Iсторії славетного ідальго Дон Кіхота Ламанчського,

О, як чудово було бігти пустельними вулицями міста Вашингтона (ранок, панове! Стояв ранній вашингтонський ранок погожого літнього дня 1998 року).

О, як приємно було тюпати за широкою демократичною спиною пана Президента!

А сам пан Президент, славетний лицар Дон Кіхот, біг легко й гордо, високо закидаючи худі ноги, і вдавалося йому...

... нібито літає він у синьому-синьому іракському небі, пильно поглядаючи, чи не перетне який-небудь інший птах заборонену N-ну паралель. Чи не ляпнеться об екран радара якийсь електрон, сигналізуючи господарю оного про наближення супостата. А коли ляпне, миттєво випустить гордий мейдинюесеївський орел гострий кіготь, створений славними майстрами Силіконової долини. Торкнеться кіготь точним, відпрацьованим рухом кнопки «Пуск» і пішла-поїхала ракета — привіт, мовляв, російським зброярам від зброярів 50 штатів, котрі свого часу об’єднались у єдиному визвольному пориві проти англійської корони.

... нібито пильнує він поруч із млином. Гуде, гуркоче веселий млин Уолл-стріту. Мелеться, сиплеться міжнародний капітал, пропахлий потом мікрософтівських хлопчиків, збагачений піснями якутських оленярів і щедро здобрений текілою мексиканських пеонів. Крутиться млинове колесо. Повзе вгору індекс Доу-Джонсона, підштовхуваний млиновими крилами, і, діставшись верхньої позначки, падає вниз, тягнучи за собою недосвідчене населення, котре на власній шкірі пізнає премудрості ринкової економіки.

Та й хто з нас, панове, не наступав на граблі двічі?!

– Почому Карден, бабусю?

– Рупь акція.

– А Дженерал з Моторсом почому?

– Півкарбованець.

– А надійні акції либонь? — виявляє обережність вередливий пострадянський покупець.

– Ображаєш, милий, ми поганих не тримаємо.

І раптом усе вщухло, зупинився млин. І прогримів у тиші Божий глас про неприпустимість вільного приватного підприємництва у підземних переходах, вкладений для солідності в уста міліцейського сержанта. Миттю зникли в сумках і баулах на колесиках виставлені на продаж японські автомобільні корпорації, мексиканські срібні копальні й автоматичні німецькі диво-заводи. Згинули, розчинились у натовпі бики й ведмеді, залишивши після себе на асфальті лише маленьку калюжку нафти з країн Перської затоки.

Та не дрімає мірошник. Де слід підмастив, а де гайки підкрутив, і знову — то там, то тут лунають, спершу несміливі, а тоді дедалі гучніші й проникливіші голоси: «Сигарети, хлопчики, сигарети!»

Любо Ламанчському пильнувати на млині, ох любо!

КОЛО ДРУГЕ

Не міг Пантелеймон Савелійович допустити таку ганьбу. Хіба то лицарська справа, бігти? Та без коня, та без зброї, та без обладунку, в легковажних спортивних шортах і тапочках фірми «Рібок» на босу ногу. Особливо гидко, що без зброї.

Не міг, а допустив. І віддихувався тому тяжко, і пітнів, і хекав із присвистом, випускаючи в морозне повітря відпрацьовані відходи десятиліттями споживаного найміцнішого сибірського самосаду.

А шеф його, гарант конституції, славетний лицар Ламанчський, попри роки й комплекцію, трусив упевнено та швидко, дрібочучи потужними ногами, передбачливо взутими у валянки. Та як не бігти, коли женеться за тобою натовп озвірілих сибірських мужиків із кийками та вилами?!

– Скільки разів говорилося: «Панове, необхідно враховувати російську специфіку!» А віз і досі там! Давос там, а ми тут. Легко теоретизувати, розумієш, у ситій благополучній Швейцарії! Чиказькі мудреці лякають наслідками азійської кризи. Пацани! Немає у світі нічого страшнішого від сибірського мужика!

Вельми доречно відкрилося друге дихання. Бігти стало незрівнянно легше і славетний лицар на ходу почав нотувати тези свого виступу на щорічних зборах великої вісімки.

– Панове! Приватизувати російського ведмедя неможливо! — тут один із кийків, кинутий несхибною рукою сибірського мисливця, вельми відчутно зацідив Ламанчському по хребту, й наступна фраза доповіді склалася сама собою:

– Я відчув це на власній шкірі, панове!

КОЛО ТРЕТЄ

– Як чудово дихається! Як чудово освіжає розгарячіле чоло свіжий вітерець із Дніпра!

– Біжимо, панове, біжимо! А либонь були, були песимісти й критикани! Мовляв, не зможемо! Не дано нам!

– Матінко моя: як подумаєш, що й у Пекіні зараз бігають, і в Токіо, і якому-небудь Бангкоку, — аж дух перехоплює!

– Ну-у, це ви, батечко, даремно порівнюєте.

– Чому ж даремно?

– Азія-с! А ми — велика європейська держава! Ось, до речі, звольте поглянути: пробігаємо Європейську площу!

– В Азії також багато корисного: китайські ресторани, бамбук, а дівчатка там які...

– Сміливо, товариші, в ногу! Духом зміцнієм в бігу!

– Панове, не кощунствуйте, що не кажи Трисвятительською біжимо!

– Це по-вашому Трисвятительська, а по-нашому Героїв Революції!

– Ну не лайтеся, панове! Либонь такий день!

– Панове, а який маршрут пробігу?

– Маршрут особисто визначав батько нації, славетний лицар Ламанчський!

– Ох, щось мені не подобається цей маршрут!

– Не подобається — не біжіть! Ламанчський справу знає!

– Ох, щось цей ваш Ламанчський замислив! Утретє будинок МВС оббігаємо!

– Господь із вами, у нас же недоторканість!

– Ні, панове, що не кажіть, а мудрий Ламанчський, ох мудрий! Як символічно пробігти повз пам’ятник Володимиру! Релігія — ось те живлюще джерело, яке живить націю! До речі, панове, ніхто не знає, як правильно хреститися: справа наліво чи зліва направо?

– А це, хе-хе, залежно від того, до якої фракції належите!

– «Динамо» з Дніпра! Київ, Київ, гей, гей!

– Між іншим, мені точно відомо: Лобановський перед забігом консультував Ламанчського з фізпідготовки.

– Ото ж то я дивлюся: то вгору, то вниз! Хто-небудь знає, де ми фінішуємо?

– Можливо, на стадіоні «Динамо»? Це було б вельми символічно... і... своєчасно... як на мене, я зараз віддам Богу душу!

– Ще не вмерла Україна! Панове! Ширше крок! Вище голову! Вулиця Грушевського!

– А в Мінфіні зараз грошики розподіляють... ото чудово було б просто там і фінішувати!

– Панове, панове! У кого-небудь є капелюх?

– Навіщо вам капелюх у таку спеку?

– Ну, як же, зараз повз Нацбанк пробігатимемо, можливо, подадуть заради Христа.

– Верховна Рада! Рада! О, який великодушний Ламанчський! Як це шляхетно: фінішувати в Раді, визнавши цим самим пріоритет законодавчої влади! Веди нас, батько нації, славетний лицар без страху й докору!

Вони бігли Хрещатиком, а що може бути чудовішим від літнього Хрещатика, з каштановими алеями, фонтанами й закоханими на лавочках! Вони піднімалися на пагорби, зарослі чудовими тінистими парками. Вони бігли вздовж Дніпра, й велика річка поставала перед їхніми поглядами в усій своїй величі. Вони бігли тихими, затишними вуличками на Липках, де кожен камінь — це історія стародавнього міста. Вони фінішували бiля з БУДИНКУ З ХИМЕРАМИ!