КОМЕНТАРІ

Звенислава МАМЧУР , проректор з науково- педагогічної та виховної роботи Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Я мала можливість заздалегідь ознайомитися із концепцією гуманітарного розвитку на сайті Міністерства освіти і науки. І, чесно кажучи, була прикро вражена. Вона витримана, можна сказати, в радянському дусі. Відразу написала свої зауваження і тут же відіслала. Ймовірно, на них звернули увагу, бо навіть дещо виправили. Я — еколог, і мене хвилювало те, що багато уваги приділено людиноцентричній проблематиці. Дійсно, є така антропоцентрична тенденція. Щоправда, вона давно віджила своє, й уся Європа вже перейшла на іншу парадигму мислення — на природоцентричну. Я це детально описала розробникам, і вони врахували мої зауваження. Проте на ряд інших поправок не звернули уваги. Зокрема, у концепції сказано, що ми, українці, є титульним етносом. Слава Богу, ми давним-давно є нацією! Також неприємно вражає положення, в якому зазначено, що потрібно створити умови для розвитку мов, зокрема російської. Очевидно, ми маємо забезпечити розвиток усім мовам нацменшин, які проживають в Україні, але в нас є кричущі проблеми з державною українською мовою. Ми чомусь постійно боїмося образити наших північних сусідів. Ображати їх ніхто не хоче, але потрібно правильно розставляти акценти!

Очевидно, робота мали би бути організована по-іншому. Всі повинні були б одержати концепцію, сісти по секціях: культура—екологія—освіта— охорона здоров’я, та її обговорити, скласти найголовніші пропозиції, а вже наступного дня її прийняти.

Президент, виступаючи, розставив дуже правильні акценти. У концепції, якщо ви її побачите, цього немає.

Але у всьому цьому є й позитив — ми нарешті зібралися і мали змогу виступити. Я хочу вірити, що кількість високих та правильних слів, сказаних на Форумі, перетвориться на якість справ. Очевидно, для того маємо й надалі збиратися, обговорювати проблеми та їхнє вирішення. Адже не існує комунікацій між владою та суспільством. І ще хотілося б, щоб на таких зібраннях було більше молодих — в них зовсім інша ментальність.

Олександр АФОНІН , голова Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів України:

—Я не певен у тому, що цей Форум кількість високих і правильних слів, сказаних на ньому, переведе у якість справ. Ми — держава вічних намірів. Все якось розмахуємося, придивляємося і прицілюємося, але влучити в ціль ніяк не можемо.

Настрій у мене поганий, оскільки зараз мої помічники відпрацьовують листи на захист Київської публічної бібліотеки імені Лесі Українки, яку днями можуть викинути з приміщення, що його захопив «Укргазпроект». Тому коли тут, в Національній опері, обговорюють питання гуманітарного розвитку, а за стінами театру знищують бібліотеку, воно якось не узгоджується...

І ще. Минув Рік книги, але сьогодні говорити про якісь значні успіхи, як дехто з державних керівників розказує, дуже складно. Я повторюся: ми — люди намірів. Підготовлено декілька постановочних документів, концепцій державних програм... Але, як і в попередні роки, вони знаходяться на рівні проектів — до їхнього затвердження і реалізації ще справа не дійшла. Отже, добре, що написана концепція гуманітарного розвитку. Але це — лише документ. І щоб концепцію втілити в життя, потрібна політична воля людей, які прийшли керувати цією державою, потрібно об’єднати націю і провести колосальну роботу.

Олександра КОВАЛЬ , президент Львівського форуму видавців:

— Мені здається, що будь- яка вербалізація проблеми так чи інакше сприяє наближенню до її вирішення. До того часу, поки ми будемо мовчати про те, що відбувається, воно ніби за згодою всіх має право на існування. Я в першу чергу говорю про ті негаразди, які є в нашому суспільстві і які тут було озвучено. Можу сказати, що пересвідчилася, наскільки Президент глибоко розуміє проблеми в гуманітарній сфері.

А якщо йдеться про концепцію, то переконана, що в своїй основі вона є правильною, саме тому що це — загальний ідеологічний документ. А як реалізовуватиметься? Від кого це залежить? Я можу прокоментувати те, що стосується книговидання і з чим не зовсім можу погодитися з Президентом. Коли він говорить про медицину, то застосовує цілком зрозумілий для мене ринковий підхід, який справді допоможе розвитку сфери охорони здоров’я. А коли говорить про книговидання, знову маємо, так би мовити, Радянський Союз. 100 мільйонів на українську книжку... Фінансування, яке іде в сферу книговидання, а саме на підтримку виробника, тобто моїх колег, сприяє тому, що вони перестають чуйно реагувати на потреби ринку. Це дивує. Тому що тут має бути такий же ринковий підхід. Видавці мусять бути відповідальними за те, що вони роблять, а не просто свої книжки здавати в бібліотечні фонди, якими мало хто цікавиться. Для мене це питання є питанням ефективного використання і розподілу бюджетних коштів.

А в цілому — добре, що ми всі зібралися. Погано те, що середній вік присутніх наближається до 60 років. Сподіваюся, далі буде... Тобто, інтелігенція із владою зустрічатиметься частіше.

Микола ПЛАВ’ЮК , останній президент УНР в екзилі, голова ОУН:

— Мені здається, що в контексті загальної політики Президента формування концепції гуманітарної політики було потрібне як один із елементів.

Очевидно, це добре, що ми всі зібралися. Але, як показує досвід, від указів Президента до їхньої реалізації, і не лише на рівні Кабінету Міністрів, далека дорога. І тому стоїть питання — чи насправді цього разу справа піде далі слів? Вражає факт відсутності прем’єр- міністра на Форумі. Так чи інакше, саме концепції, які накреслює Президент, Кабінет Міністрів мав би реалізувати... Цікаве представництво від областей. Проте воно здебільшого, на мою думку, не віддзеркалює середовище впливових осіб, які б могли по-діловому братися за вирішення питань. Позитивним моментом є факт більш вільного вияву міркувань окремих людей, починаючи від Івана Дзюби. Це свідчить про те, що традиційна «режисура згори» вже не спрацьовує. Тому «з журбою радість обнялася»... Тобто добре, що ми пробуємо концептуально ці речі з’ясовувати, але ще треба подбати про їхню реалізацію.

Щодо самої концепції, можна дискутувати про її збалансованість чи незбалансованість. У ній, здається, великою мірою хотіли доказати, що ми сприймаємо й орієнтуємося на європейські стандарти, але, може, недостатньо віддзеркалено українські реалії — в сенсі практичних заходів, які б мали не декларативно, а по суті довести, що ми в згоді з європейськими стандартами реалізуємо свої національні плани, що відповідають інтересам нашого суспільства й української нації. На мою думку, акценти у виступах Президента поставлені дуже правильно, чіткіше, ніж у самій концепції.