«Кандидатський мінімум»

Кожного разу, коли на країну чекають чергові вибори, всі політики нарешті виїжджають з Києва. Відвідують різноманітні установи у всіх куточках держави, у тому числі й численні університети. Острозька академія тут теж не є винятком. Швидше, навпаки, її завжди відвідують публічні особи, й університет став місцем своєрідного «паломництва». Чому? Напевно, через ту специфічну атмосферу інтелектуальності та духовності, яка панує у стінах навчального закладу, адже рейтингів такі зустрічі не приносять (їх не транслюють по основному виробнику рейтингів — телебаченню), а займатися у стінах університету звичайним політиканством острозькі студенти теж не дозволять.

Колись Євген Марчук сказав, що саме в Острозькій академії претенденти на найвищий пост у державі повинні здавати такий собі «кандидатський мінімум» — екзамен з історії, який транслюватимуть по телебаченню. Прийматимуть екзамен викладачі та студенти університету. Можливо, на цих виборах розпочнемо? І нехай політики не дуже це усвідомлюють, і не дотримана умова трансляції по телебаченню, та все ж.

Нещодавно студенти Острозької академії зустрілися з лідером політичної сили «Фронт змін» Арсенієм Яценюком. Про цього політика зараз говорять багато різного. Хтось критикує його за молодість, хтось — за агресивні виступи.

Я пропоную відсторонитися від зауважень та оцінок і подивитися на його ідеї, про які він розповів студентам Острозької академії. Адже зустріч із цим політиком перетворилася на цікаву дискусію, а не кожен наважиться перейти від запрограмованих форматів до живої розмови, яка, між іншим, була спонтанна і швидка, що часто не вдавалося зафіксувати імена та прізвища її учасників.

ЗАПИТАННЯ ТА ІСТОРИЧНІ РЕФЛЕКСІЇ ВІД АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА

Арсеній Яценюк: — Я хотів би, щоб ми з вами трохи помислили, якою є Україна, яким є світ, і як треба діяти Україні в рамках нової світової моделі, в рамках світу, котрий змінився. Які висновки нам треба зробити і які дії треба вчинити? Хотів би, щоб ми з вами подискутували про те, що ви взагалі відчуваєте, що ви думаєте про світову кризу та її наслідки для економіки, політики та гуманітарного сектора, духовності та культури. Також мені б хотілося поговорити про те, якою ви бачите майбутню Україну. Для мене дуже важлива ваша особиста позиція, адже це ви будуватимете нашу країну в майбутньому, ця величезна відповідальність ляже на ваші плечі. Для мене дуже важливо зрозуміти, чи здатні сьогодні ці люди в цій залі отримати цю відповідальність і понести цей хрест. І це та дискусія, яка повинна відбуватися саме в університетах, а Острозька академія є університетом №1 в Україні. Які ви! Давайте оцінимо, що відбулося у світі. І почати я хотів би відразу з дискусії. Тож перше питання до аудиторії: що в світі відбулося — економічна криза, фінансова криза чи взагалі геополітична криза?

Студент Острозької академії:

— Звичайно, всі ми говоримо про кризу, але мені хотілося б зазначити, що, як на мене, криза була штучно створеною. Проте внаслідок цього Україна потрапила в зовнішньоекономічну залежність. І тепер за отримані за останній рік позики із зовнішнім боргом України будуть розраховуватися ще наші діти та онуки.

— 2008 рік був знаковим і для України і для світу загалом, адже він став індикатором тих змін, які відбулися у геополітичній сфері. Події, що відбулися, яскраво засвідчили про новий поділ світу, про перерозподіл сфер впливу за мовчазної згоди західного політикуму. І Україна, як держава, яку не можна, на жаль, назвати сильним гравцем на політичній арені, теж опинилася у певній зоні впливу. А отже, ми стаємо залежні. Тому треба якнайшвидше усвідомити це й почати діяти, щоб не бути маріонеткою у світовій грі.

— Якби всі наші політики мислили так, як ви, ми мали б зовсім іншу країну. Були висловлені дві думки, я спробую їх лише доповнити. Після Другої світової війни відбувся поділ світу — це стало її основним наслідком. Ми отримали двополярний світ: Захід та СРСР. Після падіння Москви світ став однополярним, домінантою у ньому були Сполучені Штати. Що тоді не зробив Захід? Він не перелаштувався. Захід думав, що можна й далі створювати суспільство споживання, далі жити в системі координат, коли начебто ще є сильний ворог. Незміна цієї моделі означала тільки одне — Захід активно продукував основну світову валюту, активно виводив свої підприємства за межі своїх країн та формував суспільство споживання. Споживча політика закінчилася світовою кризою, у результаті чого світовий гегемон США заявив, що перестає вирішувати проблеми інших країн і починає вирішувати свої внутрішні проблеми. Україна також отримала велетенський зовнішній борг і всі ці кошти пішли на ринок споживання: імпортні продукти та фінансування іноземної економіки. Ми подумали, що ми — Сполучені Штати. Проте, на жаль, гривня не є резервною валютою світу. Фінансування іноземної економіки та відсутність розвиненого внутрішнього ринку стало причиною економічної кризи в Україні. На вашу думку, що в цій ситуації робити Україні? Чи буде Україна членом Європейського Союзу?

— Європейський Союз, як і США, може «закритися» і сконцентруватися на внутрішніх проблемах. У результаті чого Україна залишиться осторонь, бо Євросоюзу буде не до того, щоб вирішувати ще й наші проблеми.

— А чи потрібно Україні членство в Євросоюзі?

— Для України це не важливо, бо Євросоюз не може допомогти у вирішенні наших найважливіших внутрішніх проблем, котрі й визначають, яким буде наше майбутнє, якою країною і нацією ми будемо.

— Доки в Україні не відбудеться консолідація еліт, ми не будемо потрібні Євросоюзові. Проте членство в ЄС нам таки потрібно, адже у такому випадку ми отримуватимемо допомогу від країн цього наднаціонального утворення, наприклад, у випадку зовнішньої агресії, економічну та соціальну допомогу. Але варто врахувати, що у разі членства у ЄС й Україна (тобто та, до якої ми прагнемо для отримання цього членства) зможе запропонувати певні позиції для Євросоюзу.

— Україні необхідна збалансована політики як на європейському, так і на російському напрямках зовнішньої політики. Адже Росія є нашим важливим економічним партнером. Мені важко зрозуміти, чому ми постійно шукаємо від когось залежності. Якщо нас не приймають у Європейський Союз, ми повинні розвиватися самостійно, перш за все, внутрішньо, адже з країнами ЄС, окрім спільного членства, нас можуть поєднувати прекрасні ділові та партнерські стосунки.

ПРО УПА, КОНФЛІКТИ ТА РЕЛІГІЙНУ СИТУАЦІЮ. ЗАПИТАННЯ ДО АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА ВІД СТУДЕНТІВ ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ

Роман Коваль, студент факультету політико-інформаційного менеджменту:

— Арсеніє Петровичу, ви говорите про співпрацю з Росією. Як ви ставитеся до того, що аналітики прогнозують можливий військовий конфлікт між нашими країнами? Якщо така ситуація можлива, то що потрібно робити Україні?

— Така ситуація можлива. Чим більше ми будемо порушувати міжнародну угоду про дислокацію Чорноморського флоту, тим вірогідніше, що ми потрапимо у пастку. У нас сьогодні спеціально нагнітається ситуація, цією темою спекулюють політики. Ми ж підписали міжнародну угоду, ми ж країна, яка поважає міжнародне право, а тому повинні виконувати умови угоди. Не може бути мови про те, щоб достроково виганяти ЧФ із Криму. Не може бути мови про те, що Росія погано читає цю угоду. Тому не можна дати себе завести у пастку. Як на мене, вірогідність конфлікту надзвичайно низька, хоча ці вибори можуть її додати. І ще одне: маргіналів в Україні та Росії є до біса, на них не треба звертати увагу. Але для того, щоб їх було менше, нам треба запропонувати свій порядок денний у рамках спільних для обох країн політик. А тоді побачимо, чи Росія від них відмовиться. Слабкість України всередині означає лише одне — можливість для інших країн використовувати Україну у своїх інтересах. І росіяни тут нічим не відрізняються від європейців та американців. Різниця тільки у тому, що європейці та американці посміхаються, а росіяни — ні. Пора і нам менше прогинатися під чужі інтереси, а більше відстоювати власні.

Леся Бендюк, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту:

— Скоро ми матимемо 14 жовтня, День створення Української Повстанської Армії. У суспільстві точиться дискусія, чи варто визнавати УПА воюючою стороною. Якою є ваша думка стосовно цього питання?

— Оцінка такого історичного феномену як УПА може бути тільки одна: у нас у 20-х роках ХХ століття відбулася громадянська війна на сході, і через 20 років така ж війна відбулася на заході. Війна за свою землю, хату, мову, майно. Чому сьогодні на сході країни точиться дискусія, що вони не розуміють цих подій? Там не лишилося свідків, бо події були просто на 20 років раніше. І чи знаєте ви, що УПА ще з 1993 року у Законі України «Про статус ветеранів» визначена, як окрема категорія тих, хто визнається військовослужбовцями? Тоді у чому повинно полягати визнання УПА? Визнання не може зводитися до доплат до пенсії. Для того, щоб воно відбулося, треба розповісти однакову правду усій Україні, треба сформувати однакову позицію — як на сході, так і на заході. Ми не можемо визнати УПА воюючою стороною, бо виникне питання, на чиїй стороні вона воювала. Це є окрема категорія, що не стосується ні радянських військ, ні Другої світової війни. Адже ці люди воювали за себе, за свою сім’ю і свою країну.

Олексій Костюченко, аспірант Національного університету «Острозька академія»:

— Арсенію Петровичу, в ідеалі церква в Україні відокремлена від інституту держави, однак сьогодні саме церква часто виступає потужним інструментом політичної агітації. Які кроки ви зробили б для того, щоб священики виконувала свою первинну функцію задоволення духовних потреб, а не чиїхось політичних амбіцій?

— Матеріальна криза стала наслідком кризи духовної. Я дивлюся трансляції на великі свята: це щось схоже на політику. Духовність не може бути показовою. Церква — це той єдиний інститут, якому сьогодні довіряє українське суспільство. За нашими даними, це 40% громадян, тоді як владі довіряють 5 — 6%. Держава і церква повинні разом лікувати суспільство, тільки держава повинна працювати в економічній сфері, а церква забезпечувати духовне зростання. Я підтримую ідею Української помісної церкви. Тільки треба усвідомлювати, що зробити це указом президента не можливо. Це дуже складний шлях, який повинна очолити сама церква з парафіянами і підтримати держава, підкреслюю — підтримати, а не очолити. Я виступаю за те, щоб церква мала доступ до навчальних закладів. Ми повинні пустити церкву в школи, а куди яку — нехай кожен вирішує. Головне, щоб церква виконувала свою основну функцію — духовно лікувала суспільство.

ІДЕЯ «ЧОТИРЬОХ ПОЛІТИК» НА СХІДНОМУ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОМУ ВЕКТОРІ ПОВИННА КОНСОЛІДУВАТИ СУСПІЛЬСТВО

«Давайте перестанемо вірити у доброго дядечка, який прагне, щоб українцям було добре. Кожна країна думає про свої національні інтереси: про американців, німців, росіян. І наш парадокс і трагедія в тому, що ми теж думаємо про американців, німців, росіян. Україна знаходиться у лабетах між інтересами Росії та ЄС. Що ми повинні зробити, розуміючи, що членство у ЄС нам не світить і що про союз із Росією в імперському розумінні цього слова теж не може бути мови?» — Арсеній Яценюк ділиться своїм баченням стратегічного розвитку України. Це ідея багатовекторної співпраці, як з Європою, так із Росією. Проте це не минуле хитання між Сходом і Заходом у пошуках, до кого прихилитися, — це пропозиції країни, яка переслідує чіткі стратегічні цілі.

Шануючи країни Євросоюзу і вважаючи їх своїми стратегічними партнерами, потрібно пам’ятати про іншу частину великої Європи, яка починається в Ужгороді і закінчується у Владивостоці. Арсеній Петрович говорить про чотири «спільні політики» у східному напрямку: енергетичну, продовольчу, транспортну та військового озброєння.

Ідеї Арсенія Яценюка, як ніщо інше, нагадують, що Україні немає чому стояти на колінах, — ще 30 років тому ми називалися житницею Європи, що ще 5 років тому ми були передовою країною з виробництва та ремонту зброї, що ми, як і в першому тисячолітті, знаходимося на перехресті потужних торгових шляхів між європейським та російським ринками. Ми сьогодні країна, яка найбільше дотує Росію в газовій сфері. Ми сьогодні повинні згадати все це й почати пропонувати співпрацю на східноєвропейському напрямку. І лише це, на думку Арсенія Яценюка, дасть нам шанс повернутися до ідеї Великої Європи.

Молодість можна вважати недоліком, але забувати, що молодість — це творчість і натхнення — ніколи не варто. В Острозькій академії Арсеній Яценюк поділився своєю концепцією «українського прориву». Його заключні слова «ми повинні стати мудріші, ми повинні перестати відмовлятися, ми повинні почати пропонувати» стали своєрідним закликом до острозьких студентів, які, на його думку, «реальніше оцінюють стан справ, ніж вся Україна». Була підтримка залу й аплодисменти. Таким чином Арсеній Яценюк склав свій екзамен. А хто буде наступним?

Віта БАЗАН, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту:

— Аналізуючи очікування виборців від кандидатів, можна виокремити певні пріоритети — це чіткість позиції, холоднокровний раціоналізм у діагностуванні проблем сучасної Української держави як у внутрішньому, так і в зовнішньому аспектах, і, звісно, моральність із мінімумом критиканства опонентів, тобто акцент на питанні: що робити далі? Без перебільшення можу сказати, що усе це прослідковувалося в позиціях Арсенія Яценюка, але хронічне запалення народу у період «обіцянок і пробачень» залишилося не вилікуваним. Сьогодні кожен, хто має хоча б мінімум політичної обізнаності, погодиться, що український варіант парламентсько-президентської республіка — це суцільне мракобісся, де різні політичні сили мають максимум умов заважати проведенню реформ здорового глузду.

Леся БЕНДЮК, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту:

— Зустріч із Арсенієм Яценюком була досить неординарною, адже відбувалась у незвичній формі. Спілкування у формах монологу, діалогу і полілогу було схожим на практичне заняття між викладачем і студентами. Не відчувалося бар’єру між політиком і слухачами, що сприяло хорошій атмосфері у залі. Арсеній Петрович професіонал у галузі економіки, тому слухати його виступ було цікаво, тим більше, йому притаманні хороші ораторські здібності. Відчувалося, що присутні на зустрічі студенти із задоволенням слухають та аналізують думки гостя, що безперечно сподобалося і самому Арсенію Петровичу.

Михайло МОЗОЛЬ, студент магістеріуму спеціальності «Політологія»:

— Візит Арсенія Яценюка до нашого університету не став чимось надзвичайним. У стінах нашої альма-матер часто з’являються політики високого рангу, які прагнуть залучитися підтримкою студентів. Зустріч із Яценюком не є виключенням у цьому випадку, а виглядає швидше типовим явищем напередодні чергової виборчої кампанії. Чи побачили ми щось нове під час цієї зустрічі? Якщо відкинути усі типові методи залучення аудиторії та напрацювання політтехнологів команди Яценюка (які протягом усієї зустрічі спостерігали за діями та реакцією аудиторії), то, мабуть, окрім молодого політика, який вкотре прагне врятувати країну, як і багато інших претендентів на посаду президента — ні. Звичайно, Яценюк намагається використовувати нові підходи до розуміння стратегії розвитку країни, позиціонуючи себе відокремлено від інших, натомість попри дипломатичний досвід він не визначає механізмів реалізації цих задумів, чим провокує до розгляду подібних заяв виключно у ключі реалізації фінансових інтересів окремих осіб, яких пов’язують із фінансуванням його виборчої кампанії. При цьому гасла про розпуск парламенту та розділення бізнесу і влади, окрім ефекту маніпуляції стомленим від перманентних політичних конфліктів суспільством, не виглядають ні чим іншим, як передвиборчими гаслами, реалізація яких або не можлива в принципі, або не може кардинально змінити сучасну політичну систему.

Безперечно, наймолодшому кандидату на посаду президента імпонують його молодечий радикалізм та ораторські навички так само, як імідж «свого хлопця», який у поєднані із освіченістю досить вдало використовується під час зустрічей із такими аудиторіями, проте якоїсь харизматичної особливості у образі Арсенія Петровича нам прослідкувати не вдається. Складається враження, що образ, який був обраний для Арсенія Петровича, надуманий і не властивий йому як особистості, він швидше відображає електоральні очікування, ніж демонструє особистісні якості.

Олексій КОСТЮЧЕНКО, аспірант Національного університету «Острозька академія»:

— Арсеній Яценюк вразив мене своєю ерудованістю та вмінням вести динамічний діалог. Хоча я вже неодноразово бував на зустрічах із Арсенієм Петровичем, однак у Острозькій академії вони проходять по-особливому. Зацікавленість студентів, вміння слухати, аналізувати, висловлювати свої судження з певного приводу — були головними характеристиками спілкування з паном Арсенієм.

Однак, щоб вивести український народ зі спотвореної системи координат, спілкування замало... Потрібно рутинно працювати не один рік, ініціатива має бути не від окремих людей, а від команди — дружної, безкорисливої та далекоглядної. Якщо Арсенію Яценюку вдасться створити колектив такого формату, то це стане міцним фундаментом для якісних, логічних та продуманих змін.