Iмітація «опозиційності»

Як і слід було передбачати, з наближенням дати саміту Східного партнерства у Вільнюсі і підписання Угоди про асоціацію з ЄС активізувалися противники європейського курсу України. Випадково чи ні, але пожвавлення протидії проросійських лобістів відбулось одразу після візиту Володимира Путіна до Києва і Севастополя наприкінці липня.

Те, що комуністи, давні прихильники вступу до Митного союзу, планували на початку вересня розпочати рух з вимогою проведення референдуму, не дивно й очікувано. Як заявив лідер червоних Петро Симоненко на засіданні медіа-клубу «На власний погляд», «8 вересня ми збираємо в Києві громадян України, з числа яких буде затверджено ініціативну групу зі збору підписів на проведення референдуму щодо вступу до Митного союзу. Зі свого боку КПУ забезпечить організаційну роботу. На референдум ми виносимо два питання: хто підтримує вступ України до Митного союзу, а хто те, щоб Україна приєдналася до Європейського Союзу».

Поспішає Петро Миколайович, і у нього є для цього причини. Бажаючих стати в опозицію європейському курсу набирається більш ніж достатньо. Вони теж не сидять склавши руки. Віктор Медведчук зі своїми біл-бордами, круглими столами, конференціями і статтями в пресі вже давно спить і бачить очолити протистояння передбачуваному підписанню в литовській столиці в листопаді.

У літній політичний мертвий сезон інформаційну хвилю протидії підписанню підняв депутат парламенту від Партії регіонів Олег Царьов. У своєму інтерв’ю журналу Forbs він висловив низку зауважень з приводу підписання і заявив, що група депутатів може звернутися до Конституційного Суду через те, що низка положень угоди, на його думку, суперечить українській Конституції. Що й говорити, інтерв’ю такого змісту депутата від правлячої партії викликало великий інтерес і численні коментарі не лише в українській, російській, але й у пресі далекого зарубіжжя.

Що й говорити — для депутата від правлячої партії в інтерв’ю висловлено багато думок, які можуть бути неоднозначно сприйняті товаришами по партії. Можливо, що наш герой навіть не чекав такого резонансу, а, цілком імовірно, на нього й розраховував. Проте в бесіді з нами він підкреслив: «Я очолив Дніпропетровську обласну організацію Партії регіонів України напередодні третього туру президентських виборів 2004 року. І всі роки перебування партії в опозиції був на її чолі. Товариші по партії, спільні переконання й очікування виборців, які віддали свої голоси за Партію регіонів і нашого Президента, визначають мою позицію в питанні вступу України до Митного союзу. І було б дивно, якби жоден із 450 народних депутатів не взяв відповідальність щодо відстоювання її! Тим паче, що ця позиція повністю збігається з моєю, яка не змінювалася жодного разу за останні десять років і була неодноразово публічно озвучена».

Щодо того, що жоден депутат не озвучував такої позиції, Олег Царьов явно перебільшив. Союзники-комуністи і його колеги по парламенту таку думку висловлювали неодноразово. Певний наліт сенсації полягає в тому, що у фронду став депутат-регіонал.

Звісно, можна в цьому при дуже великому бажанні знаходити підтвердження торжества внутрішньопартійної демократії, свободи думок і обговорень. Формально рішення про підтримку підписання не прийнято партійними органами, і тому кожен вільний висловлювати свої погляди і вести дискусію. Але це в теорії. На практиці ми чудово знаємо, що з важливих і суттєвих питань ніякої демократії в партії немає і при такій її будові не може бути за визначенням. Дисципліна, зокрема й інформаційна, доволі жорстка, а порушники цілком віддають собі звіт у можливих наслідках.

Власне, це підтвердив нам і сам Царьов. «Сьогодні я бачу, що в партії попереду досить серйозні випробування. Ще Блез Паскаль і Стендаль сказали, що не можна спиратися лише на тих, хто не чинить опір, не має власної думки і переконань! На мене завжди можна було покластися в скрутні часи. Я залишаюся з Президентом і виконуватиму рішення партії і Президента».

Судячи з того, як розвиваються події, підтримка фракції підписанню Угоди забезпечена. Як вірний солдат партії, Олег Царьов його підтримає своїм голосуванням. Потяг цей набирає швидкість, і зупинити, тим більше розвернути його, немає вже можливості. Необхідні для євроінтеграційного курсу голоси в парламенті, навіть за умови опозиції комуністів, знайдуться з великим запасом. Отже, жодної гострої необхідності озвучувати і тим більше повторювати давно відомі і так само давно спростовані ствердження противників підписання не було. Проте від депутата-регіонала вони прозвучали.

Говорити про який-небудь зв’язок із візитом Путіна підстав немає. Швидше, це інформаційний привід і спосіб вбудуватися в інформаційний main stream. Причини лежать як на поверхні, так і глибше.

По-перше. Хоча інформаційна активність Медведчука має мізерний ККД, проте деяка загроза розколу традиційного електорату Партії регіонів, особливо на сході і в Криму, є. За умови гострої президентської компанії кожен відсоток голосів виявиться доволі вагомим, а можливості маніпуляцій, вкидань і підтасовувань наскільки можливо обмежені. Тим паче, що Євросоюз стежитиме за виборчою кампанією вельми серйозно, і будь-які скандали поставлять під питання легітимність переможця. Владі і її очевидному кандидатові це абсолютно ні до чого. Отже, певна загроза все-таки існує. Судячи з усього, Росія напряму не втручатиметься в розвиток президентської кампанії, але й не підтримуватиме Януковича ні в якому вигляді. Більш того, торговельні війни, що почалися, набиратимуть обертів, що негативно позначиться, нехай і короткочасно, на економічній і фінансовій ситуації. І цим планує скористатися Медведчук і йому подібні, а через нього й Путін.

Отже, стоїть завдання дещо потіснити лідера і фінансового спонсора «Українського вибору» на проросійському полі. Кому це робити, як не депутатові від Партії регіонів. Царьов і не приховує, що був присутнім на міжнародній конференції «Православно-слов’янські цінності — основа цивілізаційного вибору України», яку проводив громадський рух «Український вибір» Віктора Мадведчука і там отримав висновок про конституційні проблеми підписання Угоди про асоціацію. Відповідно приєднався до хору юридичної невідповідності. Інтерв’ю Forbs створило зручний привід переключити увагу з Медведчука на Партію регіонів, вірніше, на окремих її незгодних на даному етапі членів. Що виявилося для дуже багатьох доволі цікаво.

Та й червоних союзників не завадить дещо обмежити. Вони хоч і на короткому повідку, але фокуси виробляти дуже навіть можуть. Особливо в округах з ними часто ладу немає. Отож їм саме час вказати на їхнє місце, щоб потіснились і не загравалися.

По-друге. У Партії регіонів і її околицях достатньо багато тих, хто зацікавлений у вступі до Митного союзу. Передусім це ті, хто пов’язаний з військово-промисловим комплексом і продовжують військово-технічну співпрацю з Росією в авіаційному машинобудуванні та інших галузях. Вони справді багато втратять в разі припинення співпраці з північним сусідом, оскільки перебудуватися і вписатися в сферу виробництва комплектуючих для європейських та інших авіавиробників їм буде дуже важко. Їхні скарги на негативні передбачення відомі давно, але не дуже почуті. Для них висловлювання товариша по партії дуже доречні.

По-третє. Не настільки поважно діяв Царьов за велінням своєї проросійської душі або виконував вказівку старших за посадою товаришів. З наближенням листопада фронда підписанню угоди висить у повітрі. Обов’язково повинен був знайтися депутат від Партії регіонів, хто б зробив вкидання в інформаційний простір. Тим паче, що й великих тем там не спостерігається. Дуже схоже, що це не лише його ініціатива, судячи з доволі млявої реакції вищих партійних інстанцій.

По-четверте. З деякою ймовірністю можна передбачити, що стратегічне рішення про підписання Угоди у Вільнюсі на найвищому українському рівні вже прийнято. Проте тактика його реалізації є предметом торгу різних угрупувань у президентському оточенні. Справа не лише в самому підписанні, а в політичному позиціонуванні на майбутнє в середньостроковій перспективі. Зокрема й у російському напрямі.

У Москви справді в Україні великі проблеми. Серйозної проросійської політичної організації немає, а є велике бажання хоч якось заповнити вакуум, що створився, й отримати на цьому якісь дивіденди. Звідси певна товкотнеча в інформаційному просторі з протидією підписанню. Створюється запас на майбутнє, поки що в такій дещо екзотичній формі.

Вписуватися в Європу доволі складно. На перших порах багато труднощів, і народна невдоволеність зростає. Виникає спокуса очолити її за принципом: «Ми ж попереджали». Практично у всіх країнах, що вже вступили, такі настрої і рухи були. Є всі підстави вважати, що в Україні буде щось подібне. Як же не скористатися цим на майбутнє.

І останнє. Зараз дуже зручно показати Брюсселю, що Президент у проведенні європейського курсу стикається з опозицією у власних лавах. Проросійська орієнтація має багато прихильників і треба м’якше поводитися з Києвом у процесі підготовки остаточного варіанту Угоди. Отож інтерв’ю Царьова прекрасно вписується в таку стратегію, і цілком можливо, що в цьому й головна його мета. Наскільки ефективною виявиться така тактика — покаже найближче майбутнє.