Iнтернаціоналізм націоналістів

Більшовицька пропагандистська машина створила велику кількість міфів та легенд, які були далекими від історичної правди, але якраз завдяки їм вдавалося закріпити фальшиві принципи «будівника» комунізму й водночас відривати цілі народи від свого історичного коріння, тим самим убезпечуючи існуючу владу від національних революцій.

Найяскравішим прикладом пропагандистських міфів стало створення негативного образу вояків Української Повстанська Армії. Власне сама назва «УПА» практично не вживалася, а скрізь слугувалися словом «бандерівці», яке у тих, хто не знає історії, і дотепер асоціюється зі словами «головоріз», «бандит», «убивця», «антирадянщик», «німецький прихвостень», «націоналіст» тощо. Враховуючи те, що більшість населення України та й інших республік колишнього Союзу абсолютно нічого не знали про боротьбу УПА на теренах Західної України проти німецьких та більшовицьких поневолювачів, радянській брехливій пропаганді повірили. «Бандерівець» стало лайливим словом, а ярлик цей ще й до сьогодні приклеєний геть усім мешканцям Західної України. Щоправда, запопадливі кремлівські агітатори у цьому питанні перегнули палицю настільки, що одна поява західноукраїнця вже наводила жах (саме західноукраїнське походження допомогло автору свого часу уникнути принижень дідівщини в радянській армії).

Страх перед бандерівщиною не дає можливості багатьом українцям і сьогодні переглянути свої погляди, ознайомитись з дійсними історичними фактами, і нарешті визнати, що вояки УПА заслуговують не меншої пошани від держави, аніж ветерани Великої Вітчизняної війни, що вони — не бандити, а герої, які віддавали своє життя за визволення рідної землі від завойовників. Власне, розповідь про Конференцію поневолених народів, 60-річчя якої днями було відзначено на Рівненщині, має стати ще одним кроком до визнання вояків УПА на державному рівні, розвінчуючи ще один міф про їхню національну окремішність і ненависть до всіх без винятку неукраїнських націй.

У листопаді 1943 року в керівництва ОУН та командування УПА виникла ідея скликати Конференцію поневолених радянською імперією народів. Зробити це з погляду якнайширшого представництва було неважко: у лавах УПА пліч-о- пліч з українцями воювали грузини, азербайджанці, татари, осетини, поляки, чехи, білоруси, кабардинці, євреї, росіяни, казахи, черкеси. Їх об’єднувало загальне несприйняття як сталінського так і фашистського режимів.

Труднощі полягали в іншому: як зробити так, щоб ні Москва, ні Берлін не могли завадити проведенню цього широкомасштабного заходу і змінімізувати ризик загибелі високопоставлених провідників ОУН-УПА.

З метою дезорієнтації ворогів було запущено дезінформацію про проведення Конференції у житомирських лісах. Це було зроблено настільки тонко і вміло, що ввело в оману не лише німецькі та радянські спецслужби, а й довгі роки про справжнє місце проведення таємного заходу не знали навіть в українських організаціях за кордоном. Насправді ж для проведення Конференції поневолених народів обрали село Будераж, що в Здолбунівському районі Рівненщини. Вибір був невипадковим. Адже це була територія, контрольована численними відділами УПА під командуванням Петра Олійника («Енея»), які й мали здійснювати збройний захист учасників зібрання. Було в Будеражі й відповідне приміщення — велика школа, що змогла вмістити велику кількість людей.

На Конференцію прибуло 39 делегатів, що представляли 13 народів: 6 грузинів на чолі з «Карлом», 6 азербайджанців на чолі з «Фізулем», 5 узбеків («Шімрат»), 4 вірмени («Антрант»), 4 татарини («Тукай»), 2 білоруси («Дружній»), 2 осетини («Арам») та казах «Дежкман»; черкесів представляв «Джигіт», кабардинів — «Баксан», чувашів — «Скворцов», башкирів — «Кагарман». До української делегації, яку очолював член Бюро Головного Проводу ОУН Ростислав Волошин (псевдоніми «Стеценко», «Павленко», «Горбенко», «Левченко»), входили: член Головного Проводу ОУН, вишкільний референт, публіцист Яків Бусел із Рівненщини; референт пропаганди Омелян Логуш з Галичини; перший Головнокомандувач УПА Дмитро Клячківський («Клим Савур»); видатна діячка ОУН Катерина Мешко з Дніпропетровська. Окрім офіційних делегатів на Конференцію прибув також Головнокомандувач УПА Роман Шухевич («Тарас Чупринка»).

Конференція поневолених народів Сходу Європи та Азії розпочалася 21 листопада о 9 йгодині ранку: головуючий Ярослав Волошин надав перше слово грузинові «Карлу». Як згадують очевидці, він підійшов до президії, з гуркотом поклав на стіл кулемет і промовив: «Тут кується воля поневолених червоною Москвою народів! Ми будемо до останнього битися за свободу поневолених народів!» Делегати стоячи, гучними оплесками привітали палкий заклик свого побратима з Грузії.

Робочою мовою Конференції була українська, оскільки всі делегати прекрасно її розуміли. Але більшість неукраїнців послуговувалися у своїх виступах російською, що аж ніяк не стало на заваді загальному розумінню і лише зайвий раз підкреслило толерантність провідників ОУН-УПА.

Після широких дискусій на другий день зібрання було обрано Резолюційну комісію, яка склала й винесла на суд делегатів Постанову та Відозву Конференції, у яких зокрема сказано: «Конференція вважає за необхідне створення спільного комітету народів Східної Європи та Азії, який координуватиме всі національно-революційні сили цих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент кине клич до одночасного повстання усіх поневолених народів». Делегати також закликали зробити все можливе, щоб не допустити вивозу хліба до Німеччини, звернулися до бійців Червоної армії та національних батальйонів. Завершилася Конференція виступом Дерманського хору, який виконав низку повстанських та українських народних пісень.

Хоч Конференція у Будеражі проходила під грифом особливої секретності, її значення важко переоцінити. Адже вперше на теренах Радянського Союзу було задекларовано об’єднання народів, альтернативне союзу радянських республік. Започаткована саме в Будеражі ідея знайшла своє втілення та розвиток у створеному за кордоном Антибільшовицькому Блокові Народів, який довгий час очолював Ярослав Стецько, а після його смерті — Слава Стецько, і який відіграв свою роль у розпаді радянської імперії.

На щастя, сьогодні про сподвижництво своїх предків на Рівненщині не забули. Минулого тижня в Рівному було проведено наукову конференцію, присвячену будеразьким подіям. З вітальним словом до учасників звернулися заступник міського голови Рівного Світлана Богатирчук-Кривко. З основною доповіддю виступив кандидат історичних наук Гурій Бухало. А в селі Будераж Здолбунівського району біля приміщення школи, де 60 років тому була проведена Конференція поневолених народів, був відкритий пам’ятний знак та відбувся урочистий мітинг з цієї нагоди.

Ще одну сторінку історії України привідкрито.