Хід конем, або Чому Борису Єльцину варто піти у відставку
Власне, до сьогоднішнього дня Єльцин і поводиться як переможений, досить пасивно спостерігаючи, як його противники, сурмлячи перемогу, готуються до розправи над ним. Імпічмент — ця застаріла мрія комуністів — потихеньку перетворюється для «ЄБМ» (так сьогодні пишуть на плакатах) у цілком реальну загрозу. 7 жовтня ліві, та й не лише вони, вимагали відставки президента, тобто прискорення процедури його усунення з посади. У те, що Єльцин добровільно піде у відставку, вірити не прийнято.
Донедавна гаранта російської конституції рятували від дострокового звільнення не стільки заковики російського законодавства, скільки «фракція влади» в Думі та небажання губернаторів зв’язуватися з Черномирдіним і Газпромом, цим загальним кредитором. Сьогодні за Б.Єльциним із впливових політичних сил по суті ніхто не стоїть. «Партія влади» (НДР) фактично не при владі. І прем’єрові, що в минулому був непотопляючим, треба самому шукати нових союзників, а не захищати колишнього шефа. Та й що Черномирдіну до Єльцина, коли той самоусунувся від керівництва державою, і Газпрому від МВФ або від жадібних до газу регіональних лідерів він вже не захисник. Про інших політичних важкоатлетів країни зайве й казати: тільки лінивий не кине по президентові тухлим яйцем, бо тепер це вже щось на зразок ознаки гарного тону. Загалом Росія дозріла для зміни віх. Якщо не сам Єльцин, то його оточення напевно розуміє, що на політичний реванш немає ані часу, ані сил, і треба хоча б спробувати піти без надмірних моральних втрат, без, так
би мовити, скандалу.
А скандал насувається грандіозний. Вилетіти з президентського крісла за кілька місяців до почесної відставки, потім іще довго розплутувати все, що і з його благословення, і поза його волею було заподіяно в країні майже за десятиріччя, — не думаю, що такий сценарій може влаштувати Б.Єльцина. У ситуації, що склалася, простору для маневру в нього майже немає. Для затяжної позиційної боротьби за тихе майбутнє без комісій, допитів і Лефортово у нього не так багато політичних ресурсів і здоров’я, не кажучи вже про те, що подібний стиль «гри» взагалі не в дусі буревісника російських реформ.
По суті, в обстановці, що склалася, у російського президента в запасі залишається тільки один сильний хід. Він може піти, як кажуть шахісти, на «ускладнення» позиції — під тим чи іншим приводом розпустити Думу й призначити дострокові й президентські, й парламентські вибори. З цією вимогою 7 жовтня вийшли на мітинги незалежні профспілки. Цілком імовірно, що Єльцин піде їм «на поступки». Адже немає Думи, немає імпічменту, немає скандалу. Окрім того, залишившись сам на сам із новим кабінетом, президент знайде на нього вуздечку. Починаючи з того, що за відсутності законодавчого органу безліч питань доведеться вирішувати за допомогою його персональних указів. Парадоксально, але факт: тільки заздалегідь вирядивши себе у відставку, Єльцин отримає можливість підготуватися до виборів наступника — спокійно домовитися з тим, хто не почне (за традицією, яка склалася) насамперед відіграватися на попередникові. Нічого іншого старому й не треба.
Мені здається, дві цілком демагогічні відмови — В.Черномирдіна балотуватися в Думу та О.Шохіна працювати віце-прем’єром — досить ясні симптоми такого розвитку подій уже найближчим часом: треба готуватися до дострокових виборів, потрібно вже зараз відмежуватися і від Єльцина, і від «рожевого» кабінету міністрів, який, до речі, просто таки створений для дій у період міжцарювання. По суті він, як казкова рукавичка. Знайшлося місце і комуністові, і «ендеерівцю», і «яблучнику», і навіть «жириновцю» — міністрові праці Калашникову. Така збірна команда, підсилена до того ж вісімкою губернаторів, нікому не зможе надати на виборах істотної підтримки. Б.Єльцин не дарма закликає всіх вищих держчиновників із будь-якого приводу тут же телефонувати йому. Його третейське слово їм ще знадобиться.
Звісно, для Єльцина залишається загроза, що росіяни оберуть президентом тов. Зюганова. Проте коли вдуматися, імовірність такого закінчення президентських виборів не така вже й велика. У другому турі, який фактично неминучий, і Ю.Лужков, і О.Лебедь все ж таки переможуть «великого Зю». До того ж, цілком можливо, що й на виборах у Думу успіхи комуністів будуть не такими вражаючими, як минулого разу. Такий прогноз може видатися парадоксальним, однак потрібно, мені здається, врахувати ряд особливостей нової епохи. По-перше, на виборах комуністи позбавляться таких жупелів, як Борис Єльцин, Анатолій Чубайс та іже з ними. По-друге, на відміну від попередніх, ці вибори будуть надто жорсткими, очевидно, ще жорсткішими, аніж ті, які відбулися в нас навесні. Під загрозою приходу до влади «комуняків», на боротьбу з червоною навалою нарешті підніметься російський капітал (злодійський, не злодійський — прокуратурі видніше), який минулого разу дуже мляво реагував на витівки електорату аутсайдерів. До того ж, я не впевнений,
що, вибираючи між комуністом і черговим демократом (але вже не єльцинцем), виборець у своїй переважній більшості підтримає першого. Одним словом, будь я російським комуністом, я б не дуже наполягав на дострокових виборах: можна здорово пролетіти.
Все це поки що лише прогнози. Можливо, політичні події в Росії будуть розвиватися й за іншим сценарієм, наприклад, без дострокових виборів обох гілок влади. Може, справді загроза Єльцину з боку комуністів роздута ЗМІ. Проте чомусь не віриться, що в тій обстановці, яка склалася в Росії, фактично після сигнального пострілу до початку передвиборних кампаній, російські політики будуть іще цілий рік тупцятися на старті. Та й потім — ніщо краще, аніж передчасні вибори, не знімає некероване соціальне напруження.
№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
