Кавалер «Шахтарської доблесті» останнього ступеня

Напередодні чергових президентських виборів Леонід Кучма заходився виконувати обіцянки, котрі щедро роздавалися народу в запалі минулої виборчої кампанії. Не все, звичайно, вдається, але дещо вже зроблено. Під час візиту в найбільш вибухонебезпечну (Луганську) область глава держави побував там, куди щодня вже котрий рік опускаються голодні шахтарі — з надією на благополучне повернення і на зарплату. Подорож у підземелля шахти №81 «Київська» ДХК «Ровенькиантрацит» — чергова, але аж ніяк не рядова сторінка в історії відносин шахтарів і гаранта Конституції з її правом не тільки на труд, а й на зарплату. «Стану президентом, неодмінно поїду в шахту», — казав, пам'ятається, Леонід Данилович у свою першу передвиборну бутність. Проникшись такими багатообіцяючими намірами і сприйнявши ці слова всерйоз, гірники «Шахтарської-Глибокої», окрім перемоги на виборах, у липні 1994-го подарували Леоніду Кучмі ще й повний комплект шахтарської амуніції, а додатково присвоїли звання почесного шахтаря.

Але йшов час, проблеми у вугільній галузі нагромаджувалися, костюм і коногонка залишалися без діла, і тоді трудовий колектив тієї ж шахти вирішив забрати почесне звання як незаслужене. Це рішення шахтарі прийняли 1995 року на своєму черговому з'їзді у Києві. Через три роки, влітку 1998-го, керівництво вугільної галузі, що дійшла за час правління Леоніда Кучми «до ручки», вирішило відзначити заслуги Президента перед вуглярами вищою галузевою нагородою.

Йдучи назустріч 60-річчю Леоніда Кучми, Мінвуглепром присвоїв українському Президенту галузеву відзнаку «Шахтарська доблесть» першого ступеня. Якщо викласти коротко зміст чималенького ювілейного адреса, то нагорода ця — за значний внесок у розвиток вугільної промисловості і розуміння її проблем. Перший ступінь «Шахтарської доблесті» — найвищий з трьох можливих, а її вручення, мабуть, символізує значне поліпшення відносин між Леонідом Даниловичем і шахтарями, які, якщо вірити історії, непостійні, як вітер у травні.

Заохочуючи Президента, торік не обійшли увагою і прем'єр-міністра. Валерія Пустовойтенка нагородили на честь шахтарського свята нагрудним знаком «Шахтарська слава» третього ступеня. (Наказ по Мінвуглепрому №361 від 25 серпня 1998 року): «За значний внесок у розв'язання питань щодо додаткових заходів з матеріального та морального заохочення працівників вугільної промисловості та підвищення ефективності функціонування галузі, здійснення її структурної перебудови в умовах ринкових перетворень».

Як пояснили в міністерстві, третій ступінь цієї відзнаки є початковим, певною мірою, заохочувальним. У перспективності пана Пустовойтенка на вугільному терені у відомчому відділі кадрів рік тому не сумнівалися: «Прем'єр у нас ще молодий і, здається, працюватиме довго. До шахтарів він ставиться добре. Ми йому дамо і другий, і перший ступінь, і буде він у нас повним кавалером.»

Під час пошуків прикладів «хорошого ставлення» до шахтарів автору цих рядків не прийшло в голову нічого, окрім зростання боргів по зарплаті, і вже третьої за час прем'єрства Валерія Павловича масової загибелі людей на українських шахтах.

Втім, нещодавня трагедія на шахті імені Засядька дещо випадає із загального ряду через ставлення до неї вищого державного керівництва. Ще рік тому під час масових похоронів шахтарів «втішливі» промови зазвичай виголошував прем'єр, а Леонід Кучма міг, не перериваючи кримську відпустку, поспівчувати народу телеграмою. Зараз — розмова інша. Напередодні виборів, коли населення перетворюється на електорат, Президенту доводиться особисто відвідувати місця зсувів, які частішали за останні 5 років, повеней і вибухів, скаржитися на стихію і обіцяти, обіцяти…