Конституційне дербі

Народні депутати від «Нашої України» заявляють про те, що у вересні планують спрямувати в Конституційний Суд подання з вимогою відмінити політреформу. Нашоукраїнці впевнені в тому, що наберуть необхідні для цієї ініціативи 45 підписів парламентаріїв. Водночас представник Президента в Конституційному Суді Володимир Шаповал заявив, що можливість перегляду поправок до Основного закону не є позицією Віктора Ющенка. Однак не є таємницею, що з самого початку свого президентства Віктор Ющенко неодноразово критикував політреформу, ухвалену два роки тому за його ж згоди.

Із метою «перестрахуватися» в день приведення до присяги суддів КС, парламентарії ухвалили закон про внесення змін до Конституції, що забороняє Конституційному Суду проводити ревізію внесених змін у Конституцію. Закон №79-V прийняла більшість депутатів, а Віктор Андрійович, усупереч побоюванням народних обранців, його підписав. Однак представник Президента в КС Володимир Шаповал заявив, що всупереч забороні з боку Верховної Ради Конституційний Суд може переглянути політичну реформу, зважаючи на статтю 152 Конституції України. Згідно з цією статтею, закони та інші правові акти за рішенням КС визнають неконституційними повністю або в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, затвердження або набуття чинності. «Це означає, що якщо буде подання, і якщо судді вважатимуть, що справді була порушена процедура розгляду закону №2222 (закон про політичну реформу), то всі поправки, прийняті в Закон «Про Конституційний Суд України», не мають значення. КС у своєму рішенні може визнати, що, зважаючи на норми Конституції, що має найвищий правовий авторитет, суд ухвалює рішення щодо конституційної реформи й одночасно визнає неконституційними поправки до Закону «Про Конституційний Суд України», — вважає Володимир Шаповал.

Тим часом Партія регіонів прийняла висловлювання представника Президента в КС вельми вороже. Озвучили регіонали своє бачення ситуації вустами Євгена Кушнарьова, який назвав цю ініціативу «зрадою досягнутих домовленостей». Він зокрема наголосив, що прийняття закону про заборону Конституційному Суду переглядати політреформу було результатом компромісу, досягнутого між президентом, спікером і прем’єр- міністром щодо долі політреформи.

Нагадаю, політична реформа, яка набула чинності з 1 січня поточного року, дещо обмежує повноваження глави держави, але аж ніяк не паралізує його впливу. Частина, здебільшого кадрових «козирів», делегується ВРУ. Тепер не Президент, а Верховна Рада за поданням глави держави призначає прем’єр-міністра, міністра оборони, міністра закордонних справ, а також за поданням прем’єра — інших членів Кабміну, голів Антимонопольного комітету, Державного комітету телебачення та радіомовлення, а також Фонду державного майна. Вона ж і знімає їх із посади, вирішує питання про відставку прем’єра та членів Кабінету Міністрів. У свою чергу подання про призначення прем’єр-міністра Президент вносить на пропозицію коаліції депутатських фракцій. Пропозиція щодо кандидатур членів уряду прем’єр-міністру також подає коаліція депутатських фракцій. У разі дострокового припинення повноважень Президента на період до обрання та вступ на посаду нового гаранта виконання його обов’язків покладається на голову ВР (раніше в подібній ситуації вони покладалися на прем’єра). Кабінет Міністрів, згідно з новою Конституцією, стає відповідальним не лише перед Президентом, а й перед ВР й у своїй діяльності повинен керуватися не тільки законами й указами Президента, але і постановами Верховної Ради України. Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою, а не Президентом, як це було раніше. Відправити Кабмін у відставку може тільки ВР, прийнявши відповідно резолюцію недовіри. Від імені ВР Рахункова палата контролює не лише використання коштів держбюджету, але і їх надходження.

Враховуючи поправки до Конституції України, дещо зменшується вплив Президента на законодавчий процес. Так, до Кабінету Міністрів переходять такі повноваження глави держави: освіта, реорганізація та ліквідація міністерств й інших центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення за поданням прем’єр-міністра керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. А призначення голів місцевих державних адміністрацій залишається прерогативою Президента. Додаткові повноваження у свою чергу отримує і Президент. Відтепер у нього більше підстав для припинення повноважень ВР. Якщо раніше Президент міг розпустити ВР тільки в тому випадку, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не могли початися, то тепер він має право припинити повноваження ВР, якщо протягом одного місяця в ній не сформована коаліція депутатських фракцій; якщо протягом 60-ти днів після відставки Кабміну не сформований персональний склад Кабінету Міністрів.

Але з набуттям чинності змін до Конституції України, на думку експертів, виникає низка проблем правового характеру. Зокрема, зазначені зміни залишають невирішеними питання про долю Кабінету Міністрів після розпаду парламентської коаліції. Відповідно до духу Основного Закону, в такому випадку уряд мав би подати у відставку, але в Конституції прямо про це не йдеться. Передбачені лише такі причини відставки Кабміну: відставка прем’єр-міністра після подання ним відповідної заяви в ВР і затвердження Верховною Радою недовіри Кабінету Міністрів України. Логічно, що після розпаду парламентської коаліції нова коаліція ухвалить резолюцію недовіри уряду, сформованому її попередницею. Але тут набувають чинності вищевказані обмеження на розгляд питання про відповідальність Кабміну (наприклад, як бути, якщо парламентська коаліція розпалася раніше ніж через рік після затвердження ВР програми діяльності уряду?).

Зміни до Конституції України не кореспондують із чинним регламентом ВРУ. Виникає необхідність в розробці та прийнятті закону «Про регламент Верховної Ради України», що відповідає новим умовам діяльності парламенту та його повноваженням. Необхідно також привести у відповідність із вказаними змінами Закони «Про політичні партії в Україні» і «Про статус народного депутата України», зокрема, з урахуванням введення імперативного мандата. Значною мірою ослаблюються позиції Президента у внутрішньополітичній сфері. Однак у його компетенції, як відомо, залишається зовнішньополітична діяльність, питання національної безпеки (відповідно — вплив на силові структури), а також призначення голів обласних і районних адміністрацій. Водночас значно посилюються позиції прем’єра, який, будучи представником коаліції депутатських фракцій, отримує можливість гарантованої конструктивної співпраці з парламентом без посередництва Президента і стає таким чином абсолютно самодостатньою політичною фігурою, контролюючи економічні та в більшій мірі внутрішньополітичні процеси в країні. Отака в загальних рисах суть чинної з 1 січня політреформи. Чи варто ламати вже наявну модель парламентсько-президентської форми правління та знову починати все з чистої сторінки чи краще вдосконалити те, що маємо? На це запитання остаточна відповідь надійде у вересні, коли нашоукраїнці або рішуче візьмуться за скасування політреформи, або залишать усе, як є.