бійців. Потім були переговори тодішнього голови Генштабу Віктора Муженка з російським командуванням, яке запевнило, що дасть безпечний коридор для відступу українських військ. Слова росіяни не дотримали. Наших військових у ході відступу розстрілювали, наче на «сафарі», на вибір. А тим часом Україна святкувала День Незалежності. Хрещатиком їхала військова техніка, крокували військові, а кияни аплодували виступам перших осіб.

17 СЕРПНЯ В НАЦІОНАЛЬНОМУ МУЗЕЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ВІДКРИЛАСЬ ВИСТАВКА «БЛОКПОСТ ПАМ’ЯТІ. ІЛОВАЙСЬК. МУЖНІ СЕРЦЕМ», ПРИСВЯЧЕНА ПОДІЯМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ, ЯКІ ВІДБУЛИСЯ В РАЙОНІ МІСТА ІЛОВАЙСЬК ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ В СЕРПНІ-ВЕРЕСНІ 2014 Р.

ТРОХИ ПЕРЕДІСТОРІЇ...

Бої за Іловайськ прийнято називати «Іловайським котлом». 18 серпня українські військові, здебільшого добровольці, розпочали вхід до Іловайська. Ситуація начебто складалася на нашу користь, але, як і в інших випадках, до міста зайшла велика кількість регулярних російських військ. Це трапилось якраз 23—24 серпня. Українські Збройні сили опинилися в оточенні. Ситуація розгорталась трагічно. Виходу з неї не було, і 29 серпня Володимир Путін звернувся до так званих «сил ополчения» із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових. Насправді, як виявилося, це була лише інформаційна гра. Світ мав побачити виняткову «гуманність» Путіна. Насправді трапилось інше. Так само, як замість «ополчения» проти українських військ воювали російські кадрові військові, так само і коридор виявився полігоном для розстрілу на той час уже беззахисних солдатів.

24 серпня о 8.15 українські військові організованими колонами почали рух із Іловайська за попередньо домовленими з російською стороною маршрутами. Але... колони були розстріляні на марші!

Саме після Іловайської трагедії ЗСУ втратили ініціативу на сході України. Звільнення українських територій перейшло в оборону від ворога. Згодом ми отримали у вересні 2014-го «Мінськ-1», а пізніше, в лютому 2015-го — «Мінськ-2». Ключові світові гаранти нашої безпеки (США та Великобританія), які після відмови України від ядерної зброї, запевняли нас у тому, що жодна зброя не буде використовуватись проти нас і наші кордони ніхто не порушить, опинилися поза так званого Нормандського формату. Їхня участь обмежилася спільними навчаннями.

«Уроки Іловайська досить прості — треба докорінно змінювати вище керівництво, вищий склад Збройних сил, — говорить «Дню» екс-командир 5-ї роти батальйону «Дніпро-1» Володимир ШИЛОВ. — Це найголовніше, адже це люди, які мислять зовсім іншими критеріями й абсолютно не були готові до війни. Коли тоді я почув про те, що Муженко щодня читає звіти розвідки, то мушу сказати, що я хоч і працював у правоохоронних органах, але я розумію, що таке розвідка. Таким чином треба дійсно покращувати якість роботи розвідки. Планування, зв’язок і все інше. Адже саме недоліки в доступі до інформації та відповідного аналізу стають причинами невірних рішень керівництва і, відповідно, трагедій. Ганебним є те, що за трагедію в Іловайську ніхто не поніс відповідальності. Ті люди, яких професійно готували, морально виховували як захисників Батьківщини, свого обов’язку так і не виконали. Натомість під кулі й снаряди пішли здебільшого ті, хто до того не знав пороху, але щиро та свідомо бажав захистити свою Батьківщину. Того ж Назарова відправили на пенсію, хоча його потрібно позбавити і звань, і нагород. На жаль, суди й досі ухвалюють рішення на основі умов мирного часу. Але у нас фактично немає мирного часу. Взагалі, мені здається, це ще питання ментального ставлення до своєї країни і до своїх громадян. І це торкається не лише військових операцій, а й інформаційних моментів — від розвідки до пропаганди. Потрібно звільняти мізки. Хоча б на деокупованих територіях. А ми маємо протилежний досвід. І це теж урок».

У своєму інтерв’ю «Дню» в січні 2017 року тодішній голова Генштабу Віктор Муженко зауважив: «Коли ж говорити про Іловайськ, то Генеральний штаб здійснив детальний аналіз цих подій. Ці матеріали доступні кожному, хто насправді бажає розібратися в причинах тієї трагедії. Час все розставить на свої місця».

«ПОТРІБНЕ ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИННІ ДІЇ ТА БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ»

«Ті люди, які брали участь в операції зі звільнення Іловайська, гідні великої пошани, — у свою чергу, коментує «Дню» голова ГО «Сила права» Андрій СЕНЧЕНКО. — Ми повинні говорити про Іловайську трагедію, і вона не має описуватися лише тим фрагментом, коли відбувся прорив із Іловайського котла. Це цілий ланцюг подій, який тривав понад місяць. Саме так ці події розслідувалися нашою комісією та Генпрокуратурою, а вже потім на поталу політичним інтересам стали маніпулювати цифрами, датами і намагалися все звузити до того, що сталося під час прориву із «котла». Влада завжди має діяти відповідно до закону, де все прописано. Якби влада так робила із самого початку російської агресії, то безумовно, цієї трагедії можна було б уникнути. Друге. Потрібне покарання за злочинні дії і злочинну бездіяльність. На мою думку, відповідальність має понести тогочасне політичне керівництво країни в особі Порошенка за злочинну бездіяльність у період розвитку Іловайських подій, які призвели до трагедії. Про це багато написано, в тому числі у звіті тимчасової слідчої комісії парламенту, яку я очолював. Наприклад, той самий Назаров так і не поніс своєї відповідальності, адже він на волі. Хоча його і звільнили із ЗСУ. Перед Іловайськом сталася трагедія з Іл-76 під Луганськом. Якби цю подію було розслідувано своєчасно й були покарані Назаров і ті, хто стояв над ним, то можливо, ми не мали б трагедії під Іловайськом. Особисто я при цьому проти звинувачень командирів щодо втрат особового складу, якщо не було заздалегідь злочинних наказів або очевидної бездіяльності. Проте коли ігнорувалися відомості розвідки, як це було на прикладі Іл-76, то це злочин. Відомості розвідки системно ігнорувалися. Те, що Назаров досі на волі, можна пояснити лише тим, що він покриває тих, хто вище за нього узгоджував відповідні рішення. Щодо Іловайська — та ж сама історія».

МІЖНАРОДНА ОЦІНКА

Зважаючи на те, що довіряти даним ОБСЄ не завжди можна (вони часто не помічають очевидного), звернімось до інших міжнародних дослідників. Так, наприклад, 18 серпня Британська дослідницька група Forensic Architecture зібрала і задокументувала докази російського військового втручання під час боїв за Іловайськ. Про це повідомляє The Guardian. Ці докази мають намір використати в Європейському суді з прав людини під час розгляду однієї зі справ за позовом українських добровольців проти РФ.

Журналісти згаданого видання повідомляють, що ці свідчення містять у собі численні супутникові знімки російських колон з військовою технікою на українській території і знімки, які засвідчують участь у бойових діях танка Т-72Б3, який на момент боїв за Іловайськ перебував на озброєнні лише російських військ.

Як повідомляє видання, ці свідчення можна подивитися на онлайн-платформі, створеній Forensic Architecture. «Загалом ми зібрали докази перебування близько 300 одиниць російської військової техніки поряд з українськими містами Іловайськ і Луганськ», — зазначено в інформації, розміщеній на платформі.

Отже, докази злочинів Кремля є. І уроки ми маємо зробити самі. Але залишається питання — чи готова світова спільнота до спільної протидії агресору? Адже вчора були Чечня, Нагорний Карабах, Грузія. Тепер Україна. Хто далі?