Каспійська нафта: хто ризикує, той і транспортує
Церемонія початку видобування "ранньої" азербайджанської нафти на морській буровій платформі Чираг-1, що відбулася минулої середи, надзвичайно загострила ситуацію навколо маршрутів її майбутнього транспортування, що стосуються національних інтересів України.
Як відомо, наразі лише Росія постачає свою нафту на досить потужні (52 млн. тонн переробки на рік) нафтопереробні підприємства України. Причому обсяги постачань з року в рік зменшуються як з політичних причин, так і з огляду на скорочення видобутку на російських родовищах. У результаті українські НПЗ завантажені ледве не на чверть, їх обладнання виходить з ладу, держава недоотримує величезні суми. Завдання диверсифікації джерел енергоносіїв, зокрема нафти, у таких випадках є одним з пріоритетів у забезпеченні національної безпеки України. Ця думка уже ні в кого не викликає заперечень. Проте практичне здійснення дуже відстає, хоча, кількість публікацій у пресі може створити оманливе уявлення про якийсь поступ.
По-перше, Росія не збирається відступати від нафтового маршруту Баку-Новоросійськ, яким розпоряджається. Й, навіть, запропонувала Азербайджанові його варіант, що обходить Чечню на той випадок, якщо не вдасться домовитися з урядом Масхадова.
По-друге, Україну, поки що, ніхто особливо не залучає ні до проектування, ні до будівництва нафтопроводу широко рекламованим транскавказьким коридором. Щодо намірів транспортувати нафту в цистернах поромами, то ця широко рекламована ідея просто висміюється фахівцями з огляду на її нерентабельність. По-третє, останнім часом все більшої сили набуває проект постачання каспійської нафти через Кавказ і територію Туреччини на середземноморське узбережжя (порт Джейхан).
За цих умов, як зазначають експерти, єдиною альтернативою для України є прискорене будівництво нафтотерміналу в порту Південний (Одеська область) потужністю першої черги 12 млн. тонн на рік і з'єднувального нафтопроводу Одеса-Броди. На думку керівника Агенції з диверсифікації джерел енергоносіїв Олександра Свердлова, лише таким чином, продемонструвавши свої реальні можливості, Україна може привернути до себе каспійську нафту.
За підрахунками фахівців Інституту транспорту нафти, для 46% споживачів у країнах Європи транспортні витрати на доставку 1 тонни нафти від порту Супса на Кавказі через порт Південний є мінімальними, а під час уводення в експлуатацію нафтопроводу Броди-Адамова Застава цей маршрут стає більш економічно вигідним, аніж маршрут Супса-Джейхан-Трієст-Трансальпійський нафтопровід.
Проте нині в уряді України посилилось обережно-скептичне крило, яке має сумнів щодо розрахунків фахівців про необхідність будівництва нафтотерміналу в Одесі, що грунтується на більш низькій ціні транспортування, аніж при використанні інших маршрутів. Аргументи не нові, але, попри це, також заслуговують на увагу. По-перше, в Одесі вже існує нафтотермінал, проте за всі роки незалежності він ще не прийняв жодного танкера. По-друге, ніхто ще не вказав на наявність вільних ніш на ринку нафти в Європі, куди б могла увійти Україна. В такому випадкові наші капітальні затрати можуть і не окупитися. На боці скептиків виявився і ЄБРР, що надто довго розглядав питання про виділення позики на будівництво нафтотерміналу.
Наради в Кабміні з цього приводу, як свідчать очевидці, нагадують діалог між глухим та німим з невеликими вкрапленнями відбірних матюків.
А каспійська нафта тим часом уже пішла. Й, зовсім, не за тим маршрутом, в якому зацікавлена Україна. Отже, розумний ризик нам ще не під силу, чи не так?
До речі
Щонайменше 100 бойовиків із чеченських загонів Салмана Радуєва й легендарного командира чеченських ополченців Хатаба, за інформацією Міністерства внутрішніх справ Дагестану, проникло на територію Хасав'юртського району цієї республіки. Можливо, це крок у відповідь на новий проект Росії, відповідно до якого азербайджанська нафта транспортуватиметься в обхід Чечні. Рада безпеки Дагестану без дозволу Москви почала формувати озброєні загони захисту...
На відкритті платформи Чирак-1, за давнім звичаєм нафтою з першого фонтану родовища вмили свої обличчя президент Азербайджану Алієв та перший віце-прем'єр Росії Борис Нємцов. Однак багато невирішених питань навколо нафти, яка нещодавно почала перекачуватися за маршрутом Баку-Грозний-Новоросійськ залишається.
Свідченням цього стало й урочисте вечірнє засідання, проведене в республіканському палаці Азербайджану. Російський перший віце-прем'єр, міністр палива та енергетики Борис Нємцов весь час підкреслював: Росія намагатиметься пересилати бакинську нафту в Європу тільки через свою територію. Натомість президенти Азербайджану Гейдар Алієв та Грузії Єдуард Шеварднадзе, міністр енергетики США Федеріко Пеня та прем'єр-міністр Туреччини Масуд Їлмазу говорили про переваги шляху Баку-Поті-Супса-Джейхон. Під час урочистостей Гейдар Алієв повідомив, що Нємцов передав йому новий проект нафтопроводу в обхід Чечні.
Міжнародний нафтовий консорціум, створений 20 вересня 1994 року, за 30 років має видобути більш ніж 500 млн. тонн нафти на суму понад 8 млрд. дол. США. Якщо до збільшення обсягів видобутку нафти (третій квартал наступного року) нарешті вирішиться Карабахський конфлікт, то уможливлюється варіант пролягання нафтопроводу через територію Вірменії. До речі американський президент і азербайджанський уряд не відкидають такий варіант. Головна умова - звільнити захоплені вірменською армією азербайджанські території.
Україна висловила готовність у разі звільнення захоплених територій забезпечити спостереження за дотриманням угод на всій території Нагірного Карабаху. Якщо офіційний Київ активізує зовнішню політику щодо Азербайджану, імовірно, що нарешті Україна зможе забезпечити свої потреби в енергоносіях без Росії.
Інститут політичної держави
