«Хвиля свободи» докотилася до Києва

Чи примусить акція «Хвиля Свободи» (яку дуже вміло зрежисували майже як театральну постановку журналісти львівської газети «Експрес») наше суспільство поставити собі кардинальні для нашої вітчизняної журналістики запитання:

1) про використання судових позовів як методу розправи з неугодними виконавчим структурам ЗМІ;

2) про правомірність величезних сум компенсації, які вимагаються позивачами за нібито заподіяні пресою їм моральні збитки;

3) про ступінь толерантності політичних та державних діячів до критики ЗМІ — ступінь, який у всіх демократичних країнах дуже широкий, завдяки чому там фактично неможливі судові розгляди у зв’язку з оцінкою діяльності політиків пресою.

Оголосивши безстрокове голодування, львiвськi журналісти (на фото), за повідомленням агентства Інтерфакс-Україна, на вчорашній день таки домоглися реакції мiсцевої влади: колегія Львівського обласного суду відмінила рішення Франківського районного суду міста про виплату редакцією тижневика «Експрес» 150 тисяч гривень як відшкодування моральних збитків. Проте, думається, таким одноразовим вирішенням місцевої конфліктної ситуації справа все-таки не закінчилася. Адже львівські ЗМІ завдяки продуманим і безпрецедентним діям привернули увагу цілої країни до питань свободи слова. Так, багато спостерігачів відзначають можливість зокрема й рекламного характеру акції «Експреса», мотивуючи це тим, що 150 тисяч гривень для газети з півмільйонним тиражем — не так уже й багато. Та й сама підготовленість акції — маєчки з написами «Я голодую», «намордники» тощо — свідчить про заппланованість дій. Однак широкий резонанс, якого набула акція завдяки ТВ-каналам, котрі охоче транслювали мальовничу картинку з мітингуючими на барикадах, та підтримка її багатьма ЗМІ з різних міст України можуть послужити й досягненню журналістами країни значно ширших і більш значущих цілей, ніж локальні вимоги «Експреса». Тим більше, що, за словами Ігоря Починка, головного редактора тижневика, третього травня «експресівці» продовжать акцiю в Києвi i передадуть до Верховної Ради проект змін у законодавстві про ЗМІ і наполягатимуть, щоб ці зміни були прийняті парламентом до шостого червня.

Через кілька днів після початку «Хвилі Свободи» в інформагентствах країни з’явилося повідомлення про те, що в Одесі шість найпопулярніших газет отримали позови на загальну суму 5 млн. грн. За що? Наприклад, депутата міськради N. було затримано під час виборів на виході з виборчої дільниці з тисячею бюлетенів у руках. Про це офіційно повідомило МВС у своєму зведенні, за фактом було порушено кримiнальну справу, а газета «Вечерняя Одесса» опублікувала замітку. І отримала позов від депутата на 25 тисяч грн. В інформагентства УНІАН хтось вимагає моральної компенсації на 10 млн. грн.

Втім, думається, кожне видання в Україні, яке займається не тільки рекламною діяльністю (зокрема рекламно-політичною), може поділитися багатим досвідом судових позовів. Наша газета «День» має 26 позовів на загальну суму 3,5 млн. грн. З них один від приватної особи на суму 1000 грн., чотири — від комерційних структур і 21 — від держчиновників та політиків. Причому помічено: чим вищий їхній політичний статус, тим значніша сума позову.

Голова Спілки журналістів України Ігор Лубченко говорить, що щодня в Україні розглядається 5-6 позовів на ЗМІ про захист честі та гідності (!). Причому, на його думку і на думку багатьох спостерігачів, здебільшого суми цих позовів «про захист честі та гідності» завищені і патологічно не відповідають цим «честям та гідностям», а насправді спрямовані на конкретне знищення ЗМІ.

Цей судовий дев’ятий вал, спрямований проти преси, супроводжується ще й тиском безперервних перевірок всіляких інстанцій («День», наприклад, за 3,5 роки існування пережив 45 перевірок.) До того ж, оскільки видань, фінансово незалежних від якихось владних, політичних або великих комерційних структур, в Україні практично немає, то «тиснуть» і на засновників. Все це створює такий психологічний клімат у пресі, який інакше, як усезагальною цензурою та самоцензурою, назвати не можна.

Міжнародна агенція допомоги та освіти журналістів IREX-ProMedia нещодавно організувала зустріч столичних суддів з групою провідних журналістів України, щоб вони обмінялися досвідом. Майстри пера і мікрофона повідомили, що від представників структур влади часто неможливо добитися якоїсь потрібної інформації, отримати відомості, які зовсім не є секретними і згідно із законом мають бути відкритими для ЗМІ. Тим самим порушуються права громадян на інформацію. На зустрічі наводилася і маса прикладів судових позовів, подібних до позову на львівський «Експрес», зокрема від політиків та чиновників. І журналісти, і судді дiйшли висновку про крайню недосконалість українського законодавства про пресу, особливо у розділі судових позовів на ЗМІ.

Експертами в галузі ЗМІ і права зазначається, що необхідно перерахувати в законі про пресу випадки, коли позови на ЗМІ взагалі можуть подаватися. Запровадити механізм обов’язкової застави у подібних позовах (а то нині будь-який розкритикований, навіть спійманий «на гарячому» чиновник може, нічим не ризикуючи, подати позов хоч на 100 мільйонів). Запровадити принципи прецедентного права, коли суд може у своїх рішеннях спиратися на подібні випадки в минулому та їх розгляд у суді. Затвердити чіткі критерії визначення розмірів моральних збитків. Встановити їхню верхню межу, щоб позов щодо копійчаної справи не приводив до знищення газети. Створити спеціальні судові колегії для розгляду позовів проти ЗМІ, з обов’язковим введенням до їх складу представників Спілки журналістів України. Запровадити кримiнальну відповідальність для посадових осіб, які чинять штучні перешкоди журналістам під час виконання ними своїх професійних обов’язків. Законодавчо затвердити принцип, давно засвоєний цивілізованим світом, що особи, котрі займаються публічною політикою, і держчиновники обмежуються у своїх правах подавати позови на ЗМІ, розслідувати їх діяльність. Оскільки це, з позиції суспільства, не обмеження когось у праві на захист честі і гідності, а навпаки, це реальний спосіб забезпечити право інших громадян на інформацію.

До речі, на семінарі «Свобода слова у розвитку демократичного суспільства», проведеному наприкінці минулого тижня Християнсько-демократичною організацією молоді України і представництвом фонду Конрада Аденауера в Україні, йшлося також про взаємовідносини посадових осіб і ЗМІ. Зокрема, у своєму виступі відповідальний секретар німецької газети «Франкфуртер Алльгемайне Цайтунг» пан Веренер Д’Інка зазначив, що за останні 20 років на його пам’яті в Німеччині не було жодного випадку, щоб якийсь політик подавав судовий позов на ЗМІ. І не тому, що тамтешні журналісти не критикують посадових осіб та політичних діячів. А тому, що і громадська думка, і судові інстанції, і самі політики виходять з переконання, що принциповою для держави є можливість існування незалежної преси, не обмеженої у своїй діяльності страхом поплатитися за критику, навіть найрізкiшу. Навіть більше, такі правила гри, яких вимушені дотримуватися і західні політики, передбачають відсутність відповідальності журналістів навіть за недостовірну і недостатньо мотивовану інформацію. Така особлива лояльність до преси пояснюється тим, що демократичні держави вбачають набагато більшу небезпеку в можливості тиску на ЗМІ за допомогою суб’єктивних понять, якими на Заході вважають обгрунтованість чи необгрунтованість критики в галузі політичного і соціального діалогу. Так само в Німеччині журналісти користуються пріоритетним правом на володіння інформацією, яка належить до комерційних, майнових та інших інтересів посадових осіб.

Що ж до львівської журналістської акції «Хвиля Свободи», то її підтримав голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Олександр Зінченко. Ось що він заявив журналістам: «Програш такої «прозорої» справи і абсурдне рішення суду свідчать про рівень свободи слова і демократії в нашій країні. Ми вітаємо те, що ви почали «Хвилю Свободи». Ми також вважаємо, що настав час змін. Комітет подумає, що може зробити зі свого боку».

Голова СЖУ Ігор Лубченко прокоментував акцію так: «На жаль, суди частіше підтримують позивачів, а не журналістів, які їх критикують. Тому я позитивно ставлюся до барикад у Львові. Так само я підтримую ідею спорудження такої барикади в Києві 3 травня — у Міжнародний день свободи преси. Крім того, я пропоную наступного дня, 4 травня здійснити похід до парламенту, де обнародувати наші вимоги та пропозиції конкретних змін законодавства про пресу перед народними депутатами».

Завдяки постійним зверненням до теми свободи слова в Україні «День», по суті, вже може вважати себе активним учасником процесів, що каталізують вирішення існуючих проблем. «День» готовий підтримати пропозицію Ігоря Лубченка про акцію в Києві, аналогічну «Хвилi Свободи», і сподівається, що активність представників столичних ЗМІ буде вища, ніж львівських.

ДО РЕЧІ

Багатоденна епопея з барикадою в центрі Львова, яка начебто має символізувати боротьбу вільних журналістів «за нашу і вашу свободу», отримала досить-таки несподівані результати. Власне, тiєї єдності, до якої закликають учасники Акції вільних журналістів, серед самих працівників пера і диктофона чомусь не спостерігається, повідомляє Олександр СИРЦОВ, «День». Причому починалося все красиво: журналісти з інших видань походили з шарфиками учасників акції, залишили майже незачепленими канапки під час першої прес-конференції, відписали до своїх видань, що «факт має місце»...

Далі ж наведемо вельми промовистий заголовок у львівському тижневику «Суботня пошта»: «Гроші можуть усе». Окрім особистої точки зору головного редактора тижневика Рустама Курбанова, тут наведено ще й позицію редакторів «Ратуші» Валерія Степанюка, «За вільну Україну» Богдана Вовка та авторитетного серед журналістів Львова головного редактора «ПiКу» Олександра Кривенка. Останній, до речі, ставить запитання — кому це вигідно? І далі вказує, що при всій агресивності ця акція є досить беззубою. Мовляв, її організатори мали б назвати ворогів свободи слова конкретно, хоча б певну суспільну верству чи партію. На його думку, акція може перетворитись у фарс. Богдан Вовк натомість зрозумів, що акція захищає лише право журналістів «Експреса» вільно висловлювати свої думки.

Цікаво інше — всі головні редактори погоджуються, що українське законодавство в галузі ЗМІ є недосконалим. Але от боротись за його покращання під прапорами «Експреса» явно не поспішають.