КОМЕНТАРI

Так званий газовий конфлікт між Україною й Росією з’явився не сьогодні й навіть не вчора. Вийшовши з держави-гіганта нібито самостійними державними утвореннями, жодна з пострадянських країн, по суті, незалежною одна від одної не стала. Заглиблюватися в історію не будемо. Але згадаємо, що після тих подій пройшло ні багато ні мало 17 років. Термін не надто великий, проте за умови продуманого керівництва достатній для того, щоб розв’язати проблемні вузли, в яких заплутаний пострадянський простір. Тим більше, якщо ці вузли постійно про себе нагадують і стають перепоною для подальшого просування до цивілізованих відносин із сусідами.

Чому Україна досі не вирішила газового питання? І яку альтернативу ми маємо сьогодні?

Володимир ПРИТУЛА, голова комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Очевидно, що причини «газової війни» Росії проти України носять однозначно політичний характер. Отже, за минулі 17 років незалежності українська влада не тільки могла, але й була зобов’язана вжити заходів для диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну та забезпечення енергетичної безпеки України. Цей обов’язок в однаковій мірі стосується як Леоніда Кравчука, так і Леоніда Кучми, і Віктора Януковича, і Валерія Пустовойтенка, і Павла Лазаренка, і всіх інших політиків, які очолювали уряд України, так і нині Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. Влада сьогодні зайнята, на жаль, не роботою по забезпеченню безпеки країни і народу, а внутрішніми конфліктами, які шкодять країні. Однак на відміну від попередніх політиків Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко були зобов’язані вжити заходів щодо забезпечення енергетичної безпеки України не тільки з огляду на світову кризу, яка так чи інакше обов’язково настала б і в Україні, а й з огляду на особливо негативне ставлення Путіна до України, на його мстивість та його характер і стиль роботи, сформований службою в відомстві, в якому він був до обрання президентом. І слід мати на увазі, що сьогодні Медведєв і Путін вжили заходів проти всього українського народу, бо вони ж перекрили газ не особисто Ющенку чи особисто Тимошенко, а всьому багатонаціональному народові України, в тому числі й українським росіянам. Отже, їхні дії спрямовані не проти влади, а проти України як держави і проти народу нашої держави.

Слід зауважити, що для диверсифікації джерел енергії, особливо газу, в українського уряду за минулі 17 років були всі можливості. Україна, можливо, як ніяка інша держава має можливості для розвитку атомної енергетики, гідроенергетики, вітроенергетики, сонячної енергетики. Крім того, ніхто в країні не працює системно в галузі розвитку видобутку нафти та газу. Представники різних органів влади ось уже кілька років сперечаються про методи розробки Чорноморського шельфу, який має великі поклади газу та інших енергоносіїв, однак реально ніхто нічого не робить. І це в той час, як «Чорноморнафтогаз», який повністю забезпечує газом Крим, кілька разів заявляв, що за умови освоєння нових уже розвіданих покладів компанія може забезпечити паливом і південь України, а потім забезпечити енергетичну самостійність України. Але до цього ніхто не прислухається, бо влада чубиться між собою, замість дбати про інтереси народу.

Дуже дивно, що переговори з Росією про постачання газу Україні ведуться нашим урядом та НАК «Нафтогаз» безсистемно і не комплексно. А тут би слід ув’язати в один вузол багато факторів, зокрема таких, як історію постачання газу, нафти та вугілля з України в Росію в 1960—1980 роках і ціну на них тоді, участь українців у розробці північних й інших російських родовищ газу та нафти, ціну оренди землі в Криму для Чорноморського флоту, адже від самого початку вона була самою Росією пов’язана з так званими «боргами» України за газ, а також тарифом на транспортування російського газу через Україну в Європу і нинішньою ціною нафти на світовому ринку. Оскільки Путін казав, що ціну на газ для України вони «не з носа виколупали», то і слід всі ці фактори ввести в формулу ціни газу для України і відстоювати її за участю європейських і світових структур. З іншого боку, закупівля Росією всього туркменського газу суперечить світовій антимонопольній практиці, а тому настав час Україні на світовому рівні активно і наступально відстоювати свої інтереси. Бо ми мовчимо, а проти нас ведуть справжню війну, яка, немає сумніву, буде посилюватись. І доки не пізно треба мобілізувати для відсічі всі резерви...

Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету:

— В Україні побутує думка, що «Газпром» — це економічний монстр. Але, судячи з інформації, яка зараз доступна, у цієї структури багатомільярдні борги, і вони хочуть вирішити свої проблеми за наш рахунок. Те, що ми за роки незалежності країни не змогли забезпечити собі захист від тиску з боку «Газпрому» і Росії, свідчить — в Україні є потужне лобі, якому вигідний нинішній стан речей і яке на цьому має великий зиск. І не так важливі персоналії, які за ці роки змінювалися, бо є інтерес — заробляти на газі. Тим же самим обумовлені дуже мляві спроби скоротити його споживання. Навіть у Житомирі можна відслідкувати багато цікавих моментів. Бо якщо дійсно вирішувати цю проблему, то треба було давно перевести мікрорайони багатоповерхівок на автономне опалення і постачання гарячої води з використанням дахових котелень, і якщо не на кожний під’їзд, то хоча б на кожний будинок. Тобто існує очевидна річ — є люди, яким не вигідне зменшення використання газу в Україні. Це потрібно насамперед пересічним громадянам. Тим же можна пояснити, чому гальмується розробка наших газових родовищ на шельфі Азовського моря. Крім всього, ті, хто це робить, в тому числі політики, швидше за все, «підживлюються» російськими грошами або мають політичну підтримку з боку нашої північно-східної сусідки. За те, наприклад, що блокували відповідні рішення стосовно впровадження альтернативних видів енергії або розширення власного видобутку. Думаю також, що установку малих котелень можна було б проводити за гроші, які платять мешканці будинків з централізованим теплопостачанням в літній період за обслуговування котелень великих, а ще робити це паралельно з переводом багатоповерхівок на електричне опалення, про що зараз все частіше говорять в уряді. Але перейти виключно на електричне опалення навряд чи вдасться, бо є проблема енергетичного балансу.

В принципі ми зараз можемо платити за газ за європейськими цінами, і Президент Віктор Ющенко правильно казав, що $225—250 за 1 тисячу кубометрів газу, то «золота» ціна. Але зараз мало хто говорить про те, що зовнішній борг Росії тільки за дев’ять місяців минулого року склав $540 млрд., збільшившись з початку року на 18%, що ніяк не можна порівняти із зовнішнім боргом України в $32 млрд. А заборгованість «Газпрому» зараз складає близько $50 млрд. Це майже стільки, скільки винні разом Китай, Індія й Бразилія. Тобто «Газпром» сам в глибокій ямі, й вони блефують. Коли впала ціна на нафту, в Росії були в шоці, тому що там рушиться соціальна сфера. І з встановленням ціни на газ складається ситуація, що в разі, коли ціни на нафту знижуються, то з’являється альтернатива, бо можна для опалення використовувати мазут. Тобто ціна на газ має впасти дуже суттєво. З об’єднанням країн, що експортують газ, в якусь організацію, яке ініціювала Росія, справа поки теж не складається. А скорочувати видобуток газу технологічно дуже не просто, бо потім треба знову запускати свердловини. Отже саме зараз нам потрібно встановити стабільний механізм газових відносин на роки вперед. Прив’язати ціну газу до ціни транзиту і платити дійсно за європейськими розцінками. Нині це Україні під силу, бо дуже сприятлива ситуація. Але домовитися не на рік і не на два, а пов’язати все з певним механізмом, щоб кожного разу не починалася нова свистопляска. І навіть якщо «Газпром» запустить якийсь газопровід в обхід України, той же «Північний потік», то станеться це не раніше кінця 2011 року, а, можливо, і не раніше 2012 року. Тобто коли російські канали показують відповідне будівництво, то це також блеф. І все одно це для них не вирішить проблему, бо сховищ там немає, і це не така велика частина газу. А нинішня поведінка Росії призведе до того, що Європа почне переорієнтовуватися на зовсім інші джерела. І якщо враховувати, що основну частину надходжень Росії дають енергоносії, то тим паче вона потрапляє в дуже неприємне становище.

Якщо розглядати становище в контексті концепцій енергобезпеки, то ця країна споживає 307 млрд. кубометрів газу, в той час як Німеччина, наприклад, 83—85 млрд. кубометрів, а всі країни Європи, об’єднані головним чином в Європейському Співтоваристві, всього близько 170 млрд. кубометрів. Україна споживає близько 72—74 млрд. кубометрів газу, і за останні роки цей показник зменшився, але дуже мало. У домовленостях із Росією й «Газпромом» ціну газу слід також «прив’язати» до ціни на нафту. Тим більше, що економічна криза спричиняє зменшення споживання газу. І це великий шанс для України в плані запуску програм енергозбереження, і насамперед технічного переозброєння металургійних і хімічних підприємств. А також для структурних зрушень в економіці. І ми в цьому плані значно в кращому становищі, ніж Росія, особливо якщо проведемо структурні зміни. Крім того, конче необхідно збільшити власний видобуток газу. Переговори з «Газпромом» проводити прозоро і залучати європейські країни. Бо ситуація така, що ми насправді не можемо чітко контролювати, скільки газу надходить із Росії, тому ця країна боїться прозорості. І ні за яких умов ми не повинні йти на виконання якихось політичних вимог.

Віктор БЕРЬОЗКА, координатор громадського об’єднання «Примножимо славу Придніпров’я», Дніпропетровськ:

— Газову проблему давно можна було б зняти з порядку денного, якби керівництво нашої країни всерйоз займалося економікою. Не є таємницею, що в Україні існує перевиробництво електроенергії — так чому б не переводити, хоча би частково, опалення житлових будинків із газу на електрику. Ці технології давно розроблені й існують у США. Є в нас і вітчизняне ноу-хау. Електричне опалювання легко регулюється, а тому воно було б ощадливішим. Будь-яка людина могла б увімкнути опалення, якщо в помешканні стане холодно або, навпаки, зменшити опалення, якщо на вулиці потепліло. При цьому потрібно платити лише за електрику, яка враховується лічильниками. Якщо ж споживач не платить за рахунками, то помешкання легко відключити від електрики. Зрештою, кожен може обігріватися за свої кошти, оскільки це практикується в багатьох країнах світу. Зрозуміло, що перехід на електричне опалення потребуватиме заміни мереж, бо нинішні мережі дісталися нам від радянських часів і не розраховані на великі навантаження. Цією проблемою потрібно займатися всерйоз. Очевидно, що необхідні фінансові витрати як із боку власників енергопостачальних компаній, так і самої держави. Для цього потрібна довгострокова політика, відповідні програми і координація дій на найвищому рівні. Тим часом, як ми бачимо, розв’язанню економічних проблем заважає політична боротьба, яка не припиняється в Україні. У такій ситуації урядовці здатні діяти лише як «временщики», оскільки їм не до стратегічних цілей. Окрім того, газова сфера з ряду причин перетворилася на годівницю для корумпованих урядовців і спритних бізнесменів. На газі робляться мільярдні прибутки. Проте керівництву України рано чи пізно доведеться зайнятися диверсифікацією джерел енергопостачання. Ймовірно, що станеться це лише після того, як встановиться ринкова ціна на газ, українська економіка потрапить у важке становище і сама ситуація примусить шукати шляхи виходу.