Країні потрібні реформатори

Міжнародні партнери не розуміють, які ж такі реформи проводить влада України. Так, міністр закордонних справ Словаччини Мікулаш Дзурінда відзначає, що поки не зміг зрозуміти, наскільки глибокі реформи проводить Україна, а слова представників уряду України «дуже загальні».

Ще важче щось второпати у «реформах» громадянам України.

«Реформами» в Україні чомусь називають три речі. Перша — спроби отримати позички, зокрема чергові транші від МВФ.

Як заявив міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, у попередніх хвилях розширення ЄС країни, що отримали від Євросюзу статус кандидата, одержували фінансову допомогу в розмірі близько 30 євро на одного громадянина, тоді як Україна одержує лише три євро. Відзначивши, що українська влада розуміє, що «поїзд з винятковими квитками вже пішов», він відзначив, що якщо «Східне партнерство» «живитиметься виключно ідеями, хоч би якими благородними вони були», Україна не вважатиме його корисним для досягнення своєї мети — членства в ЄС. Також і перший віце-прем’єр Андрій Клюєв заявив, що в рамках Європейської політики сусідства для України виділяється недостатньо коштів, оскільки не враховуються поточні економічні процеси в Україні, економічна криза та короткострокові наслідки створення зони вільної торгівлі.

При цьому кожний кредит подається з таким пафосом, ніби ці гроші зароблено тяжкою працею.

Другий «напрям реформ» зводиться до обмеження соціальних видатків. По суті, це означає перекладення хиб державного управління та результатів корупції на населення. Уряд вирішив знизити дефіцит Пенсійного фонду шляхом збільшення пенсійного віку для військовослужбовців та жінок. Можливо, тому, що в нинішньому керівництві обмаль і тих, і інших.

Упродовж усього року влада нагадувала вершника без голови, що скаче на чолі ескадрону — вона то «розробляла» рішення, то вносила їх у Верховну Раду, то звідти забирала. Це стосується й замороженої нині «пенсійної реформи», яка, за зізнанням влади, може спровокувати соціальний вибух.

Головною проблемою пенсійної реформи визнано її «непопулярність». Тобто населення ніяк не може второпати, чому воно має працювати більше в той час, як багатії не платять податків зі своїх прибутків, офшорів, а влада уже навіть не повинна декларувати свої статки.

Єдиним логічним варіантом пенсійної реформи, сприйнятої суспільством, могло б було підвищення пенсійного віку на два роки для всіх — саме приблизно настільки з 2004 року зросла тривалість життя і жінок, і чоловіків в Україні. Подальше збільшення пенсійного віку можливе виключно після відповідного зростання середньої тривалості життя.

Третій «напрям реформ» — викачування коштів з населення через монопольно встановлені ціни на житлово-комунальні послуги, харчі, пальне тощо. Замість запровадити ринкову конкуренцію влада «концентрує фінансові потоки».

По суті, з усіх «реформ» досі реалізована лише «судова реформа», яка фактично повністю позбавила судову владу незалежності. Чи стало в судах від того більше справедливості? Тим часом і цю «реформу» збираються переписувати відповідно до зауважень Венеціанської комісії...

Ще гірший результат «податкової реформи». Вона призвела до стрімкого падіння ділової активності, зокрема реєстрації нового бізнесу та закриття старого, при цьому без жодного позитивного фіскального ефекту для держави. Так її ще й треба переписувати... Хоча бізнес любить тишу, а не хаотичну корупційну зміну правил.

«У червні обіцяю вам ще один варіант зміни податкового законодавства зі спрощенням бухгалтерського обліку, скороченням кількості податків і зборів ще раз досить серйозно», — заявив Сергій Тігіпко. Слід відзначити, що й минулого року він обіцяв те саме, але кількість поборів на бізнес значно зросла.

Як відзначив Тігіпко, для розробки даних ініціатив залучена консалтингова компанія «Ernst&Young» (московський офіс). «Консалтингова компанія працює не за державні кошти, це робота підприємців, які самі оплачують цю роботу», — повідомив він. Отже, уряд визнано нездатним написати елементарні законопроекти.

Нещодавно сам Президент Віктор Янукович визнав, що його підлеглі ні на що не здатні: «Всі говорять, а закони нікому писати».

Якщо країна з адміністративним бюджетом Верховної Ради, Президента й міністерств в десятки мільярдів гривень не здатна написати елементарні правила, то, може, щось не те в «органах влади»?

Як заявив Президент Віктор Янукович, Україну цікавить досвід реформ Сінгапуру. «Стрімкі кроки показали світу, як можна збудувати нову економіку практично без ресурсів. Тому нашу країну дуже цікавить досвід реформ, які проводить Сінгапур, і той успішний шлях, який ним вже пройдений», — сказав Янукович. «Ділова атмосфера у Сінгапурі сприяє розвитку бізнесу, і хотілося б трохи цієї атмосфери позичити для України», — додав він.

Тим часом, за даними Світового банку, за простотою процедури сплати податків Україна перебуває на 181-му місці з 183-х.

Нині в Україні кількість платежів до бюджету, за даними Світового банку, є найбільшою в світі — 135 (183-є місце з 183-х). Приміром, у Швеції є два податкові платежі, у Норвегії чотири, в Сінгапурі — п’ять.

Щоб «позичити атмосферу бізнесу для України», треба просто кілька хороших перекладачів. І як бонус для країни можна в десятки разів скорочувати витрати на «законотворчу діяльність» Верховної Ради.

Влада явно сприяла скандальній фірмі, яка через безмитне ввезення нафти в Україну завдала збитків близько мільярда доларів безпосередньо державному бюджету.

Без тендерних процедур розподіляються гроші на Євро-2012, відбуватимуться закупівлі електрики і газу органами державної влади.

Чого варте відстоювання Миколою Азаровим нинішніх схем уникнення оподаткування при використанні кіпрського офшору під сміховинним приводом, що «Україна — передбачуваний партнер», а «Кіпр — член ЄС»...

На цьому тлі заяви про боротьбу з корупцією з боку влади виглядають як відвертий «стьоб» над громадянами і над країною. З таким рівнем здирництва дивно, що в Україні взагалі ще щось виробляють.

При всій концентрації влади у Президента Януковича уже цілком зрозуміло, що пік впливу його «команди» пройдено. Попереду один шлях — донизу.

Теоретично Президент міг би зламати цю тенденцію, витрусивши з уряду корупцію та зробивши ставку на нейтральних технократів, що могло б об’єднати країну на час реформ.

Лише антикорупційна боротьба в умовах гігантської тіньової економіки в Україні дала б змогу швидко змінити ситуацію на краще для значних груп населення.

Але мусимо визнати: реальна боротьба нинішньої влади з корупцією менш імовірна, ніж те, що сюди прилетять інопланетяни і переможуть корупцію.

Поза тим, влада формує гори паперів, цілковито безвідносних до реалій: Президент презентував «проект реформ» на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», Державну програму соціально-економічного розвитку тощо. Чи може хтось згадати результати програми уряду Віктора Януковича «Відкритість, дієвість, результативність» від 17 квітня 2003 р.? Де заплановані наслідки програми «Послідовність. Ефективність. Відповідальність» від 16 березня 2004 р.? Яка доля «Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2007—2011 роки» уряду Януковича 2006—2007 років? Що зі «Стратегією економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004—2015 роки?

В Україні не стало більше ані дієвості, ані ефективності, ані результативності, не кажучи вже про відповідальність. Україна досі йде «шляхом європейської інтеграції», в той час коли навіть такі країни, як Болгарія з Румунією, вже чотири роки як члени ЄС. Щойно цього року до ЄС запросили Чорногорію, яка в 1990-х рр. пережила участь у трьох війнах.

Після чотирьох років Януковича на чолі уряду та серії виборчих кампаній у «регіоналів» не існувало ніякого плану реформ. Немає його й досі.

По суті, реформаторами сьогодні виступають ті, хто протягом десятків років на вищих посадах не робили видимих спроб реформування. І значною мірою тому країна нині й перебуває там, де перебуває. Країні, безумовно, потрібні реформи. Не менше їй потрібні реформатори, які мають хист, позитивний ринковий досвід, щеплення від клептоманії і хоч трохи любові до країни.