Контрапункти «блокади»

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва з 5 по 15 травня 2017 року провів опитування експертів щодо оцінок так званої блокади ОРДЛО, її наслідків. Важливим аспектом дослідження думки 36 експертів було виявлення ступеню ефективності політики влади щодо цього питання та, зрештою, вироблення рекомендацій для неї. Варто зазначити, що на конференції пролунала апеляція до розробок Національного інституту стратегічних досліджень, який із початку війни періодично видає наукові публікації щодо ситуації на Донбасі та в Криму. «День» неодноразово звертався до теми не лише «блокади», яка по суті такою не є, а й узагалі проблематики відсутності державної лінії щодо окупованих територій. Відсутність такої стратегії натякає на те, що мотивація прийняття рішень на вищому рівні не завжди корелює з національними інтересами, а часто витікає або із ситуативних (тобто не системних) рішень, або із приватних інтересів домінуючих в Україні сил. Саме тому з початку агресії РФ проти України «День» піднімав питання: ми торгуємо чи воюємо? Присутній на прес-конференції директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко заявив, що особисто він вважає, що «краще торгувати, ніж воювати». Позиція справедлива, якби не фактор того, що українців ніхто не питав: хочуть вони воювати чи ні. На Україну напали, і вона змушена була захищатись.

«ІСНУЄ ДУАЛІСТИЧНЕ СТАВЛЕННЯ ЩОДО ОБМЕЖЕННЯ АБО РОЗРИВУ ЕКОНОМІЧНИХ СТОСУНКІВ ІЗ ОКУПОВАНИМИ ТЕРИТОРІЯМИ»

Розпочала дебати аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна, яка представила згадані результати опитування.

«Неурядову частину блокади, тобто, з чого все починалося в січні 2017 року, переважна частина експертів не підтримало і вважають такі дії недоцільними, — говорить Марія Золкіна. — Натомість подальшу реакцію держави на офіційному рівні щодо переривання зв’язків з непідконтрольними територіями більшість експертів підтримало. Тобто зрештою існує дуалістичне ставлення щодо обмеження або розриву економічних стосунків із окупованими територіями. Ті, хто підтримує переривання відносин із «ЛНР» та «ДНР», називає причиною такої позиції те, що Україна не повинна у жодний спосіб підтримувати фінансово бойовиків та керівництво псевдореспублік, а також можливість економічного тиску на Росію із дотриманням національних інтересів нашої країни. Головною причиною не підтримки «блокади» частиною експертів є ускладнення подальшої реінтеграції окупованих територій внаслідок остаточного розриву зв’язків з Україною. Відповідно, корумповані території ще більше нарощують зв’язки з Росією. Варто зазначити, що найбільш популярним варіантом відносин з ОРДЛО серед опитаних експертів є збереження економічної блокади з підтримкою гуманітарних стосунків».

При цьому експерти критикують політику України щодо ОРДЛО. Більшість експертів стверджують, що влада не має стратегії щодо стосунків із окупованої території. Вони вважають, що дії влади є непослідовними та переконані, що держава погано роз’яснює свої кроки. Головний редактор інтернет-порталу «ОстроВ» Сергій Гармаш гостро розкритикував владу за непослідовність, пригадавши суперечливі заяви першого заступника голови Верховної Ради Ірини Геращенко до офіційного запровадження «блокади» й після. Тон критики тоді у представника влади змінився кардинально на схвальний. Висновок: обмеження економічних зв’язків із ОРДЛО призведе до посилення ізоляції цих районів Донбасу від України й ускладнить перспективи їхнього повернення під юрисдикцію України. Так вважають більшість експертів. Це призведе до зміцнення зв’язків «ДНР» та «ЛНР» з Росією, спричинить посилення антиукраїнських настроїв на непідконтрольній території, підвищить соціальну напруженість і зрештою похитне квазірежими «ДНР» та «ЛНР». Водночас експерти скоріше не погоджуються з тим, що одним із наслідків припинення роботи великих підприємств на непідконтрольній території буде істотне поповнення лав бойовиків у «ДНР» та «ЛНР».

«ТЕРИТОРІЇ СХОДУ УКРАЇНИ ФАКТИЧНО ПОЗБАВЛЕНІ ЧІТКИХ ПОСИЛІВ ВІД КИЄВА»

Чого досягла Україна такою «блокадою»? Політичний діяч Єгор Фірсов зазначає, що в оцінці ставлення до «блокади» є низка проблем. «Я був депутатом і знаю, як народні обранці осмислюють це питання, — каже Єгор Фірсов. — В свою чергу будь-які соціологічні опитування на окупованій території провести дуже складно. Це все одно, що в 1940—1950-х роках в СРСР опитувати людей, як вони ставляться до Сталіна та до радянської влади. Так само щодо головної теми дискусії «Чи  сприятиме «блокада» поверненню окупованих територій до складу України» вважаю, що «блокада» і повернення територій — це два різні питання, які лежать в різних площинах. Нагадаю, що на громадському рівні «блокада» ставила цілі перш за все повернення заручників. На жаль, дійсно повернути заручників ні ми, ні українська держава не змогли. Офіційно заручників 120, а насправді їх набагато більше. Друга мета — домогтися зменшення кількості обстрілів. Тут те ж саме — результатів досягнуто не було. Третя мета — підрив економічної складової окупанта. Адже що гірше «ДНР», «ЛНР», то гірше і для Росії, а отже, краще для нас. Коли Україна, наприклад, перестала постачати електроенергію на окуповану частину Луганської області, то Росія вимушена була «заживити» цю територію від себе. А це великі видатки для окупанта». Окремі експерти зазначають, що мета «блокади», яку запропонувала влада, на жаль, обмежується лише вимогою повернути українські підприємства на окупованій території в юридичне лоно України. Щоправда, інші експерти стверджують, що згадані вимоги зі звільнення заручників та припинення обстрілів не лише не були досягнуті, а й мали внаслідок «блокади» зворотний ефект.

Єгор Фірсов вважає, що у держави дійсно немає ніякого плану щодо Донбасу, а не лише щодо окупованих територій. Він зазначив, що прифронтові території сходу України фактично позбавлені чітких посилів від Києва, а в інформаційному просторі там панує проросійська позиція. Зокрема, наприклад, в Авдіївці, яка потерпає від обстрілів бойовиків, з 13 телеканалів працюють 12 російських. Таким чином місцеві мешканці інколи навіть думають, що обстрілює їх українська сторона, адже саме таку позицію транслює окупант. З думкою Фірсова погоджується і блогер із Донецька Денис Казанський, який вважає, що не можна пов’язувати «блокаду» і повернення територій: «Єдина правда полягає в тому, що долю цих земель вирішує РФ на чолі з Путіним. Якщо вони вирішать віддати ці території, то ми їх отримаємо. Як би ми не ставилися до своїх громадян на окупованій території і як би їх не просили повернутися, вони не зможуть нічого зробити, бо самі нічого не вирішують. Вони не є суб’єктом прийняття рішень. Давайте говорити прямо — ці люди перебувають у рабському стані кріпаків. Єдиний «вихлоп» від «блокади» полягає в тому, що вона дійсно робить більш коштовним і невигідним утримання цих утворень для РФ. І варто сказати, що РФ питання утримання цих територій вирішує не досить успішно. Підприємства там або закрились, або простоюють, або працюють на 20% власних потужностей».

Досі існує велика плутанина із визначенням реінтеграції і деокупації. Повернути ОРДЛО можна лише або воєнним чином (або втратити ще більші території), або якщо РФ буде поставлена у відповідні об’єктивні умови. Але все це теорія. На практиці в самій вільній Україні існує маса розбіжностей щодо ставлення до Донбасу. Дезорієнтація в інформаційній політиці, а головне в позиції влади (то вона проти «блокади», то навпаки підтримує, то вона заявляє про звільнення Донбасу вже в цьому році, то говорить про мирну реінтеграцію) посилює апатичні настрої в суспільстві. На думку Олександра Клюжева, рішення РНБО було в ситуації, яка склалася внаслідок громадської ініціативи «блокади», єдино можливим: «Тоді залишалося два шляхи: або далі грати у торгівлю з частковим обмеженням і тим самим втілювати російський імператив щодо наявності внутрішньополітичного конфлікту в Україні, або повністю припинити відносини з ОРДЛО. Внаслідок таких дій всі сторони конфлікту мають і плюси, і мінуси. Україна при цьому отримала певний стимул розвивати власну енергетичну незалежність. З’явився привід будувати нову економічну стратегію із Донецькою та Луганською областями».

КОМУ ВИГІДНО?

«Блокада» загострила ще й проблему розриву відносин між українцями на вільній і окупованій територіях. Аналітик Олександр Клюжев вважає, що «як би кому хотілося чи ні, але люди все одно будуть спілкуватися між собою, їздити один до одного, і з цього треба виходити. Ніякі жорсткі міри з обмеження такого пересування не спрацюють».

Він також стверджує, що необхідні законодавчі акти, які мають послабити податкове навантаження на східні території, які прилягають до окупованих. Це буде дієвим засобом до реінтеграції Донбасу.

Радник міністра інформаційної політики Дмитро ТКАЧЕНКО висловив категоричну незгоду із засобами подібно до «блокади» і вважає, що вона, навпаки, зробила ціну окупації для РФ тільки дешевшою. «Як донеччанин та економіст стверджую, що Росія націлена на визнання в майбутньому незалежності «ЛНР» та «ДНР», — каже Дмитро Ткаченко. — Кремль зрозумів, що жодні Мінські угоди не «впихнуть» окуповані території в Україну. До так званої «націоналізації» бойовиками підприємств, які до того були зареєстровані в Києві, але розташовані на окупованому Донбасі, бюджет «ДНР» наповнювався на 18% на місцях. Тобто 82% — це була субвенція РФ. Зараз, коли окупант перезапустить ці підприємства, відновить технологічні ланцюги і той же метал піде через РФ до інших країн, це означатиме, що ОРДЛО отримає можливість наповнювати свій бюджет на 30 — 50%». Володимир Фесенко, у свою чергу, висловив підозру, що за «блокадою» може стояти боротьба з конкретним олігархом — Рінатом Ахметовим. Таким чином, мотивація «блокади» виглядає досить сумнівною.

Взагалі дискусія, яка розгорнулася на дебатах серед присутніх експертів, доводить, що питання реінтеграції, деокупації та «блокади» ОРДЛО стикаються з низкою суперечливих оцінок ситуації. Навіть саме слово «блокада», м’яко кажучи, не є доречним, адже Україна ніколи не відмовлялась від постачання на окуповані території продовольства та гуманітарних вантажів. Слово ж «блокада» ще з 2014 року відверто використовувалось російськими пропагандистами в ракурсі відмови України від Донбасу та Криму і в асоціативному ряді з «блокадою Ленінграда». Але слово це вже широко увійшло у вживання, і тому організатори дебатів завбачливо у прес-релізах взяли його в лапки.

НОВА СИЛА

Учасники дебатів Єгор Фірсов та Денис Казанський згодом оприлюднили у Facebook намір створити громадську ініціативу — партію «Альтернатива».

«Вчора ми показували вам результати соціологічного дослідження, яке провели в Донбасі на наше замовлення, — пише Єгор Фірсов. — Його результати виявилися досить сумними і разом з тим — передбачуваними. Ні для кого не секрет, що в Донбасі досить поширені антиукраїнські настрої. І з такою політикою, яка проводиться у нас, можна не розраховувати на те, що вони швидко зникнуть. Проблемними регіонами держава як не займалося раніше, так не займається і тепер. Це стосується не тільки Донецької та Луганської областей. Немає сумнівів, що схожа картина і в Харкові, і в Одесі».

Єгор Фірсов робить висновок: «Якщо в Україні немає політичної сили, яка могла б якісно й системно працювати з населенням у південних та східних регіонах (я не беру до уваги п’яту колону) і протистояти там реваншу проросійських сил, то залишається зробити її самостійно».

Судячи із заявлених напередодні учасниками ініціативної групи тез, можна зрозуміти, що нова партія дотримуватиметься рішучих кроків стосовно окупованих територій, зокрема підтримки «блокаду». Показовим моментом є те, що представники «Альтернативи» є вихідцями саме з Донбасу і наголошують на окремішності від Ріната Ахметова, який тривалий час створював, зокрема, політичні проекти з «регіональним» нахилом.

До нової партії було також запитання від Марії Золкіної: «Безапеляційна теза в дусі «ми — партія півдня і сходу» може містити в собі ті ж ризики, через які багато ліній розколу з’явилося в принципі і які потрібно долати разом з їхніми згубними наслідками». Справді, з огляду на те, що фраза «почути Донбас» зазвичай означала «почути Кремль», важливо чітко провести лінію проблематики східного регіону, який перебуває під пропагандистським випромінюванням країни-агресора. Траплялись випадки, коли деякі ініціатори з українського боку сідали за один стіл з досить сумнівними «представниками» Донбасу, а точніше — з маріонетками окупанта. Хто ж у такому разі насправді ініціював подібні «діалоги дружби»? Отже, поява нової політичної сили з чіткими пропозиціями, учасниками якої є справжні патріотичні вихідці з Донбасу, вкрай необхідна.